Якщо раптом день народження у шефа

Що може бути солодше за слово "шеф"? Шеф – це наше все для того, хто працює зараз в якій-будь компанії. Шеф або бос – от, скажімо, святкує. Що йому подарувати: крават, букет розкішних троянд (коли це босиня), пляшку дорогущого вина, нову розкішну автівку (коли розраховуєш на посаду, де сума "відмиється")? Чи звузити власний дарунок просто, по-сімейному, до ще одних 24 годин на добу, "відпаханих" на свого золотого шефа-трудоголіка? Не забувайте: для деяких із ваших шефів ознакою того, що небо вже звалилося на землю, а ведмідь щойно несподівано здох у лісі може стати елементарне: "любий" працівник просто вперше раптом не запізнився на роботу!

Це для нинішнього покоління слово "шеф" – норма. Нормою було введення цього іноземного слова (а також йому відповідного "бос") у 1920-30-ті роки і для Олександра Довженка, Майка Йогансена, Валеріяна Підмогильного чи Миколи Хвильового, митців зі списку "Розстріляного відродження", які переповідаючи в своїй творчості закордонні реалії просто вводили це слово в обіг української літератури.

Однак, скажімо, які-небудь 35 років тому, коли єдиним босом для всіх і вся на українських теренах вважалася безособова компартія, і "бос", і "шеф" можна було стрінути хіба що на блакитних екранах. Як правило, у принизливому контексті, у комедіях, які висміювали дух життя за "залізною завісою". У Совку висміювалися не тільки мода у синів та дочок вітчизняної верхівки (мажорів 1960-х, 70-х, 80-х) на Захід, блюз, джаз, твист, рок-н-рол тощо.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

У, за сучасними мірками, кримінал-трилерові Леоніда Йовича Гайдая "Діамантова рука", прем`єра якого відбулася 28 квітня 1969 року, по повній програмі дісталося саме поняттю "шеф", зведеному до блатного синоніма звичайному для тюрми народів СРСР поняттям "начальник, керівник". "Шефом" відтак можна було обзивати: дрібного або сановитого спекулянта-антирадянщика. А фраза Анатолія Папанова "Шеф, усьо пропало!" стала ніби домовиною для несмішного, неґлузливого, а нормального, нейтрального, цілком відповідного реаліям різниці соціальних ієрархії та статусів, побутового визначення.

1990-ті "бандитські" роки полюбили слово "шеф". За його "західність", крутизну, розмах та точність: "шеф" – все-таки керівник компанії, навіть якщо мова йде про кримінальну "фірму", ставитися до боса/шефа треба серйозно. Спочатку "шефами" іменувалися фарцовщики та рекетери, керманичі крупних злочинних угруповань. Після того, як у нульових в Україні незаконний бізнес майже повністю "устаканився" і перекочував у цілком прийнятну для вітчизняної Феміди площину, заспокоїлися і внутрішні та зовнішні, зайво-кримінальні відтінки слів "бос" та "шеф". Вони почали означати нарешті те, що і належало було визначати за допомогою саме цих слів. Тобто – голову організації, начальника установи (підприємства або відділу), керівника колективу чи військового підрозділу. Фігуруючи, звісно, набагато частіше не в канцелярському, а розмовному лексиконі. Переносне і не властиве визначення шефа, крім Гайдая, може вживатися хіба в фамільярній манері або жартома щодо будь-кого із незнайомців, від кого залежить щось у даний момент. Із попереднього сторіччя за словом "шеф" ще закріпилося його опікунське значення: шеф будинку сиріт, шефство над учбовим закладом, над військової частиною тощо.

Уся ця історія з генезою поняття "шеф" в Україні, звичайно, не позбавляє нас головного болю в день шефого свята: дня народження його, дружини, песика, вдалого проекту тощо. "Ушановувати" власного шефа геть не обов`язково (а що, як це призведе до корупціі?), але достатньо бажано. Справа навіть не у фінансовій від нього залежності, чи капосності характеру (обов`язково "віддячить", якщо не привітаєш), чи в тому, що, можливо, тобі працювати з цією людиною пліч-о-пліч аж до пенсійних сивин та позапенсійних календ. Йдеться радше про елементарні людські ввічливість та ґречність, які бажано в теперішньому не досить комфортному та не досить пломеніючому щастям світі України виявляти, коли можливо, до всіх людей. Можна почати набувати ознак тотальної індивідуальної ґречності в самому собі саме з шефа. Любові до шефа ніколи не буває замало. Повірте: вони, шефи, того
варті.