Спецпроект "Паломники": останнім шляхом Христа

Під час Великого Посту ми особливо часто згадуємо євангельські події , і на кожній недільній службі ( а може хто і частіше ) подумки переносимося в ті самі часи , коли жив і ніс Своє служіння наш Господь . тому частина спецпроекту "Сегодня": "Паломники. Свята Земля", присвячену Єрусалиму і його святиням , ми спеціально приберегли до наближення свята Великодня, щоб в максимальній повноті дізнатися , як завершив Свій шлях і ніс Свій хрест Ісус Христос .

Старе місто

Звичайно, було б здорово, щоб кожен християнин хоч раз зміг побувати в Єрусалимі, де кожна вуличка, кожен камінь має свою, давню історію і є живим свідченням Священного Писання. Але з іншого боку, занадто ідеалізувати це місто теж не варто. У ньому, як і в єврейському народі, там живе, теж є свої нюанси і особливості, а головне – тут все має свою ціну. Наприклад, перша історія, яку розповіла наш гід, сестра Олена з Горненського жіночого монастиря, добре підкреслює особливості єврейської ментальності:

"До второй половины XIX века ворота Иерусалима (ныне — Старого Города) наглухо закрывались на ночь. За чертой города оставаться было опасно — на пустырях могли в любой момент появиться разбойники. Однако и жить в Иерусалиме было все трудней из-за перенаселенности и антисанитарии. Тогда в 1849 году меценат Моше Монтефиори решился на постройку нового квартала за пределами крепостной стены и к 1860 году было возведено 28 уютных домиков-квартир. Но увы, евреи боялись жить в этих домах, несмотря на то, что дома сдавались бесплатно. Есть сведения, что Монтефиори даже предлагал некоторую сумму денег тем, кто заселится в его новый квартал. Несколько семей согласились, но на самом деле они в новом квартале жили только днем, а на ночь... убегали назад, в стены Старого Города. Только когда через 6 лет началась эпидемия холеры в Старом Городе, люди потихоньку начали осваивать квартал, построенный Монтефиори. Сейчас квартал Ямин Моше считается самым модным, престижным и, конечно, дорогим районом в современном Иерусалиме! Стоимость 1 кв. м жилья в этом районе около $20 тыс.".

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Перший Єрусалим

"Жители Иерусалима — иевусеи — любили повторять: "Наш город могут защитить даже слепые и хромые", — рассказывает сестра Елена. — Да и еврейскому народу пришлось долго помучиться, прежде чем войти в Землю Обетованную. Пророк Моисей, как мы помним, 40 лет водил иудеев по пустыне, но как и было сказано ему Господом: "Ты сможешь ее увидеть, но войти не сможешь".

Так майже всі міста були завойовані , а Єрусалим довго залишався неприступним . Захопити його вдалося тільки царю Давиду , завдяки його кмітливості і хитрості . За межею міста знаходилося джерело , до якого місцеві ходили по воду по невеликому тунелю . Охороняли тунель лише кілька солдатів . Цар Давид дізнався про це і захопив Єрусалим саме через цей тунель . За переказами , перше , що зробив цар Давид – це вбив всіх сліпих і кульгавих євусеїв , про всяк випадок ...

З тих пір Єрусалим став столицею Ізраїлю, цар Давид переніс сюди Ковчег Завіту, але дуже журився, що велика святиня знаходиться в наметі-скинії, а він живе в наметі з червоного дерева. Цар Давид мріяв про будівництво гідного Будинки для Господа. Але через те, що він вів безліч воєн і пролив багато крові, Господь благословив побудувати храм його синові – царю Саломону. Цар Давид купив землю на горі Моріа, а храм вже вибудував його син. Навколо цього храму і почав будуватися древній Єрусалим. Недалеко від Сміттяних воріт Старого міста можна побачити музей "Місто Давида" – саме там і перебував перший Єрусалим, який захопив цар Давид. Але з часом Єрусалим став забудовуватися в основному на захід від Храмової гори

Печерка. Тут явився силует

Єрусалимські стіни

Скільки всього пережив Єрусалим! Найвідоміший, найдорожчий для багатьох сердець місто майже до кінця 19 століття знаходився на площі близько 1 кв. км. за стіною, яку ми бачимо і сьогодні.
Ця кріпосна стіна навколо міста була побудовані в середині XVI століття турецьким правителем Сулейманом Пишним, чоловіком нашої Роксолани. За місцевою легендою, Сулейману приснився сон: за те, що він не займається зміцненням міста, його розривали на частини дві пари левів. Сон був настільки реалістичний, що прокинувшись, правитель тут же видав указ про будівництво стіни навколо Єрусалима.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

• Спецпроект "Паломники": в Хевроні – дуб Святої Трійці і висохле пророцтво
  

Дім Іоакима і Анни

Ми ж пройшли через Стефанова або більш відомі як Левові ворота , над якими зображені два леви ( більше схожі на барсів ) , як нагадування про сон Сулеймана Пишного , і перше ж місце нашого візиту – після чашки кави за 7 шекелів ( приблизно 50 грн ) – був храм , побудований над будинком праведних Іоакима і Анни , де вони жили деякий час . Буквально через дорогу знаходився Єрусалимський храм , де виховувалася їх благословенна Дочка .

"Три года назад 22 марта, на день мучеников Севастийских, монахини и паломники заметили некий образ, явленный прямо в скале,  — рассказывает сестра Елена. — Вначале были только слегка различимы силуэт и корона. Недавно по этим очертаниям иерусалимским иконописцем была написана икона, которую освятили на Афоне. Эту икону уже сейчас многие считают чудотворной".

Воскресіння vs страждання

Той шлях Віа Долороса (Хресна дорога), яким паломники йдуть в Єрусалимі, був сформований Католицькою церквою в середні століття. Починається він недалеко від храму Різдва Богородиці і закінчується в храмі Воскресіння Христового. Католики дуже велику увагу приділяють стражданням Христа, особливо тілесним. Перед Великоднем, на страсну п'ятницю, на Віа Долороса можна зустріти цілі театральні вистави, що показують муки Господа, але тільки часто це не вистава, а реальні страждання людей, яких б'ють різками, у них тече справжня кров. У Іосафатову долині стоять хрести, на яких розпинають, правда роблять це професіонали, щоб не вбити людину, не пошкодити кістки і сухожилля. Виглядає це жахливо, що видно і по обличчях ізраїльських поліцейських, які охороняють дійства, але для багатьох католиків пройти таке випробування – особлива честь. Щоб випробувати на собі страждання Христа, люди записуються в чергу на кілька років вперед!

Ікона. Написана на Афоні

Садова гробниця

Поблизу Дамаських воріт в XIX столітті з'явилася " Садова Гробниця " , або протестантська Голгофа . " Протестанти , аргументуючи тим , що за Євангелієм гробниця Господа і Голгофа були за межею міста , і там був сад , виділили місце за межею Старого Міста , а знайдену в оливковій саду гробницю назвали Гробом Господнім , – каже сестра Олена . – Гробниця , яку вони знайшли , датується І- ІІ ст . до Р. Х. , що суперечить євангелію , за яким Гроб Господній був новим , в ньому нікого не ховали . Але вже друге століття вона – місце паломництва протестантів " .

Ще одна. Гробниця в саду

Пілат: його спроби врятувати Христа і найбільш гуманний суд

"Дело в том, что во времена Христа Иерусалим был Римской провинцией, и главным здесь был – ставленник Рима  – прокуратор, фактически он и был правителем, — поясняет наш гид сестра Елена. — Конечно, был синедрион, возглавляемый первосвященником, но увы, власть его ограничивалась римским прокуратором. Ненависть иудеев и римлян была обоюдной, и первосвященник всячески пытался вернуть себе прежнюю власть путем доносов, слежки. Понятно, что Христос – не римский прокуратор, но он имел влияние на народ! У каждого из нас бывает момент, когда с нами несправедливо обошлись, мы обижаемся, расстраиваемся, но то, как несправедливо обошлись со Христом на суде, ни в какое сравнение не идет с нашими бедами. Юрист Куприянов взял иудейское право того времени, сравнил его с тем, как судили Господа, и пришел к выводу, что в нем было "все наоборот", и практически в каждом моменте были судебные нарушения".

Судові порушення

"Начнем с того, что в те времена иудейское право было самым гуманным в мире! – продолжает сестра Елена. – Оно было нацелено на максимальное оправдание человека. Когда синедрион выносил чаще одного смертного приговора в семь лет, этот синедрион называли кровожадным. Если у обвиняемого не было защиты, судьи разделялись на два лагеря — одни обвиняли, другие защищали.

Заседание должно было происходить три дня. Ночью заседания не проводились, потому как это считалось временем тьмы, когда подсудимый и обвиняемый устали и трезво рассуждать не могут. Господа же взяли поздно ночью в Гефсиманском саду, синедрион осудил его ночью, а рано утром Его уже привели к Пилату, в преторию. Никаких трех дней не было!

Что касается свидетелей, то у Христа и двух свидетелей не нашлось со стороны обвинения, о чем и в Евангелии упоминается. Если все единогласно выносили смертный приговор, то, по иудейскому праву того времени, обвиняемого вообще оправдывали, потому как единогласное решение — знак того, что все судьи в сговоре. Словом, в суде над Христом было все с точностью до наоборот!

Так получилось, что буквально за два года до этих событий римляне отняли у иудеев право выносить смертные приговоры. Такое право имели только римляне. И вот рано утром после суда синедриона Христа повели к Пилату подтвердить приговор".

Одяг кандидата

"Нас­тупала Иудейская Пасха. Суд над Христом происходил в крепости Марка Антония на открытой площади Лифостротон. Одно из обвинений первосвященников в адрес Иисуса было в том, "что он смущает народ во всей Иудее, от Галилеи до Иерусалима". Понтий Пилат, услышав о Галилее, которой правил Ирод Антипа, отправил Иисуса к нему, чтобы не браться самому выносить приговор. Ирод попросил Христа показать какое-нибудь чудо. Но Христос никогда ничего не делал по прихоти человеческой и отказался. Тогда Ирод приказал избить Христа и, издеваясь, одеть на Него белые одежды, в которые одевали кандидатов на царский трон, и вернуть опять к Пилату".

"Гра в царя"

"По поводу царского трона вообще в то время любили шутить! На территории крепости Марка Антония сохранились плиты на полу, которые еще видели суд над Христом. Несколько плит с вырезанными на них круглыми или квадратными рисунками особо примечательны. Эти рисунки — любимая игра воинов Пилата, которая называлась "Игра в царя". Квадраты или круги разбивались на сегменты, каждый из сегментов закреплялся за кем-то из узников претории. Воины бросали жребий, кому из узников быть "царем". После "выборов" узника-"царя" одевали в царские одежды и начинали над ним издеваться, и в итоге убивали. Пилат, слывший человеком жестким, такие игры одобрял.

Пилат — личность уникальная. Эфиопы даже канонизировали Понтия Пилата за то, как долго он пытался отменить казнь Иисуса. Вспомним, как он долго колебался и не мог найти в Иисусе Христе вины, достойной казни. Как вспомнил еврейский обычай на Пасху — отпускать одного из узников — и предложил освободить Иисуса по этому обычаю. Но свободу дали Варраве — разбойнику, который устроил восстание, где убили человека, а на Христа кричали: "Распни". Но Пилат все равно не выносил смертный приговор, заменив его избиением. На месте избиения Христа теперь установлена католиками Часовня Бичевания".

Туринська плащаниця

"Именно по Туринской плащанице, которую до сих пор изучают ученые, и определили, сколько ударов и какими бичами наносили Господу. Привязывали обнаженного осужденного к столбу, били его два человека плетками с мелкими костяшками на концах плети. Буквально после первых ударов такой плетью начинала лопаться кожа, а при следующих ударах из тела уже вырывали мясо. Это жестокое наказание очень редко применяли и для самых отъявленных преступников. Наказание прекращалось, когда человек был уже буквально на грани смерти. Воины еще поиздевались над Спасителем — одели ему царский венец и кричали: "Радуйся, царь Иудейский". По плащанице было установлено, что этот терновый венок был не просто окружностью, а в виде шапочки — по всей макушке головы".

Боязнь напівбогів

"На підтримку Христа виступила і дружина Пілата, Клавдія, яка просила пощадити галілеянина, сказавши:" Я дуже за нього уві сні постраждала ". Пілат не поспішав осуджувати Господа, але коли первосвященики висунули проти Христа звинувачення:" Він себе Сином Божим називає! " - Пілат ще більше почав коливатися. Чому? Римляни були язичниками і дуже шанували і боялися своїх богів. Було у них таке поняття, як напівбоги, – істоти, народжені від богів і людей. Напівбоги – на вигляд звичайні люди, які володіють надздібностями: можуть зцілювати, творити диво са. Римляни вірили, що з напівбогами краще не зв'язуватися, інакше можна прогнівити богів.
Але "добило" Пілата те, що іудеї стали кричати, що "якщо Христос називає себе царем, а у нас немає іншого царя, крім кесаря" (кесар – імператорський титул римських імператорів). І якщо Пілат не засудить його до смерті, то піде проти волі самого кесаря. Ось тоді Понтій Пілат здався.
Він віддав Спасителя в руки юдеям зі словами: "Се, цар ваш", – і за звичаєм омив руки водою. У євреїв був такий обряд: коли знаходили в місті труп і не могли знайти вбивцю, то всі жителі повинні були над трупом молодої телиці омити руки, після чого місто вважалося очищеним".

В камері. Тут Христа тримали, прикувавши його до каменів ланцюгами

Помилка Іуди і смерть на дереві

На місці громадського туалету в Старому Місті колись був будинок Іуди-зрадника. Іуда був єдиним апостолом з Юдеї, начитаним, знав Закон і пророцтва. Він відразу зрозумів, що Ісус – той самий Месія, новий Цар, і пішов за Ним в надії, що коли Цар займе свій трон, він, Іуда, стане царським скарбником, наприклад. Іуда помилявся. Ісус говорив про царство не на землі, а на Небі. Господь все частіше став говорити, що повинен постраждати і померти. Іуда цього не міг зрозуміти, він відчув себе обдуреним. Щоб виправдати себе перед юдеями, Іуда погоджується на зраду. Але коли в Преторії Іуда почув від первосвящеників, хто ненавидить римлян, фразу: "Немає у нас іншого царя, крім кесаря", зрозумів, тут правди немає. Остаточно розчарувавшись, Іуда повернув гроші первосвященикам і повісився. Осика – це церцис європейський, повіситися на ньому дуже складно – гілки дуже тонкі. Іуді довелося накидати петлю на стовбур дерева. За переказами, до Іуди церцис цвів білим кольором.

Церцис. На ньому помер Іуда