Україна та Глазго-2021: що далі?

Кліматичний саміт у Глазго завершений. Він вийшов не таким, як замислювали його організатори. "Другим Парижем" Глазго точно не став, проте не можна сказати, що саміт був безрезультатним. Світ стрімко змінюється, глобалізація поступається місцем гібридності, вчорашні закони перестають діяти, а нові не поспішають з'являтися. В умовах невизначеності планувати та виконувати кліматичні цілі непросто. Саміт у Глазго ясно все це показав, але він також дав людству надію на порятунок планети. І це вже непогано.

Фінальним документом саміту став "Кліматичний пакт Глазго". У ньому від імені ООН міститься вимога до країн знизити залежність від вугілля та скасувати державні субсидії на викопні види палива на користь відновлюваних джерел енергії. Спочатку тональність документа була досить жорсткою, однак через позиції Росії, Індії, Австралії та Саудівської Аравії формулювання "поступово відмовитися" були змінені на "поступово скоротити". Безумовно, це крок назад для глобальної декарбонізації, але така, мабуть, ціна компромісу.

Крім того, країни домовилися, що до 2030 року світові викиди СО2 буде знижено на 45% порівняно з 2010 роком. До 2050 року планується досягти нульових викидів парникових газів у всьому світі. Фінансова частина пакту звелася до дуже неконкретних формулювань про те, що до 2025 року країни-підписанти мають акумулювати 100 млрд дол. на боротьбу із глобальним потеплінням. Думаю, що це питання залишиться своєрідним наріжним каменем досягнутих угод.

Експерти відзначають важливість узгодження країнами – учасницями кліматичного саміту у Глазго ст. 6 так званої "Паризької книги правил". Цей документ визначає правила роботи вуглецевих ринків. Відповідно до досягнутих домовленостей, до 2024 року країни мають надати ООН детальну інформацію про викиди. Ці дані будуть використані для оцінки виконання кожною державою своїх кліматичних зобов'язань.

Україна під час саміту презентувала Другий національно-визначений внесок (НВВ2) у Паризьку угоду, зобов'язавшись до 2030 року знизити рівень викидів СО2 на 65% від рівня 1990 року. Багато промисловців скептично оцінюють реалістичність досягнення цієї мети через проблеми з фінансуванням заходів з декарбонізації, на які треба знайти 102 млрд. євро. Відступитись від своїх слів ми не зможемо, але підсумкова цифра цілком може бути скоригована у бік зменшення. Сподіваюся, що це питання буде вирішено у ході переговорів із міжнародними партнерами.

Українська делегація в Глазго також підписала Глобальну ініціативу щодо скорочення викидів метану до 2030 року на 30%, приєдналася до коаліції Powering Past Coal Alliance, яка передбачає повну відмову від вугілля до 2035 року та зобов'язалася припинити вирубку лісу до 2030 року. Безумовно тішить той факт, що Україна намагається йти у тренді глобальної політики зеленого переходу, проте є сумнів, що надані нашими чиновниками обіцянки відповідають економічним можливостям країни.

Окрім гучних обіцянок, у нас поки немає детальної дорожньої карти національної декарбонізації. Ми не знаємо точно, як відмовлятимемося від вугілля до 2035 року і що буде з вугільними регіонами, ми не знаємо, як правильно поступити з атомною енергетикою. У нас немає осмисленої державної політики розвитку альтернативних джерел енергії та проведення екомодернізації промисловості. Куди не поглянь, всюди у нас концепції, стратегії та гучні обіцянки, дані з високих трибун, але немає планів дії з відповідями на запитання "що робити?", "скільки це коштує?" та "хто відповідальний?".

Дуже не хотілося б, щоб одного неприємного для України моменту наші міжнародні партнери зрозуміли, що крім генерації обіцянок ми ні на що не здатні. Я сподіваюся, що після виступу президента Зеленського в Глазго екологічна політика опиниться під пильною увагою Офісу президента. Можливо, це змусить уряд та парламент діяти більш ефективно та злагоджено.