Гей, який б'є партнера, сяде у в'язницю, як мужик! Хто і за що критикує Стамбульську конвенцію

Критики Стамбульської конвенції, яку Україна ратифікувала 20 червня, як правило, не читали її і навіть не знають, про що там йдеться. / Фото: Колаж: Сьогодні

Верховна Рада підтримала Стамбульську конвенцію з першої спроби 20 червня. Все пройшло без галасу та пилу – за проголосували 259 депутатів, проти – 4. І це сталося так швидко, що противники конвенції навіть не встигли висловитись. Лише Рада церков несміливо закликала парламент не розглядати конвенцію до закінчення воєнних дій. Але тепер виявилося, що документ має численних противників.

Вважається, що ратифікація Стамбульської конвенції є одним із тестів на готовність України вступити до ЄС. Не ратифікувати, з погляду європейців, – те саме, що підтвердити, що Україна не проти насильства над жінками. Тест пройдено успішно. Як жити далі?

Політики бояться гніву консервативних виборців

"Щось мені підказує, що Україна повторить досвід Польщі з Туреччиною та повернеться до Стамбульської конвенції. Але пізніше, набивши собі ґуль. Власне, як це у нас густо і часто буває – повертаємось та виправляємо помилки", – пише у ФБ депутат Сергій Магера.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Свій пост він складає у момент розгляду рішення про ратифікацію і дивується, що Рада таки це рішення підтримала. Підхід Магери – типовий для українських політиків. Їм здається, що виборець буде проти. Тому Магера приймає рішення утриматися. Як і ще 28 депутатів, включно з майже всією фракцією Юлії Тимошенко.

Електорат Тимошенко живе в маленьких містечках у центрі Україні – Київська, Черкаська, Кіровоградська області. Усі вони – люди консервативні та релігійні, тому Юлії Тимошенко здається, що вони також не схвалять Стамбульську конвенцію.

Юлія Тимошенко здивувала багатьох, заявивши, що проти Стамбульської конвенції. Хоча нічого дивного...

Ймовірно, ні Тимошенко, ні Магера й не знають, що їхні виборці насправді думають про домашнє насильство. Про думку виборців вони судять із соцмереж. А там – суцільні міфи.

Міф 1. Навіщо нові закони? І старі всіх чудово захищають!

Критики конвенції серед пересічних виборців є двох типів. Перші текст не читали. Але не схвалюють, бо десь почули. Другі прочитали текст, бо теж десь почули. Але не хочуть потрапити в безглузде становище. Ось як Олексій Узерчук, який пише у фейсбуці:

"Насильницькі злочини вже й так були криміналізовані. І не має жодного значення, чи є жертвою насильницького злочину жінка чи ні, це порушення прав у будь-якому випадку".

Узерчук – блогер. Ну як блогер… На його каналі YouТube 3,5 тис. підписників. Власне, це міг написати й хтось інший. Думки як під копірку. Типові помилки людини, яка з домашнім насильством не стикалася. Принаймні у ролі жертви.

Звичайно, Узерчук мав би іншу думку, якби він був дружиною людини на ім'я Василь Люблінський із Буська Львівської області. Дружина Василя Люблінського носила у МВС заяви про те, що чоловік регулярно б'є її поліном чи металевим совком. Реакції не було.

Якось під час побиття Люблінський зламав жінці щелепу. Тоді його таки "прийняли та оформили".

Він отримав 1 рік позбавлення волі. Умовно.

Українські закони відтоді змінилися. Тепер вирок був би суворішим. Але законодавство все одно змінюється надто повільно.

Міф 2. Б'ють дружин лише представники соціального дна

Часто домашнє насильство маргіналізують. Кажуть, що це доля соціальних низів. В оселях безробітних, тих, що п'ють, судимих діється чортзна-що. Цю думку заперечує історія київського психолога Лілії Шевцової. У 2018 році Шевцова несподівано зробила допис у ФБ, що чоловік її постійно б'є і вона зазнає психологічного насильства.

Шевцова доклала до посту таке фото, яке налякало самого генпрокурора. На той момент – Юрія Луценка. Він написав їй у коментах: "Лист на мене завтра у ГПУ".

Лілія Шевцова опублікувала це фото у соцмережі, а потім видалила публікацію

Але головне в історії Лілії Шевцової є інше. Налякані друзі кинулися до неї додому, дізнавшись, що чоловіка забрала поліція. Поки їхали, з'ясували, що поліція чоловіка вже відпустила.

"Чоловік вимагає покинути приміщення. Типу сторонні у квартирі. Викликає поліцію", – написала під постом Яна Баранова.

Такий ось штрих до нашого правосуддя.

Пізніше Лілія вилучила свій допис. Чому, достеменно невідомо. Може, тому що за законодавством 2018 року її чоловікові загрожував максимум штраф 150 гривень?

Міф 3. Ми особлива країна, чужі рецепти не підходять

Навіть коли закони ефективні, не всі у них вірять. І в розвинених країнах, таких як США, жінка часто не знає, що закон може її захистити від чоловіка-садиста.

Вона не працює, займається сім'єю. У них є спільні діти – що буде з ними? Вона не має власних заощаджень – чоловік її забезпечував.

З таких міркувань жінки часто йдуть на примирення з забіяками. І диванні аналітики вважають, що це не проблема. Це добре і правильно.

"Конвенція насправді позбавляє жінок СУБ'ЄКТНОСТІ в таких кримінальних справах. Так, розслідування не повинно припинятися, якщо жінка забере свою заяву. Забороняється вирішення таких конфліктів за примиренням сторін. Яким чином це має подаватися як захист прав жінок?" – пише Узерчук.

Також завертають про особливий устрій України. Але домашнє насильство аморальне скрізь, і жодних особливостей тут наша країна не має.

Проблема домашнього насильства є однаковою для всього світу. У Мексиці щороку проводиться день червоних туфель – на згадку про жінок, убитих своїми близькими

Тож і велосипед винаходити не варто. Не треба наново аналізувати природу насильства та правила боротьби з ним. Це все вже зробили автори конвенції – експерти з різних країн.

Зокрема, вони зазначають, що якщо чоловік раз підняв руку на дружину і залишився безкарним, мабуть, він знову повторить. Так відбувається у будь-якій країні, Україна не виняток. Це доводить історія Тетяни Алієвої, яку п'яний майбутній чоловік вдарив, вважай, на першому побаченні. Вона його вибачила, бо він пообіцяв кинути пити. І навіть закодувався.

"Після народження другої дитини почалося пекло! Я навіть лежала в реанімації зі зламаними ребрами. І боялася розповісти правду. Три роки тому, після дев'яти струсів і проломленої голови, я побачила очі переляканих дітей. І нарешті зважилася на розлучення. Тоді вперше винесла все як є у ЗМІ та на сторінку Facebook", – розповідає Тетяна.

"21-ше століття! Так якого ж біса... "

Домашнє насильство – це необов'язково побої. Є ще психологічне насильство. Можна силоміць утримувати людину вдома. Вивозити дітей, забирати гроші.

У нас немає жодної реальної відповідальності за багато видів насильства. Стамбульська конвенція допомагає це виправити.

Жертв домашнього насильства в Україні набагато більше, ніж здається. Багато хто боїться про це говорити.

"Він мене бив, я боялася кричати, щоб не почули сусіди. Що б вони подумали?" – це одна із сотень анонімних історій жертв домашнього насильства на сайті Мені здається, який кілька років тому запустили Інститут когнітивного моделювання, Товариство Червоного Хреста України та Маша Єфросініна.

Маша Єфросиніна, яка потрясла своїми сторизами проти війни, також допомагає і жертвам домашнього насильства / Фото: уніан

Хоча більшість історій залишилися невідомими, за 2021 рік все ж таки було зареєстровано 326 тисяч випадків домашнього насильства. Цього замало?

"Тим, хто всіляко проти того, щоб ми рухалися до ЄС. Стамбульська конвенція – це одна з умов вступу. Та навіть якби не була, wtf взагалі у 21-му столітті?" – пише у ФБ менеджер компанії Brocard Владислав Горошко.

Конвенція твердить:

• Злочини, вчинені вдома, мають бути розслідувані, жертви – захищені (ст. 1, п. 1а).
• Переслідування колишнього подружжя є видом домашнього насильства (ст. 36, п. 3).
• Міркування честі, релігії, звичаїв не можуть вважатися виправданням насильства (ст. 12, п. 5).
• Потрібно запобігати насильству, не лише коли воно вже сталося. Людей треба виховувати терпимими та толерантними (ст. 14).
• Жертвам домашнього насильства необхідно надавати психологічну допомогу, притулок, а також всю інформацію про те, куди можуть звернутися (ст. 20, 23, 24).
• Винуватців насильства не обов'язково садити до в'язниць, їх можна спробувати лікувати (ст. 16)

То що тут поганого?

Слово "гендер" – це просто "стать", тільки англійською

Два типи противників Стамбульської конвенції ми вже описали: політики, що орієнтуються на своїх виборців, які нібито проти. І, власне, виборці, "маленькі" українці, які зазвичай не знають нічого про документ, ратифікований Радою 20 червня. Але чули, що той документ є поганим.

Логічне запитання: де вони це чули?

На жаль, найімовірніше, у церкві. Українські церкви вже давно проти Стамбульської конвенції. У зверненні до парламенту, оприлюдненому у день ратифікації – 20 червня, – вони пишуть жахливі речі.

Наприклад, стверджують, що війна – не час для прийняття таких рішень. Хоча саме під час війни цивільне населення, і особливо жінки, більш звичайного потерпає від насильства. Це зазначено у самому тексті конвенції – у її преамбулі.

Ще стурбовані словом "гендером" – "як ідеологічним концептом самоідентифікації людини". Але слово "гендер" використовується в концепції лише в сенсі "стать", просто англійською:

"Насильство щодо жінок" розуміється як порушення прав людини та форма дискримінації жінок і означає всі акти насильства за гендерною (статевою. – "Сьогодні") ознакою, які можуть призвести до фізичної, сексуальної, психологічної або економічної шкоди або страждань жінок (ст. 3, пункт А).

Церква виступає проти Стамбульської конвенції, тому що підозрює, що слово "гендер", яке вживається в її тексті, – це щось богопротивне.

Також духовні діячі стверджують, що конвенція "несе загрозу збоченню молодого покоління своєї статевої ідентичності, популяризації одностатевих відносин". Це, ймовірно, тому, що текст документа має такий пункт, що стосується освіти:

"Сторони роблять, коли це доцільно, необхідні кроки щодо включення педагогічного матеріалу з таких питань, як рівність між жінками та чоловіками, нестереотипні гендерні ролі, взаємна повага, врегулювання конфлікту в міжособистісних відносинах без застосування насильства, насильства за гендерною ознакою щодо жінок та право на особисту недоторканність" (ст. 14, п.1).

Нестереотипні гендерні ролі – це, наприклад, жінка, яка будує кар'єру та заробляє більше за чоловіка. Замість того, щоб штопати шкарпетки та варити борщ. І уявляєте, вона теж може потребувати захисту від домашнього насильства!

Ну і, нарешті, священники переконані, що конвенція призведе до захворювання на гендерну дисфорію серед дітей та молоді. Що тут мається на увазі, неясно, оскільки про це немає в документі жодного слова.

Втім, є інший небезпечний момент. Якщо ви живете в гей-браку і б'єте свого гей-партнера, то також маєте відповідати за законом. Як і будь-який винуватець домашнього насильства (ст. 3, пункт З).

Сумніваєтесь? Прочитайте текст Стамбульської конвенції самі. І самі робіть висновки. Текст, на жаль, російською.