"Навіщо ви стріляєте, вам же потім тут жити!" Три історії тих, хто виїхав з Донбасу на Донбас

11 вересня 2014, 08:26

Віра Холмогорова

Як живуть переселенці, які були змушені покинути свої домівки в зоні конфлікту

Кореспондент "Сегодня.ua" проїхалася по приморських річних пансіонатах Донбасу, де жили і як і раніше живуть переселенці з охоплених війною міст. Люди готують їжу на багатті, а діти готові виходити до бойовиків і вимагати, щоб припинили стріляти.

НАДЯ . У Наді, сім'ї якої довелося перебратися в пансіонат "Автомобіліст" в Ялті, немає неулюблених предметів у школі, тільки улюблені. Вчителька з англійської зла, але навіть це не лякає Надю – вона відмінниця. Єдину "двійку" схопила, за її словами, в першому класі, і не за незроблену "домашку" а за поведінку – один нехороший хлопчик її дражнив на перерві, ну, от і дала "здачі". Мама сказала строго: щоб більше таких оцінок не було. І Надя стримала слово. І в першому, і в другому класі.

image-10-09-14-09-21.

Реклама

Стримала б, напевно, і в третьому, але в третій клас вона поки не пішла. Надя жила разом з батьками та шістьма братами і сестрами в Петровському районі Донецька, а потім прийшла війна.

- Я пам'ятаю війну, – каже дівчинка, – один раз було бомбування, і я дуже злякалася. Але мама сказала, що боятися не треба, треба просто спуститися в підвал, і ми спустилися.

До війни у Наді багато питань: наприклад, хто взагалі її придумав? І чому той, хто це зробив, не може з ким-небудь ще домовитися і припинити стрілянину.

- Мені здається, що вся війна через зброю. Люди придумали зброю, і тому їм треба тепер воювати. А хто взагалі придумав зброю?

Реклама

Історію в школі 8-річна Надя ще не розпочинала вчити – потрібно почекати рочки два, але новини по телевізору вже дивиться. Знає, що її школу розбомбили, і хвилюється – чи все в порядку з улюбленою вчителькою. Про неї в новинах не розповідали.

- Але ми скоро повернемося. Мама каже, через тиждень. Тут все одно вже холодно.

- А взагалі, якщо вони продовжать стріляти, я б сама до них вийшла і сказала: навіщо ви стріляєте, навіщо руйнуєте красу, вам же потім тут жити! Жити будете в зруйнованому місті!... – В голосі дитини чути абсолютно недитяче роздратування.

Але тут же воно змінюється посмішкою – все-таки діти є діти:

Реклама

- Мій старший брат Вітя, він вже окремо від нас живе, у дворі свого будинку схованку вирив. Там так класно – є навіть люк у стелі, щоб дивитися, і стіна, щоб землею не засипало, і столик. Ми там грали. Коли стрілянини не було.

СЕРГІЙ ДМИТРОВИЧ . Поки ми балакаємо з Надею, у двір "Автомобіліста" заїжджає чорний бусік-"Мерседес".

Мама! Тато! – радісно кидається до чоловіка і жінки, які вийшли з нього Надя. Її батьки щойно повернулися з райцентру, де допомагали розвантажувати гуманітарну допомогу. Переселенцям в "Автомобіліст", як і всім іншим людям, змушеним залишити свої домівки, надав допомогу Гуманітарний штаб при Фонді Ріната Ахметова. Перші пакети з продуктами, засобами гігієни і дитячим харчуванням вони отримали два тижні тому, а вчора прийшла нова допомога.

За кермом бусика – Сергій Дмитрович, він місцевий, ялтинець. Допомагати переселенцям почав з самого першого дня, як тільки вони тут з'явилися – взяв свою машину, сам сів за кермо і відправився – возити "гуманітарку". Привозить прямо в пансіонати, щоб люди, у багатьох з яких маленькі діти, не моталися в райцентр.

- Не можу ж я залишатися осторонь від чужого горя!

В тренді
В Україні стався новий землетрус: що відомо

За привезеними пакетами з усіх кінців "Автомобіліста" підходять люди: ще до Сергія Миколайовича сюди приїхала чиновниця Першотравневої райдержадмністрації – з першою партією вантажу. Серед них горлівчанка Олена з піврічним Андрійком. Є й старша донька, і тато... Всі туляться в одній кімнаті будиночка, під старенькими байковими ковдрами, хто на ліжку, хто на кушетці. Найбільше пощастило малюкові – у нього власна, окрема колясочка.

А ось їду доводиться готувати у дворі, на багатті: невелика ямка, навколо цеглини, зверху – решітка від духовки. Нехитре пристосування, але що робити? Загальні кухні в пансіонаті є, але для того, щоб там готувати, необхідно купити балон з газом.

- А грошей всі ці місяці немає ніяких, – каже Олена, – ні допомоги, нічого. Без гуманітарної не знали б, що робити.

Але лякає більше навіть не це – пристосувалися, звикли, а те, що їм, як і Наташі, як родині Наді зовсім скоро доведеться повертатися. Зношені літні будиночки не витримують осінніх вітрів, а опалення немає – та й звідки йому взятися в старенькому пансіонаті...

Коли ми вже збираємося йти, до мене підходить Надя з величезним шматком крейди в руці:

- Ми там в кінці алеї будинки намалювали. Я свій. Який в Донецьку. Хочете, покажу?

НАТАША . Курортне селище Ялта повільно занурюється в сплячку. В наглухо забитій шашличній звалені в кутку столики, по приморському ринку, де ще якихось кілька тижнів тому торгували бичками і динями, вітер ганяє синій обривок тенту, поруч з занедбаним пансіонатом "Стекольщик" (в цьому районі всі пансіонати носять "професійну" назву – поруч зі "Стекольщиком" є ще "Коммунальщик") – не менш занедбаний кіоск. Скла там немає ні в одному вікні, як, втім, немає і склярів.

- Зайди до Наташі, візьми ще два пива, – від моря нетвердою ходою йдуть двоє – один старший, інший – молодші. Видно, що пива до того було не два, і навіть не чотири. Той, що трохи молодший, киває і прямує до рундука, ледве вписуючись в поворот.

Пиво у Наташі – так звуть продавщицю в кіоску – розливне, по шість гривень за пластиковий стакан, поруч – сушена риба. В основному – асортимент в місцевому магазинчику нехитрий: вода, чіпси, шоколадки, трохи морозива, в холодильнику сумують бувалі сардельки. Практично всі вільні полиці за спиною Наташі займає горілка. Її тут видів сім, від тридцяти до п'ятдесяти гривень.

- Не беруть, говорите? Горілку? – сміється Наташа, чарівна жінка середніх років з по-котячому підведеними очима. – Це ви вночі приходьте, ні, краще не приходьте. Тут всяке буває...

Наташа з Донецька. Їй в чомусь пощастило більше за інших: всі три літні військові місяці вона пропрацювала – хоч який, а хліб.

За останні тижні кількість переселенців зменшилась: багато хто виїжджає – в літніх будиночках і стареньких бетонних неопалюваних пансіонатах вже стає холодно. Комусь, втім, виїжджати нікуди – немає ні будинку, ні роботи.

- Я, правда, одного не розумію: ось приходять жінки, розповідають, як у неї будинок в Горлівці згорів, а потім вона абсолютно спокійно йде танцювати на дискотеку, веселиться. Ні, я дійсно не розумію – як таке можливо!... – каже продавщиця.

Скоро магазинчик, де працює Наташа, закривається – кінець сезону.

- Буду додому повертатися.

- Є куди?

- А що робити? – знизує плечима і посміхається. – Поїду. Кудись.

Підпишись на наш telegram

Лише найважливіше та найцікавіше

Підписатися

Реклама

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Загрузка...
загрузка...

Ми оновили правила збору та зберігання персональних даних

Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.

Прийняти