Екологічне кредитування викликає питання

Українську промисловість чекає зміна правил фінансування підприємств. Згідно з політикою НБУ щодо розвитку сталого фінансування до 2025 року, з 2023 року промислові підприємства зможуть отримати банківське фінансування лише після оцінки їхнього впливу на екологію. Конкретний перелік інформації, яку оцінюватимуть банки, поки що невідомий. Сам Нацбанк стверджує, що його буде підготовлено до зазначеної дати. Контроль за дотриманням нових вимог щодо фінансування промисловості набуде чинності з 2024 року.

Державна екологічна інспекція вбачає у нових правилах НБУ практичну користь. На думку ДЕІ, вони дозволять мінімізувати негативний вплив промисловості на природу. Потенційно небезпечні для екології об'єкти вже на етапі проєктування не зможуть отримати від банків кредитні ресурси. У Держекоінпекції вважають, що таким чином промислові підприємства матимуть стимул для проведення екологічної модернізації. В принципі, логіка ДЕІ є правильною, адже саме так це працює в Європейському Союзі. Але щоб порівнювати українські та європейські підприємства, потрібно поставити їх у рівні умови.

Ось тут починаються відмінності, які дозволять сумніватися в ефективності ініціативи НБУ. ЄС до 2030 року планує направити на декарбонізацію економіки 1 трлн євро, приблизно таку ж суму було вже витрачено на впровадження екотехнологій у промисловості країн – членів Євросоюзу. За такої щедрої фінансової підтримки вимоги європейських банків щодо відповідності проєктів екологічним вимогам виглядають цілком логічними. Потреби України в грошах на декарбонізацію до 2030 року становлять 101 млрд. євро, тільки на відміну від ЄС, у нас таких грошей немає, і навряд чи вони з'являться у найближчому майбутньому.

На мій погляд, щоб накладати чергові обмеження на промисловий сектор, цього разу фінансові, держава повинна спочатку створити та узгодити з промисловцями реалістичну дорожню карту національної декарбонізації, яка включатиме заходи щодо впровадження екотехнологій на підприємствах. Акцент – на слові "реалістичну", тобто дорожня карта має підкріплюватися реальними, а не уявними джерелами фінансування. Першими двома кроками в цьому напрямку має стати ухвалення законопроєктів про створення Державного фонду декарбонізації та про промислові викиди.