Богдан Бондаренко: "Ресурс стрибків не хочу витрачати даремно на тренуванні"

Позаду вже сім етапів Діамантової ліги, а нашого зоряного висотника все немає. Бронзовий призер Ріо-2016 і чемпіон світу-2013 28-річний Богдан Бондаренко випав зі змагань майже на цілий сезон через травму коліна, яку отримав ще рік тому. "Сегодня" поцікавилася в українця, який замахуався на світовий рекорд у стрибках в висоту, чим він зараз займається і коли чекати камбек.

- Богдан, скучили за вами на змаганнях. Досі турбує травма?
- Я теж скучив за змаганнями! Так, поки не повернулися до тих кондицій, які хотілося б бачити. Тому поки зміцнюємо слабкі місця і виходимо на кращу фізичну форму. Взимку робили операцію на коліні, що припускала зовсім невеликий період часу для відновлення – вона була досить проста, але реабілітація затягнулася і зайняла, напевно, в три рази більше часу, що не дало підійти до сезону в належному стані. З чим це пов'язано? Ну, це людський організм. Лікарі ставлять прогноз, але не завжди він збувається. Перший час був відчай, і прогрес не відчувався. Потрібно було більше часу, щоб там все правильно позаростало. Організм був не готовий так швидко приступити до роботи.

- І яке навантаження можете собі дозволити?
- Зараз вже можна робити практично 80-90% від того, чого б хотілося. Не можна давати повне навантаження, як тільки все заросло: щоб знову не зробити гірше. Без повного навантаження неможливо показати хороший результат, а з поганим не хотілося б виходити на змагання. Припустимо, доктор сказав, що через ось такий період часу можна починати робити штангу, а інша вправа – через місяць. Починаєш через місяць – відчуваєш, що якось важко, але думаєш: "Біль же потрібно долати – нічого страшного". А потім продовжується – біль-біль-біль, і все більше і більше ... В один момент коліно опухло – тоді зрозуміли, що, можливо, краще зупинитися і пожертвувати цим сезоном заради високої мети – чемпіонату світу-2019 в Досі та Олімпіади-2020.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Заявки на цей рік у нас були, але ми поетапно відмовляємось від змагань. Зараз у нас режим "маленької надії". Кожного разу, коли робиш стрибки, відвідують думки: "А може, все-таки спробувати виступити?" За логікою вже все – краще змиритися і подивитися змагання по телевізору, але, з іншого боку, при вдалому збігу обставин може бути та ж медаль чемпіонату Європи. А потім знову думаєш, що не хочеться потрапити в ту ж ситуацію, що в Ріо, коли теж хворів, або на чемпіонаті світу в 2015 році, коли було ускладнення травми через неправильне лікування. Виходить, всі ці сезони немає повної реалізації. Коли виходиш на старт хворим, у тебе накопичується відчай від того, що хочеш, але не можеш.

- Ви говорили, що в рік робите набагато менше стрибків, ніж ваші колеги: 150-200. З чим це пов'язано?
- З травмами. Плюс лікарі говорять, що є певний ресурс стрибків. Грубо кажучи, проблема в стопі – наприклад, вона може зробити ще 500-1000 стрибків. І ми не хочемо цей ресурс витрачати даремно на тренуванні – краще стрибки використовувати на змаганнях.

- Поки вас немає, чинний чемпіон світу катарець Мутаз Есса Баршим виграє все підряд. Як його перемогти і кому це може вдасться?
- Баршима перемогти... дуже важко (сміється). Є хлопець з Росії Данило Лисенко (срібний призер ЧС-2017. – Авт.), який виграв у нього зимовий чемпіонат світу цього року. Він перший конкурент. Олімпійський чемпіон Дерек Друен все ніяк не може відновитися після Ріо. З тих, хто на Іграх стрибав високо, по суті, залишився тільки Баршим. Решта зализують рани і, напевно, підтягнуться до Токіо. За рахунок чого Баршим такий крутий? По-перше, він створений для стрибків у висоту. Це спочатку і талант, і фізіологічні якості. Він максимально легкий, високий, стрибучий. Не знаю, в якому б іншому вигляді він зміг би показувати настільки високі результати. По-друге, це підтримка держави: майже безмежні фінансові можливості в плані технологій, реабілітації, лікування. Якщо це існує і воно їм потрібно, вони це отримають – я приблизно так бачу їхню підготовку.

- Ви згадали, що хотіли б потрапити в Токіо-2020...
- Звичайно. Олімпійське "золото" – моя нереалізована мрія. І ще наступного року буде дуже цікавий чемпіонат світу в Досі, який проходитиме в нестандартні терміни: не в серпні, а у вересні-жовтні – через погодні умови. Буде незвично. До подібного я ще не готувався, але в житті доводилося підлаштовуватися під нестандартні умови – сподіваюся, це вміння буде моїм козирем. На цей чемпіонат світу робимо велику ставку.

- Ви були на етапі в Римі і підтримували наших висотниць, у тому числі Юлію Левченко і юну Ярославу Магучіх. Чи даєте поради молодшим колегам?
- Я вважаю, що не можна влазити в тренувальні процеси. Є такий анекдот. Професора з бородою студенти запитали: "А ви, коли спати лягаєте, бороду кладете на або під ковдру?" І більше професор спати не міг, тому що думав, куди ж бороду діти. Так само і в спорті. Можна запитати у стрибуна: "А ти думав про рух на передостанньому кроці? Зробиш з носка або п'яти?" І це може кардинально поміняти настрій.

До Токіо наша жіноча команда ще більше зміцніє. Сподіваюся побачити там не одну медаль. А в тому, що на цій "Європі" у нас буде п'єдестал, навіть не сумніваюся.

- Чим займаєтеся під час паузи від змагань?
- Зараз триває робота на відновлення – вона специфічна, рутинна і нецікава. Стрибати, бігати цікаво, а стояти в одному положенні і повторювати вправу 500 разів – ні. Але попутно присвячую час сім'ї: влітку хочу більше побути в Харкові, насолодитися домашньою обстановкою.

- Насправді цікаво, коли ви викладаєте в соцмережах відео з вправами...
- Років 15 тому, коли ми тільки починали, мені цього не вистачало: не було можливості подивитися щось нове, і ми намагалися винайти своє. А зараз є YouTube, Instagram, і ти можеш спостерігати за лідерами з різних галузей і вчитися у них. Це колосальний досвід, і я, в свою чергу, теж хочу передати його тим, кому це буде цікаво. Звідки сам черпав? В основному з особистого досвіду – це набиті гулі, розуміння ситуації з фізичної точки зору, з технічної, а чим далі – тим більше і з ментальної. І, звичайно ж, коли їздиш на збори за кордон, можна перейняти щось навіть з інших видів спорту. Наприклад, у ковзанярів. Дивились тренування голландців – які вправи вони роблять для колін і стегна, щоб постійно перебувати в напівзігнутому стані. Потрібно знаходити щось свіже, тому що коли десять років тренуєшся на високому рівні і робиш одні і ті ж вправи, вони вже не дають того ефекту.

- Чим для вас буде наповнена друга половина 2018-го?
- Хотілося б продовжити зі зборами. Є напрацьований цикл – швидше за все, поїдемо до Туреччини, потім – до Італії, фінальний етап, можливо, в Африці.