15% ВВП на рік на декарбонізацію. Це реально?

Дослідження McKinsey Global Institute про декарбонізації принесло цікаві результати. Аналітики компанії прогнозують, що до 2050 року глобальні капітальні витрати на декарбонізацію можуть сягнути 275 трлн дол., або 7,5% накопиченого світового ВВП. Таким чином у середньому на рік усі країни витрачатимуть на боротьбу з викидами СО2 9,2 трлн дол., тоді як у 2020 році ця сума склала 5,7 трлн дол. Очікується, що більшу частину витрат візьмуть на себе найбільш економічно розвинені держави – США, Китай, Японія, Великобританія та країни Євросоюзу.

Відповідно до висновків даного дослідження, щоб досягти кліматичної нейтральності до 2050 року, Україна має витрачати на декарбонізацію понад 15% від сукупного ВВП у період 2021-2050 років. Нашу країну віднесли до групи країн, які здійснюють так звану інтенсивну емісію. Останнє означає комплексну стратегію, що включає декарбонізацію в промисловості, розширення потужностей відновлюваної енергетики, допомогу фермерам у переході на низьковуглецеві методи господарювання або часткову відмову від сільського господарства.

Прогнозується, що глобальний зелений перехід призведе до зникнення 187 млн. робочих місць у виробництвах, пов'язаних зі видобуванням викопного палива, які виділяють найбільшу кількість парникових газів, однак буде створено 202 млн нових робочих місць у новій, кліматично нейтральній економіці. Крім того, на думку аналітиків, щоб виконати цілі декарбонізації, країнам доведеться закривати вугільні ТЕС, 80% з яких розташовані у Китаї та Індії.

На мою думку дослідження McKinsey Global Institute доводить нереалістичність кліматичних цілей, які поставила перед собою Україна. Ми не зможемо витратити 15% сукупного ВВП, виробленого у період 2021-2050 років на декарбонізацію. Йдеться про сотні мільярдів доларів, таких витрат не зможе собі дозволити українська економіка за нинішніх вельми невпевнених темпів зростання. При цьому ми не маємо державних фінансових інструментів підтримки декарбонізації, таких як, наприклад, Фонд декарбонізації, законопроєкт про його створення другий рік лежить у парламенті.

Не впевнений, що ми зможемо так швидко відмовитись від ТЕС, які сьогодні відіграють важливу роль у коригуванні національної енергосистеми. До 2040 року Україні потрібно замінити 13 із 15 блоків АЕС, будівництво одного нового блоку коштує близько 5 млрд дол., яких немає і поки що не передбачається. Як у цих умовах закрити шахти, вугільні ТЕС, провести реструктуризацію вугільних регіонів, перенавчити сотні тисяч скорочених працівників та створити для них нові робочі місця? Звучить абсолютно неможливо. Що потрібно робити? Перше та найголовніше – повністю переглянути цілі та завдання декарбонізації української економіки.

Вони мають відповідати не лише економічним, а й політичним реаліям. Наприклад, у зв'язку зі зростаючою загрозою російської військової агресії та нового указу президента про підвищення обороноздатності Україна додатково перенаправить частину бюджетних ресурсів на армію та розвиток ОПК. Це правильне рішення, яке відповідає викликам, що стоять перед країною. Але в такому разі, як бути з декарбонізацією? На неї грошей точно не вистачить, тому наші кліматичні плани та зобов'язання слід докорінно переглянути.