Кримська війна – забутий енергетичний фронт Чорного моря

На сьомому році з часу окупації Росією Криму українські високопосадовці заявляють про створення міжнародної платформи для деокупації півострову. При цьому під час Паризького саміту в "нормандському форматі" у грудні минулого року Путін поставив на порядок денний питання транзиту газу через Україну, хоча "нормандський формат" цього не передбачав. З українського ж боку порушити питання про енергетичні ресурси шельфу Чорного моря та матеріальні активи, які Росія також захопила піратським чином, нікому в голову з українського боку не прийшло.

Одним із мотивів окупації і анексії Росією Криму був енергетичний. Росіяни чудово розуміли, що в Чорному морі (особливо шельфова зона і північно-західний сектор моря, де шельфова зона найбільша) є значні прогнозні ресурси природного газу. Невідомо, наскільки вони підтвердяться. Але як показав досвід сусіднього з українським румунського сектору, там все-таки були знайдені середнього розміру родовища, які знаходяться на стадії розробки.

Росії не бракує енергоресурсів в Сибіру чи Арктиці. Справа в тому, що в басейні Чорного моря з початком десятиліття стали розвиватися не тільки пошуково-розвідувальні роботи по нафті й газу, але й стали формуватися консорціуми для розробки вже відкритих родовищ та розвідки нових. Уряд України, попри все те, що це був уряд часів Януковича, зініціював створення трьох консорціумів за участі провідних енергетичних концернів. Це були два добре відомих суходільних проекти: на Сході – Юзівська площа під егідою компанії Shell, на Заході – Олеська під егідою Chevron по розробці покладів нетрадиційного газу. А на шельфі Чорного моря, якраз в глибоководній частині, був сформований консорціум групи західних компаній під егідою ExxonMobil, за участі тої ж компанії Shell і румунської доньки австрійської OMV, які, після підписання угоди про розподіл продукції, мали приступити до пошуково-розвідувальних робіт на Скіфській площі.

Також паралельно був сформований консорціум по розробці Прикерченської ділянки теж на глибоководному шельфі південніше Керченського півострова при провідній ролі компанії Électricité de France. У конкурсі була ще одна ділянка – Фороська. Тоді на неї ніхто не прийшов. Але наступним кроком через деякий час став би конкурс по роботі на Фороській ділянці прямо південніше Севастополя.

Усі ці проекти, по-перше, були довгостроковими і розраховані на півстоліття. По-друге, якщо б вони були реалізовані, то, навіть за скромними розрахунками, це означало б десятки мільярдів кубічних метрів додаткових обсягів газу з усіх проектів – і суходільних, і морських. Що таке десятки мільярдів кубічних метрів газовидобутку з позиції Росії? Україна б не тільки перестала імпортувати російський газ, який вона на той час традиційно імпортувала в обсязі під 50 млрд куб м щороку, але могла б стати ще й експортером газу. Для Росії – "Газпрому" – це б означало втрату ринку. Тобто, це стратегічна загроза.

Щоб її ліквідувати, у Кремлі вдалися, не в останню чергу саме через енергетичні мотиви, до сценарію окупації і анексії не тільки Криму, але й прилеглої морської акваторії, розуміючи, що це створить військово-політичні ризики, які будуть неприйнятні для іноземних інвесторів з тим, щоб розробляти ці поклади у виключній морській економічній зоні України, де-юре з її юрисдикцією, а де-факто – під контролем Росії.

Коли ми говоримо про окупацію і анексію Кримського півострова, то наші можновладці забувають вказати на те, що анексувавши незаконно Крим, Росія вдалася ще й до дій у виключній морській економічній зоні України, захопивши наші видобувні активи і отримавши контроль над родовищами. Це окрема історія, яка, звичайно, пов’язана з окупацією і анексією Криму, але активи, які були захоплені у виключній морській економічній зоні України, до Криму відношення не мають – це не територія Кримського півострова.

Росія зіграла на випередження. Після окупації півострова і захоплення наших видобувних і бурових платформ включно з двома так званими "вишками Бойка", діяльність обох консорціумів була згорнута. У такий спосіб Росія нейтралізувала загрозу появи конкурентних обсягів газу. Україна в особі "Чорноморнафтогазу" (дочірньої компанії "Нафтогазу") також втратила можливість розробляти навіть мілководний шельф, бо дві самопідйомні бурові установки якраз і були придбані, щоб його розробляти на глибинах моря до 120 м.

Передбачалось, згідно початкових планів, що у 2015 році видобутий газ вже надходитиме не тільки до Криму, як це було завжди, а й до Одещини. До речі, з Одеського родовища, назва якого говорить сама за себе – воно розташоване ближче до Одеси, ніж до Криму. Завдяки збільшенню буріння на шельфі у 2013 році видобуток сягнув 1,6 млрд куб м проти традиційних 1,1 млрд. куб.м, а у 2020 році, якби все було так, як задумано, то на шельфі видобувалося б вже 5 млрд куб м.

Тому, так чи інакше, навіть видобуток на мілководному шельфі означав би втрату Росією частини експорту газу на український ринок. Ну, і звісно, саме тому й були захоплені українські родовища з видобувними та буровими платформами на них, що позбавило Україну можливості розвивати газовидобуток на шельфі і, відповідно, зберегло окупантові можливість забезпечення Криму шельфовим газом. Настав час повертати своє!