Полонянка про знущання козаків: "Вони мене били за кожне українське слово"

8 жовтня 2014, 10:01

Також у Ірини зламані ребра і нижня щелепа

Ірина з донькою. Фото: fakty.ua

Ірина з донькою. Фото: fakty.ua

48-річна полтавчанка Ірина Бойко провела в полоні у бойовиків три місяці і розповіла про те, як пережила цей важкий час, пишуть "Факты".

У першу ж ніч козаки відрізали їй фалангу мізинця. На тілі у Ірини, що називається, живого місця не залишилося. Зламані ребра і нижня щелепа, на голові рани.

"Вони мене били за кожне українське слово, – розповідає жінка зі сльозами на очах. – Добре, що жовто-синій прапор, який везли бійцям на передову, я встигла заховати в труси. Інакше ми б не розмовляли зараз".

Реклама

В зону бойових дій активістка Майдану Ірина Бойко їздила не раз. В основному доставляла туди продукти харчування для захисників суверенної України. 19 червня вона і троє її товаришів по Майдану, заповнивши два пікапа гуманітарною допомогою, взяли курс на Луганщину. Але на блокпосту при в'їзді в селище Должанський їх зупинив загін донських козаків.

"Катували дуже жорстоко. Били гумовими палицями з металевими стрижнями, молотками, свердлили кістки електричним дрилем. Вставляли ложки під повіки, намагаючись виймати очі. Тепер одне око у мене майже не бачить. Щоб відвести загрозу від хлопців, я сказала, що я є керівником групи, яка виконує благодійну місію. "Ти, с..а, привезла "укропам" жрачку, і це називаєш благодійною місією?" – кричали козаки, не перестаючи знущатися", – згадує Ірина.

Дочка Ірини Тетяна Єфремова терміново стала шукати матір. До пошуків підключився полтавський правозахисник Василь Ковальчук. Тетяна разом з майданівцем Михайлом Дугіним поїхала визволяти маму з полону. До цього вдалося переговорити з російським диверсантом Ігорем Безлером ("Біс"). Справа в тому, що правозахисник Василь Ковальчук служив з ним в Афганістані та зміг переговорити про звільнення.

Ірина стверджує – її врятувало те, що потім вона опинилася на території, яку контролює Безлер. "Нас – кілька людей, таких, як я – вивезли з Антрацита в Горлівку на відкритій машині 22 червня, – розповідає жінка. – Тут мені нарешті було надано медичну допомогу. Я була така слабка, що ніхто не вірив в те, що зможу коли-небудь піднятися на ноги. Ридала і просила Бога, щоб він допоміг моїм близьким знайти мене. Іноді наступали хвилини відчаю, коли я бажала померти. Адже двом смертям не бувати, а однієї не минути. Страшна не сама смерть, а її очікування. Але в Горлівці було вже зовсім інше ставлення до полонених. Чи не били, добре годували".

Реклама

Люди Безлер до Ірини поставилися добре і називали її "Ируська" і "сестричка". "Жаліли і говорили, що мені не можна повертатися додому, що мене вб'ють на першому ж укропском блокпосту. Ви розумієте, наскільки народ з обох сторін зомбований пропагандою?", – Дивується жінка.

Ірина провела в полоні 99 днів і повернулася в рідну Полтаву.

 

Всі подробиці в спецтемі Протистояння на сході України

Підпишись на наш telegram

Лише найважливіше та найцікавіше

Підписатися

Реклама

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Загрузка...
загрузка...

Ми оновили правила збору та зберігання персональних даних

Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.

Прийняти