Поет Ілля Камінський став першим одеситом, якого номінували на Нобелівську премію

"Сегодня" продовжує розповідати про одеситів, які своїми талантами примножують славу про місто за кордоном. Цього разу ми хочемо розповісти про 37-річного Іллю Камінського – поета, який минулої осені був номінований на Нобелівську премію в галузі літератури.

Коли 1993 року під час чергової хвилі еміграції 14-річний підліток переїхав з батьками в США, він і уявити не міг, що колись його ім'я стоятиме в одному ряду з японцем Харукі Муракамі в числі претендентів на Нобелівську премію.

"Про свою номінацію дізнався в університеті, в якому працюю, від колег, а ті прочитали про це в новинах. Був дуже здивований, вдячний, але з іншого боку, не мав ніяких ілюзій", – ділиться Камінський.

До слова, там Ілля завів дружбу з багатьма відомими людьми: на літературних вечорах він тепло спілкувався з нобелівськими лауреатами – ірландським письменником Шеймус Хіні і поетом з Чехії Чеславом Мілошем.

А ще 20 років тому, вирушаючи в чужу країну, Ілля моторошно боявся стати ізгоєм, а також мовного бар'єру. Іноземна давалася йому важко, оскільки в дитинстві він майже повністю позбувся слуху. Навчався читати по губах, але так досі і не зміг позбутися російського акценту.

Ілля вирішив не писати рідною мовою – йому було важливо, щоб сенс рядків був зрозумілий місцевим. Написати перший вірш англійською його спонукала тяжка втрата – в 16 років хлопець втратив батька, який прищепив Іллі любов до російської класики, читав йому перед сном Пушкіна, пізніше – Цвєтаєву.

СПОГАДИ

Видавши за океаном дві збірки віршів, Ілля удостоївся близько десяти престижних літературних премій США, але досі вважає себе одеситом.

"Я не вважаю себе американським письменником, я – одесит. Мої вірші – це вірші поета південно-російської школи, але англійською. Для американських читачів цей образ бачення світу відкриває щось нове. У цьому – родзинка", – посміхається Ілля.

Славу літератору принесла збірка віршів, присвячених рідному місту, "Танцюючи в Одесі" ("Dancing in Odessa"), яка перевидавалася понад десять разів. Це – яскраві замальовки із життя звичайного хлопчика, який оглух, але "бачить звуки".

"Ми жили на Дегтярній, в серці Молдаванки. На сходах сусіди зі стукотом, як у доміно, грали в шахи, і часто курсанти мореходки строєм і з піснями проходили під нашими вікнами, а за ними пристроювалися ми, дворові хлопчаки з 33-го номеру. Це був 90-й – рік "Рабині Ізаури", коли о восьмій вечора місто абсолютно вщухало, в магазинах покупці збиралися навколо маленьких чорно-білих телевізорів, а в двориках було чутно: "Починається ! Жоро, швидко йди сюди! Раю, зараз, бульйон тільки загашу", – згадує поет.

За його словами, для американців в цьому і була екзотика – в особливому колориті.

"Моя Одеса – це Соборна площа ще до фонтану, з квітковим базаром, неподалік від якого працювала моя мама. Це Одеса фасадів, двориків з білизною у всіх на виду, з бабусями в парку і на стільцях біля кожних воріт, Висоцьким на магнітофоні з вікон. Мені подобається, як відбудували центр міста, і мені страшенно від того, як занедбали Молдаванку, де деякі дворики нагадують горьківське "На дні", – каже Ілля.

Він вважає життя в Чорноморській Пальмірі – школою життя і зізнається, що вона не завжди викладала йому тільки добрі уроки.

"Били маленького напівглухого єврейського хлопчика. І сильно. Були проблеми з антисемітизмом у батьків. Бабку в 1937-му заслали до Сибіру. Діда розстріляли. Але Одеса – це також школа світла, школа колориту, школа виживання, через мову, гумор, море, вірші. У Мілана Кундери є твір "Нестерпна легкість буття". Ця фраза запам'яталася мені, хоча сам роман давно забувся. У ній – щось одеське, щось південне, чорноморське: трохи моря, трохи сонця, трохи вина".

Закордоном поет також проживає в місті біля моря – в американській Одесі, Сан-Дієго, і тамтешнє середовище проживання йому нагадує тутешнє. На вихідних він вибирається на набережну і гуляє вздовж моря. Коли Камінський повертається до Одеси, йому здається, ніби час зупинився, ніби він і не залишав місто. До слова, останнім часом Ілля став пильніше стежити за теленовинами і дуже переживає за Одесу, а для американських журналів він вже написав кілька репортажів про ситуацію в Україні.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії