Ми оновили правила збору та зберігання персональних даних

Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.

Прийняти

Віталій Квітка

письменник

Так і не розстріляне Відродження. Влад Сорд

21 жовтня 2019, 08:25

Днями до мене звернувся військовий священик, капелан-волонтер, що провів в АТО/ООС не одну добу. Його заморочило запитання: чи варто писати книгу про те, що він побачив і почув на передовій неоголошеної україно-російської війни, чи ні? Запитання у мене викликало подив. Адже тиждень тому літак із цією людиною і ще кількома десятками пасажирів врізався в землю у Німеччині, всі вони дивом залишилися живі, і тепер ось цей священик цікавиться — чи варто розповісти правдиві свідчення про війну, яку вже починають забувати? Та капелан уточнив власну позицію: "Одного разу там, на "передку", мене попросили сповідувати терориста, який убив і закатував десятки українських бійців. Коли я його сповідував, він каявся, розповідаючи, як саме мордував моїх побратимів – я залюбки краще вбив би його, аніж вислуховував... Як бути з такими речами, брате?..".

Дійсно, як бути з речами, які не мали бути. Як прочитати дітям історію з її підручника, на сторінках яких закарбовано криваве 18+. Коли місцями або щоразу доведеться закривати наступним поколінням вуха й очі, або усвідомити: ця інформація не сприятиме їх нормальності. Тому що ось ця частина нашої історії — це уже не історія, а, власне, психушка. А все, що відбувається в психушці, краще залишити в її стінах. Задля державотворчості без вибриків з присмаком помсти. Для власного здоров`я. Задля спокою сусідів.

Література має владу. Як і музика. Промива не тільки мізки – душу. Зцілює або вбиває. Напоумлює читача на шлях істинний, або запускає в космос манівців. Інакше книжки час від часу не спалювали б, не забороняли б, не заганяли б у закапелки таємних авторитарних бібліотек. Слово — це вогонь. Тому що воно може змінити людину. Текст, уявляв у своїх візіях Олег Лишега (1949-2014), як сокира, що рубає і рубає живий простір і нас безперервно, намагаючись вирубати з нас щось досконаліше, ніж ми є.

З 2014 року серед нас жили люди, які пішли кудись туди, на Схід. Щоденно потім ми дізнавалися і дізнавалися, що деякі не повернулися. Коли в бою падали на землю найгучніші носії мистецьких прізвищ, як-от Василь Сліпак, ридалося годинами й тижнями. Усе одно розумілося: як і про закатованого Ґонґадзе, нам ніколи не дізнатися правди про все, що насправді відбувалося там, на передовій, між нашими і їхніми, поганими і хорошими.

Реклама

Влад Сорд, позивний "Змій", – це юнак з бородою. Як син. Тільки молодший. Йому 26 років. Та, оскільки декілька із них він віддав війні, в країні, яка справді цінує громадян, він би мав інвалідність, пенсію, персонального капелана, що щотижня доводив би до нормального пульсу його кількарічним досвідом Війни розшарпане серце. "Змій" – кіборґ, правосєк, боєць "Азова". У нашому, мирному, житті Змієві, можливо б, і не знайшлося місця. Врятувала чиста випадковість. Якось він закохався в принцесу, в молоду письменницю, неодноразову лавреатку "Коронації слова", у Вікторію Гранецьку. Судячи з віршів, опублікованих в Владовій книзі "+++", саме Любов рухала ним, рятувала, закутуючи морок його душі своєю ковдрою, вбираючи у власні світлові шати.

Влад Сорд вернувсь із війни не в рідний Сімферопіль, у Вінницю. А у видавництві "Дім Химер", співзасновником якого разом із дружиною Вікторією Гранецькою він і виступив, вийшли друком дві його книги. Вони мало нагадують фоліанти Стівена Кінґа чи Олеся Гончара. Маленькі, тоненькі книжечки, в сірих, у нерадісних тонах і фарбах.

В тренді
Предмети за бажанням: як школярі вибиратимуть навчання за новим законом
Facebook ‎Київська школа №42. Відродження;-)

Три плюси – "+++" – це позивний із передової, коли бійці, що вважалося мали померти після того, як їх накрило ракетно-мінометним обстрілом, благовістують, що вижили. Книжка названа автором "темною поезією". На відміну від літературних праць, які пишуться через десятиріччя по закінченні воєн, поезія Влада Сорда — лірично-героїчно-екзистенційна, мов пісні Віктора Цоя — насправді позбавлена флеру воєнної романтики в класичному сенсі.

Читаючи ці вірші я уявляв моменти між артобстрілами і бойовими вилазками Сорда з побратимами, коли вони створені. І це додавало розуміння їх цінності: їхня ціна, панове, прямо пропорційна можливості їх нестворення, ймовірності невиживання автора. Звідси — їхня темрява, неможливість сприймати їх як у чистому вигляді. Їхня загадка криється в тому, що текст є нічим іншим як продовженням тіла його автора в буквальному сенсі. Вірш Сорда, як і він сам, здається живе одним: намаганням протривати в тій самій миті, коли Влад втрачає побратимів, якомога довше. І по-можливості, навіть довше ніж триває читання (до речі, вірші Сорда залюбки читають у флешмобах на ФБ десятки українських поетів і навіть непоетів).

Ці воєнні (з війни, про війну, від воїна) вірші насправді дуже важко даються розумовому зчитуванню. Але важко впіймати й амплітуду почуттів, що їх здатна народити поезія "+++". У цьому сенсі вірші Влада нагадують таїни таємничого біблійного тексту "Одкровення". Але "Одкровення" складне, бо цитує надзвичайно велику кількість не менш таємничих, ніж воно саме, текстів, написаних за тисячу років до нього. Тоді як культурологія "+++" – цитує теперішнє, невловимі нюанси війни/смерті. Щоб зрозуміти контекст Влада Сорда, не вистачить ні звання гарного літературознавця та культуролога, ні вміння здібного поета, ні інтуїції ідеального читача. Усі ці речі були б важливі з яким-завгодно текстом, але не з цим.

Як мінімум, потрібно перебувати поруч із Владом Сордом у шанцях. Тієї миті, коли струснувши штукатурку з паперового аркуша після артобстрілу, він дописує рядок.

Збірка оповідань Влада Сорда "Безодня", проза, показує нам інший бік українсько-російської битви 2014 -2019. Тут, навіть в містично-фентезійних текстах, про війну Україні невоєнній нарешті розповів учасник, а не журналіст. Поза метафорами і наративом, попри лексику, на 30-40% нецензурну (але, як і бійці передової , нам чомусь розкривається її сокровенний зміст — як, власне, є для кожного в ООС просто от зараз), автор ексклюзивно оповідає, як же було насправді. І це "як же ж було насправді" зовсім не узгоджується часом із етикою, мораллю, цивілізаційністю нашої Великої Землі. Може, химерний дискурс і дозволяє приховати справжність, реалістичність намірів. Але Влад Сорд написав на моєму примірнику: "Від Змія трохи бунту і хаосу". Але чи бува їх "трохи". Учора, затискаючи автомат, Сорд можливо і був уособленням образу войовничого Ареса, досконалого Аполлона чи патріотичної Афіни Паллади, але сьогодні, коли в нього перо у руці, Влад Сорд почувається гармонійно в образі стихійного Посейдона, – і тільки так він може знов і знов сходити сходнями в царство Аїда, аби не відпустити далі вічно простягнутої руки жодного зі своїх побратимів. Тому що якщо війни хоча б для однієї персони планета Земля колись починаються, то, може статися, що ніколи уже для неї і не закінчуються. Цієї миті буде достатньо.

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Реклама

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Загрузка...
загрузка...