Представники Гуманітарного штабу Ріната Ахметова відвідали 80-річну героїню книги "Донбас і Мирні" в Пісках

Представники Гуманітарного штабу Ріната Ахметова відвідали в селищі Піски Софію Толмачову, героїню фотокниги "Донбас і Мирні". Їй вручили екземпляр книги, співавтором якої її теж можна вважати, і провели автограф-сесію.

Як зазначив Михайло Катеринчак, керівник проекту "Допомога населенню" Штабу, фотокнига, видана Фондом Ріната Ахметова, це літопис страшних подій, які сьогодні відбуваються на сході України.

"Ця книга про мужність і героїзм жителів Донбасу, які постраждали в результаті збройного конфлікту. В ній 11 історій, і одна з них про вас, Софіє Антонівно. Тому, що ви – герой. Ви не втрачаєте надії і не здаєтеся. Ми віримо в вас, в вашу силу волі. Віримо, що колись на нашій землі буде мир. А ви повернетеся до свого дому, до свого оновленого, відремонтованого будинку. Віримо, що зможете побачитися з рідними, побачити маленьку правнучку", – сказав Катеринчак під час зустрічі з Софією Толмачовою.

Доля Софії Толмачової типова для багатьох мирних жителів Донбасу, які постраждали в ході бойових дій. У Пісках, де досі тривають обстріли, ця літня жінка живе 25 років, і нікуди не збирається їхати. Щоправда, живе вона не в своєму будинку, адже свій зруйнований влітку 2014 року.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

"Це вже п'ятий будинок. І ми з Володею – єдині на вулиці. Коли 2014 року нам сказали за 10 хвилин терміново зібратися, я взяла тільки дві подушки, ковдру і змінну білизну синові. І на сусідній вулиці ще вісім осіб живе. Вони мені допомагають", – говорить Толмачова.

Колись в багатолюдному елітному селищі проживало три тисячі осіб. Зараз 10 – разом з Толмачовою. Перестрілки після деякої перерви в серпні знову поновилися.

Життя в селищі в повній ізоляції. Це лінія вогню, і стороннім сюди в'їзд закритий. Сюди ніхто не приїжджає, крім бригад мобільної видачі Гуманітарного штабу Ріната Ахметова.

"Важко тут жити, боляче. Остання хата, в якій ми з сином жили, згоріла. Рвалися каністри. Вовка до будинку заскочив, собаки злякалися, а я вже й не боялася. Подумала: "Уб'ють, так уб'ють". Я отримую пенсію, але купити нічого не можу. Магазину немає. Коли чогось не вистачає, йду до солдатів, прошу картопельку. Овочів майже не бачу. Спасибі Рінату Ахметову, який допомагає вижити. Я б, напевно, вже й не ходила і не жила, якщо б не Фонд Ріната Ахметова", – говорить Толмачова.

Її син Володимир повністю залежний від матері, він інвалід з дитинства – після перенесеного менінгіту не говорить і не чує.

А на іншій стороні залишилися її старший син, онуки і маленька правнучка, якій чотири роки.

"Я жодного разу її не бачила. Так мрію. І сина побачити мрію. Коли востаннє його бачила 2014 року, він був сильно поранений осколками. Міна розірвалася прямо у дворі. Досі по лікарнях. Сподіваюся, що колись все закінчиться. Та війна за чотири роки закінчилася. Батька я чекала. Тепер вже минуло чотири роки, чекаю сина. Внуків, правнучку. Але ж дочекаюся? Заради цього і живу", – тяжко зітхає Толмачова.

Ходить вона з паличкою, а коли зовсім важко, то з ходунками. Бабуся Соня в свої 79 насилу пересувається, на одне око осліпла, у неї проблеми з серцем і тиском. З2016-го Софія Антонівна зламала стегно, коли черговий раз тікала від обстрілу. Три дні лежала безпорадною.

"Я не могла рухатися, я криком кричала. Що робити?" – розводить руками Софія Толмачова.

З операцією зі встановлення стегнової пароксимальної пластини їй допоміг Штаб Ріната Ахметова – були закуплені витратні матеріали та необхідні медичні препарати. Місяць, який вона пролежала в лікарні, за сином доглядали сусіди.

Волонтери Гуманітарного штабу досі привозять Толмачовим медикаменти – ліки хворому на епілепсію Володимиру, знеболюючі та кальцій для зміцнення кісток самій бабусі Соні. Купити ліки 79-річній жінці нема за що та й ніде. Аптеки в Пісках вже чотири роки не працюють.

Незважаючи на всі негаразди Софія Антонівна не втрачає оптимізму і почуття гумору. І кожен раз не забуває дякувати особисто Рінату Ахметову.

"Низький йому уклін і довгих років життя. Він про нас не забуває", – говорить вона.

"Донбас і Мирні" – книга про людей похилого віку, яким доводиться виживати в зоні бойових дій. Про родини, яким довелося кинути рідні домівки. Про поранених дітей, які вижили всупереч прогнозам лікарів. Фонд Ріната Ахметова бачить свою місію в тому, щоб голоси Мирних зазвучали і були почуті. Щоб не залишилося байдужих до трагедії, через яку вже постраждало понад чотири мільйони жителів Донбасу. Протягом чотирьох років Фонд допомагає мирним жителям на Донбасі продуктами, проведенням термінових операцій, медикаментами для тяжкохворих і реабілітацією поранених дітей. Завдяки цій допомозі врятовані життя понад мільйона людей", – говорить Катеринчак.

Розділ з книги "Донбас і Мирні", стор. 98

"Дочекатися миру"

Бабуся Соня – одна з дванадцяти Мирних, які залишаються в селищі Піски Донецької області.

Вона тут найстаріша мешканка. 2017-го їй виповнюється 78. Її синові Володі – 54. Після важкої хвороби він з дитинства не говорить і не чує. Його життя цілком в маминих руках – син розуміє тільки її і без неї кроку зробити не може. А навколо війна...

У Пісках обстріли не вщухають ніколи. Софія Антонівна переживає тут не одну жахливу ніч. Вони з Володею змінюють вже четвертий будинок і залишаються єдиними жителями на цій вулиці. Вона гірко плаче, згадуючи той страшний вечір 2014 року, коли черговий обстріл позбавив їх рідної домівки.

Бабуся Соня стійко переносить всі тяготи. Справляється з переломом стегна, який стається під час чергового обстрілу. Кілька тижнів проводить в лікарні, спить в тиші і згадує, як це. Вона вже почала забувати. Софія Антонівна вперше в житті розлучається з сином. За Володею доглядають мирні жителі, які ще залишаються в Пісках. Їй так треба скоріше повернутися додому! Вона сумує і знає, що дуже потрібна синові.

Софія Антонівна вірить, що дочекається миру, а поки з болем говорить:

- Обстріл кожен Божий день. До цього не можна звикнути. Будинки горять разом з людьми. Війна – це горе і сльози. І я молю Бога, щоб він зберіг життя мені й синові. Видно, Він чує мої молитви.