У Донецьку діти на прогулянці не відходять від дверей бомбосховища далі, ніж на десять кроків

Кілька місяців тому вщухли вибухи і зменшилися обстріли в Донецьку, але жителі шахтарської столиці так і не оговталися від страшних потрясінь. Багато донеччан досі живуть в бомбосховищах, не в силах повернутися в свої будинки – страшно. Разом з дорослими в непристосованих для нормального життя, але таких, здається, безпечних, бомбосховищах живуть і діти.

Психологи б'ють на сполох: якщо не повернути дітей в звичайний світ, не провести з ними довгу кропітку роботу, то їх подальше життя може скластися сумно. "Є ризик, що і протягом дитинства, і в дорослому віці людина буде сприймати весь світ як дуже небезпечний, – розповів "Сегодня" психолог Олександр Венгер. – І оскільки відчуття небезпеки буде постійним, то така людина перестане розрізняти справжню і уявну небезпеку. Він буде жити в постійному очікуванні, що ось-ось почнеться війна. І притупляти свій страх різноманітними способами, не завжди хорошими і дієвими, наприклад алкоголем".

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Фото: С. Донець

Щоб уникнути таких страшних наслідків, фахівці Гуманітарного штабу Рината Ахметова під керівництвом Олександра Венгера вчаться працювати з такими дітьми в рамках програми "Травма війни". Їх підопічні живуть в різних кінцях Донецька, але в однакових умовах: бомбосховище, тьмяне світло лампочки, стіл, тапчани замість ліжок, постійна сирість, відсутність сонячного світла і свіжого повітря.

"Нам тут безпечно і ми спокійні за дітей, – каже одна з мешканок "підземелля" Ірина Батура, мама трьох малюків. Разом з десятками інших таких же мам і дітей вони живуть в Петровському районі Донецька. – Уже звикли за півроку, але діти досі згадують, як поруч страшно стріляло і вибухало. Ми не запустили своїх діток, читаємо, малюємо, займаємося з ними".

Психологи Гумштабу стверджують: всупереч запевненням батьків, діти вже потребують допомоги фахівців. Один той факт, що на прогулянці діти не відходять від дверей притулку далі ніж на десять кроків, говорить про зміни в їх психіці та поведінці. "Вони бояться відійти, бояться, що двері притулку закриються і їх не пустять назад. Ми помітили, що жителі ніколи не покидають притулок всі разом, хтось обов'язково залишається чергувати біля входу", – розповіла психолог-волонтер Гумштабу Рината Ахметова Наталія Миколаєва. Проте після спілкування з психологами Гумштабу дорослі погодилися покинути бомбосховище разом з дітьми. "Плануємо через тиждень повернутися в свій будинок, доробити ремонт, зайнятися городом", – поділилася Ірина Батура.