Ігор Бондар-Терещенко

Поет, драматург, літературознавець, арт-критик

Від Барселони до Станіславова: 5 книжок про час і часи

мнения

2 Января 2018, 11:00

У книжках цього огляду авторів цікавить не час, а нинішній погляд на нього. Тож навіть класики у них – лише історичне тло, а безсмертні герої з майбутнього – привід вирішити проблему старіння.

Карлос Руїс Сафон. Тінь вітру. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017

1__07

Динамічний сюжет цього роману, нагадуючи стиль Умберто Еко і Дена Брауна, рухається на межі фолу, де бульварне чтиво сполучене з готичною історією. Десятирічний син букініста опиняється на "Цвинтарі забутих книжок", вибираючи навмання роман забутого еротичного письменника. Захопившись, він заходиться розслідувати інтригу, шукаючи слідів загадкового автора, у чому йому допомагають і порочна сліпа дівчина, і диявольський незнайомець, і вірний друг з іншими колоритними персонажами. Ідучи детективним сюжетом, ми вивчимо купу старих листів, рукописів і оповідей очевидців. Щоби реконструювати за ними історію таємничої книжки, героєві роману знадобиться десять років життя у повоєнній Барселоні, а читачеві – лише пройтися садом звивистих стежок, ліричних відступів та інших жанрових сентиментів, ніяк не пов’язаних ані з давньою книжкою, лише з допитливим хлопчаком. "Що далі я читав, – нетямиться він, – то дужче ця історія нагадувала мені російську ляльку-матрьошку, всередині якої ховаються незлічені зменшені копії її самої".

Метт Хейг. Як зупинити час. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017

2__08

Головному герою цього роману, якого в екранізації зіграє сам Бенедикт Камбербетч, чотириста років,  хоч на вигляд він має близько сорока. І живе та виживає цей безсмертний, а для всіх – нестаріючий вчитель історії, згідно розділів цієї захоплюючої книжки, то в Середньовіччі, то за нашого часу. Просто цей самий Том Азар, якого зіграє британська зірка, хворий на рідкісну хворобу анагерію, яка сповільнює процес старіння. Тож протягом чотирьох епох, переживши всі світові катаклізми з війнами та катастрофами, проживши сотні життів, він змушений змінювати міста та оточення, ім’я та звички, аби не викликати підозр. Так само не менш "смертні" також інші хворі, яких захищає таємна організація. "Тож ні, ми не безсмертні, – роз’яснює наш герой. – Наші тіла та розум все одно змінюються з часом, але згідно з останніми науковими відкриттями дегенерація молекул, перехресне зшивання клітин, клітинні та молекулярні мутації (а особливо мутації ядерної ДНК) відбуваються з інакшою швидкістю". Хай там як, але це мало обходить того, хто несподівано став полювати на цих "безсмертних" одинаків, намагаючись знищити всіх хворих на анагерію. Тепер "безсмертному" герою, необхідно відшукати свою доньку Маріон, адже вона успадкувала батьківську хворобу, а це означає, що відтепер вона в небезпеці…

Остап Українець. Малхут. – Х.: Фабула, 2017

3__08

У цьому романі стародавній Станіславів – наче Дублін в "Уліссі" Джойса – реконструюється за старими листами, які потрапляють до головного героя, молодого адвоката і контрабандиста. Саме з них ми дізнаємося про таємницю, яка може змінити не лише владу, але навіть долю, проте розшифрувати їх героєві було не так просто. "Розкидані тут і там півнатяки нітрохи не наближали його до розуміння того, що таке Орден, які його зв’язки із засновниками міста і, що його гризло найбільше, чому заснування Станіслава так допікало Османам, що цей факт удостоївся окремого абзацу в загалом вельми лаконічному листі Кара-Мустафи до Текелі".

Тож рідне місто героя описано в тому листуванні, як осердя лицарського ордену, що ставив собі за мету створення політичного союзу вільних країн – відновленої Речі Посполитої. Розповідаючи про долю тамтешнього бургомістра – успішного, прогресивного і тому вигаданого – автор-дебютант, застерігає, що це не історичний роман, а історична спекуляція. Тобто спроба уявити, як воно було за "за відреставрованими новим бургомістром фасадами". Хай там як, але чергова урбаністична фантасмагорія вдалася на славу, і в період від загибелі Потоцького до появи Івана Франка, карпатська столиця живе бурхливим, маловідомим, альтернативним життям своїм екзотичних героїв. Звісно, цікаво, як вони господарювали, саджали на палю чи ховалися від влади. Утім, чи були вони такими насправді, чи ні – це вже друге питання, головне пр. цьому – запропонувати свою власну модель історії, а вже її наповнення залежатиме від хисту, вдачі та мети автора.

Трюльс Вюллер. Що таке час? – Л.: Видавництво Анетти Антоненко; К.: Ніка-Центр, 2017

4__07

У книжці норвезького вченого час розглядається не лише як даність, з якою годі щось зробити, але насамперед як предмет розмови, проаналізований з точки зору фізичної, філософської, екзистенціальної, соціальної та історичної дійсності. Ба навіть суто побутової! Іноді, щоб бути зрозумілішим, автор вдається до цілком буденних прикладів. "Із собакою неможливо укласти договір, – заводить він розмову про час. – Тому я ніколи всерйоз не скажу своїй Моллі: "Зустрінемось ось тут, коли заходитиме сонце". Моллі не розуміє про що я, і це не через обмежену здатність виражати або сприймати звуки, що їх видає людина, а тому, що її ставлення до майбутнього не таке, як у нас, людей, котрі спроможні домовлятися про щось, давати обіцянки чи укладати контракти. Усвідомлення минулого також відрізняється. Собаки можуть фізично та психічно зазнати впливу того, що відбулося, але вони не стануть про це розповідати, і нема ніяких свідчень, що вони якогось дня стануть оцінювати причини давнього рішення. В їхній поведінці ніщо не вказує на існування стосунку до однієї й тієї самої думки з перебігом часу і за нових обставин. Але ми, люди, весь час це робимо, наприклад, коли думаємо: "Нарешті, сьогодні настав день, на який я так довго чекав". Моє ставлення до одного дня "сьогодні" містить усвідомлення, що раніше я ставився до того як до "невдовзі" або "за чотири тижні", а для цього я повинен мати здатність уявно приймати минулі стани і звідти бачити день сьогоднішній".

Мирослав Дочинец. Мафтей. Книга, написанная сухим пером. – Х.: Фоліо, 2017

5__07

Чергова фантасмагорія від лауреата Шевченківської премії, написана з не меншим "шевченківським" хистом і увагою до зазвичай сивої давнини. Сам автор вважає, що його роман – це "історичний філософсько-психологічно-етнографічно-романтичний детектив, в основу якого лягли неймовірні реальні події". Рідне Мукачеве було вкотре обрано за центр фантастичного сюжету тому, що це за ексклюзивною історіографію наших краєзнавців, це була батьківщина кельтів, Новий Єрусалим, осердя Європи і цілого світу. Космогонічні міфи, язичницькі практики, культи і традиції, міцно закручені довкола детективного сюжету, надають роману рис цілком сучасного бестселеру. Адже сталося так, що 1852 року в прикарпатському містечку стали зникати молоді дівчата, і ніякі детективи з жандармерією і магістратом вкупі та недремним оком начальства з Великої Мадярщини не можуть зарадити справі. Тож не цар, не Бог, і не герой чи ще який Фандорін з книжок Акуніна, а місцевий схимник і філософ зможе допомогти людям і читачам дістатися краю оповіді. Але як? Довкола ані мотузки, ні багра, як у Мюнхгаузена в болоті. Невже самим лише словом роман буде витягнуто за чуприну сюжету?

"- Но ведь... ты сам меня учил не сеять слова... – Я тебя не к этому призываю. – Как же обойтись в письме без слов? – Укроти ум – пиши сердцем. – А разве сердце – пузырек с чернилами? Я умею смешивать напитки радости и погибели, но никогда не смешивал чернила... – Сухим пером напиши. Sapientisat – умному достаточно. Высказанная правда теряет, а переписанная чернилами искажается. Правду знает только верное и безошибочное сердце". Як у Сорокіна, додамо, в "Льодяній трилогії". Теж, між іншим, бестселер.

Источник:

"Сегодня"

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Загрузка...
Загрузка...