Декарбонізація: влада не розуміє головного

Українська влада продовжує пояснювати своє бачення декарбонізації. Віце-прем'єр-міністр Стефанішина нещодавно поділилася тим, як держава бачить майбутнє партнерство між державою та бізнесом у сфері зниження викидів СО2. Бачення чиновниці, на мою думку, є досить спірним і містить більше запитань, ніж відповідей.

За словами Стефанішиної, держава не просто субсидуватиме процес декарбонізації. Віце-прем'єр вважає, що власні стратегії декарбонізації мають стати для промислових підприємств ключем для залучення фінансування. Після того, як держава побачить стратегії компаній та сформує бачення декарбонізації кожного сектору економіки, прийматимуться рішення про державне фінансування.

Для себе я зрозумів слова чиновниці так: ви спочатку підготуйте і передайте нам свої стратегії, потім ми подумаємо і вирішимо, як діятимемо у розрізі секторів та галузей, а лише потім ми можемо поговорити про гроші. Що тут не так? Дуже багато. По-перше, з ніг на голову перевернуто роль держави в економіці. За правильним, вона повинна створювати умови гри та займатися регулюванням економічної діяльності. У цьому варіанті все навпаки – держава планує не лідирувати, а підлаштуватися під ситуацію.

По-друге, держава не дає бізнесу чіткого сигналу про те, що фінансуватиме і співфінансуватиме проєкти з декарбонізації в промисловості. У розпливчастих формулюваннях, що пролунали з вуст Стефанішиної, бізнес може почути небажання влади брати на себе конкретну відповідальність за фінансову участь у зниженні викидів парникових газів. Натомість українські чиновники акцентують увагу на можливості залучення коштів ЄС та міжнародних донорів.

Влада намагається малювати перед промисловцями гарну картину можливостей. Тут вам і 17 млрд євро, частина з яких може піти на фінансування проєктів в Україні в рамках Східного партнерства. Щоправда, чиновники у ту ж мить попереджають, що гроші мають пройти великий шлях до того, як будуть залучені для конкретної державної чи приватної компанії. При цьому вони забувають згадати, що напрями фінансування вже визначено і там немає декарбонізації української промисловості.

Промисловцям також розповідають про спеціальну платформу, яка працює у ЄС для залучення коштів на фінансування "зеленого" переходу України. В рамках цієї платформи можна отримати пряме фінансування від країн-членів ЄС, двосторонніх та міжнародних донорів. Все це, звичайно, добре, але український бізнес чекає відповіді на запитання: коли і в якому обсязі в Україні буде створено Державний фонд декарбонізації, який наповнюватиметься за рахунок частини надходжень від екологічного податку? Якими будуть інструменти державної кредитної, грантової та субсидіарної підтримки? Які державні інструменти фінансування декарбонізації планує створити Кабмін і як вони працюватимуть?

Бізнес хоче переходити від загального до окремого, від слів до конкретики. Влада у відповідь намагається "малювати" гарні картини майбутнього та переконувати промисловців, що вони самі "ковалі свого щастя". Обидві сторони повинні в результаті досягти зниження викидів СО2, але поки що по-різному бачать інструменти досягнення цієї мети. Думаю, що ситуацію можна покращити, якщо влада нарешті почне слухати думку бізнесу, а не вигадувати далекі від реальності гіпотетичні конструкції.