Ми оновили правила збору та зберігання персональних даних

Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.

Прийняти

Віталій Квітка

письменник

Кому в Україні заважає дикий турист?

11 липня 2015, 08:07

kvitka_02_06_04

Буде дефолт чи ні. Чи відстоїмо кордони України і які. Як жити далі, після війни. Що їсти сьогодні, а що – завтра. Коли, зрештою, в країні з`являться гідні достойники, спроможні забезпечити стабільність її громадян. Усі ці теми нагальні, але,  здається, вони покликані якщо не поховати нас живцем, то сильно засмутити наше сьогодення. Таке враження, що нічого, крім проблем, нам не потрібно. І тому ми живемо самими проблемами. Але наскільки це правильно, жити, перебуваючи в стані перманентного депресону, без усілякого релаксу та відпочинку? 

Тема Криму пішла на спад. Як і тема місцевого, зокрема сільського туризму. Перше не дивує:  кримська тема – завжди була передовсім геополітичною, питання так би мовити "причетності до великої країни зі значними територіями". А оскільки такі території можуть бути втраченими, оскільки наші діти вчаться історії та патріотизму з запам`ятовування картографічних обрисів країни, то, звичайно, втратити або не втратити Крим – важливо. Однак важливо і навчитися знімати з себе цю ментальну напругу душі. Важливо взяти і податися деінде, аби відстояти право власного організму на здоров`я.

Відверто кажучи, якщо розглядати Крим з точки зору зони відпочинку та оздоровлення, то навряд чи варто шкодувати з приводу його втрати – якщо чесно, цей півострів завжди був достатньо сумнівною в порівнянні з рештою курортів (і саме тому будь-хто, хто має більш-менш достойний заробіток, досі прямує поза межі України) зоною оздоровлення.

.jpg_29

Я пам’ятаю, як 2003 року вирушив до Криму з родичами з Європи, і як всі тоді були вражені: низьким у порівнянні з тією ж Туреччиною чи Хорватією сервісом, неадекватно бридкими в порівнянні з оплатою умовами проживання та загальною дороговизною. Однак так звані пересічні українці, мабуть, генетично до цього привчені, вперто щороку пхалися до Криму, часом переплачуючи втридорога за те, що вони могли отримати в сусідніх країнах вдвічі дешевше, і переплачуючи в десятки разів більше, ніж коли б вони обрали місцем відпочинку рідні пенати, де, повірте, умови для відпочинку є. Тепер же, коли Криму не стало, насторожує інше: відсутність відчуття того, що українці можуть гідно відпочити у межах власної країни – заможніші знову на берегах Анталії та Індонезії, бідніші ж скніють у зачумлених спекотою та затягнутих поволокою дощів коробках багатоповерхівок та приватного сектору. До перших питань немає і не буде ніколи, хіба що під час революцій, безпросвітності інших – шкода.

Якими б тяжкими ми не вважали нинішні часи виживання, безумовно, неправильним було б просидіти все літо зі свічкою скорботи у руці, не давши відпочинку власним душі і тілу. Тому що літо – прекрасний і єдиний за рік період, коли людина може завдяки воді, вітру і сонцю отримати наснагу і сили заради наступного життя, наступних випробувань, наступних поколінь. Однак ми  вперто продовжуємо думати: раз немає Криму, відпочити ніде.

Це не так. І тому, зарікшись подорожувати до Криму, дехто вирушає, знову ж таки, до Чорного моря, на Одещину. А значна кількість "пересічних громадян" розуміє: з фінансових чи причин переселення узбережжя навіть там відпочити не вдасться.

Реклама

Особисто я вважаю, що море – необов’язковий атрибут літнього відпочинку.  Тому що ключовим елементом для оздоровлення організму є вода, причому не обов`язково солона. Якщо ми подивимося на мапу України, то побачимо – ми живемо зовсім не в безводній пустелі, якщо чесно, практично десь так щонайбільше за 50 км від кожного з нас, пересічних, є, Псел, Південний Буг, Тясмин чи яка-небудь річка Березівка, якась водойма, на березі якої легко, гарно, дешево і ефективно можна відпочити.

___15

Псел – чиста річка, воду з неї п"ють

Причому, якщо перевірити на власній шкірі, то добра третина усіх наших українських рік та озер, штучних та природних, за якістю відпочинку дорівнює і навіть на загал перевищує цілющість морського відпочинку.

Проблема  в іншому: якщо ти не маєш особистих знайомих в тому чи іншому місті, селі чи на березі тієї чи іншої річки, де можна було б зайнятися сільським туризмом, навряд чи в твою голову взагалі прийде ідея гідного літнього релаксу. Зважаючи на те, що в кожній, підкреслюю, в кожній області є водоймища і умови для пристойного відпочинку, відсутність будь-яких дороговказів до цих блаженних райських місць на рідній землі вражає. Постає питання: що роблять наші туристичні агенції, що роблять відповідні міністерства ,комітети у справах усіх відомих верств населення, відповідні громадські орґанізації тощо? І чому, за винятком традиційних курортних зон, у нас не існує жодного довідника з маршрутами дикого, сільського, скромного на умови, але ефективного в плані оздоровлення туризму?

В тренді
З'явилося відео початку пожежі в одеському коледжі, зняте студентом

.jpg_32

Свіже молоко доступне для сільського туриста

Традиційно в Україні існує три курортні напрями: Крим (якого вже нема), Закарпаття і одеський маршрут  у напрямку розкрученого у 2000-ні Коблевого. Якщо почитати оголошення у всеукраїнських, обласних та місцевих газетах й інтернет-ресурсах, складається враження, що хтось просто хоче заробити на цих трьох напрямках, а все решта України – пустеля, в якій народ має все життя промучитися без відпочинку.

Реклама

Однак туризм – це не тільки цілющі Шацькі озера, Буковель, Південний берег Криму, Коблево та Карпати. Здоров`я оточує нас зусібіч, і все, що потрібно зробити влітку, це взяти і отримати його, тицьнувши пальцем у мапу і вирушивши в будь-якому напрямку його пошуку.

.jpg_30

Я відвідав закинутий кар’єр на Кіровоградщині, в якому у Другу світову війну німці добували каміння, і який перетворився на штучне озеро, радонові води якого – цілющі. Там я застав мешканця з Полтавщини, заробітчанина з російської Півночі. Щороку він приїздить до цього цілющого штучного озерця периметром усього в кількасот метрів, і проживає в наметі біля нього по 40-50 діб, оздоровлюючи спину і суглоби. Умов там, здавалося б, жодних. Однак щодня біля озерця Скеля оздоровлюються зо добрі півтисячі людей, а до найближчого села з умовами цивілізації (навіть супермаркетом) усього 30 хвилин пішого ходу.

.jpg_31

Інгулець у районі Лозуватки

Поруч – річка Інгулець, в якій можна ловити рибу. Однак якщо пройти від цього місця кілька кілометрів, надибаєш ще кілька штучних озер, що залишилися у цьому так званому депресивному реґіоні після добування вугілля відкритим способом. А якщо проїхати 40 кілометрів, то в полях біля села Балахівка між Петровим та Олександрією можна надибати ще два радонових озера, які взагалі на карту чомусь не нанесені  – ці водоймища за об’ємом цілющої вологи нагадують Дніпро та Каховське море, берегів якого не видно, однак відпочивають там винятково місцеві. Подібні цілющі штучні закинуті кар`єри-озера існують скрізь по промисловому Сході та Центру України, найвідоміші з них – місця паломництва монахів – біля Слов`янська.   

Але є маса місць, менш-більш диких і не менш ефективних для відпочинку, ніж всесвітні курорти. Щоби гідно відпочити, не обов’язково вирушати в Київ чи ще куди-небудь, де протікає Дніпро, на турбазу. Будь-яка ріка згодиться. Навіть маленька, кількаметрова завширшки річка, така, як Ірпінь. Взяти, приміром, індустріально "убитий" Кривий Ріг. Там кілька рік і кар’єрів. А якщо від`їхати всього кількадесят кілометрів в район Лозуватки, де своє останнє пристанище знайшов рокер Кузьма Скрябін, то на березі Інгульця, який там завширшки з сотню метрів і називається Карачуни, може знайти місце для літнього засмагально-плавного релаксу кожен. На місці колишніх баз відпочинку там вибудовані чудові акуратні будиночки-пансіонати, в яких усього за 600 гривень на добу можна поринути в умови не гірші, ніж на відомих турецьких курортах: там отримаєш персональні джакузі,  басейн і навіть глісер на прокат. Однак якщо в тебе немає 600 гривень на номер і ти добираєшся на берег Інгульця просто з друзями на автівці, а заночуєш у наметі, то відпочинеш і на рибалиш не гірше, ніж люди зі статком.

І такі місця – скрізь по України. Частина з них, обладнані колишні турбази і просто райські куточки, звичайно, давно приватна власність скоробагатьків. Однак інша частина над берегами наших водоймищ, на щастя, або повністю безкоштовно відкрита для нації, або там створені не надто вибагливі, зате доступні за цінами туристичні умови. Про ці прекрасні, затишні місця, на жаль, не повідомляють довідники. Їх туристичний реєстр відсутній. А шкода. Тому що "знаючі люди" – з Молдови, Росії і навіть Балтії, як у випадку з нікому не відомим в Україні озерцем Скеля, відпочивають і оздоровлюються саме біля них. Щоліта.

Погляньте на мапу, зателефонуйте другу з провінції – і ви отримаєте таке саме задоволення. На мить забудете про війну. На мить перейметеся величчю Божого світу. Лежачи горілиць, простягнете руку до найближчої зорі. І не змігши доторкнутись до неї, помститеся не ворогу, а її зображенню у водоймі. Максимум, що потрібно для цього – власне або орендоване авто, намети і предмети першої необхідності для комфорту. Мінімум – бажання залишити замкнене на проблемах коло повсякденності, з якої, здається, немає (а коли він був?) жодного виходу. 

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Реклама

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Загрузка...
загрузка...