Прогулянка по вулиці Княжій в Одесі

Вулицю Княжу, по якій ми сьогодні прогуляємося, назвати потрібно було вулицею єврейського торговця Ашкеназі, адже його будинків і магазинів тут було більше, ніж самих князів. З останніх тут проживали тільки князь Аргутінскій-Долгорукий, князь Жевахов і княгиня Абамелек. На картах Одеси ця вуличка з'явилася в 1830-х роках, і влаштувалися на ній чимало художників, учених і перший в Російській імперії льотчик. Княжа починається від Старопортофранківській, а в позаминулому столітті її початок лежало на Новосельського. У радянські часи вулиця носила ім'я Баранова – голову спілки ковбасників, якого після смерті від завороту кишок вирішили увічнити партійні товариші.

Дім вчених і мутантів

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Починається вуличка зі школи десятників при Російському технічному суспільстві, яке знаходилося в готичному будинку. У навчальному закладі діяв пересувний шкільно-педагогічний музей, де вчителі могли взяти самі різні прилади для проведення дослідів на уроці і приватних заняттях. Сама будівля Технічного товариства знаходиться відразу за школою десятників. "Визнаний оплот масонства, сатанізму та іншої готики", – жартують одесити. У 1901 році тут відбувся перший сеанс радіозв'язку з судном, яке стояло на рейді в Чорному морі. Пізніше тут з'явився хіміко-радіологічний інститут, а потім і засекречена лабораторія біологічної зброї. Старожили згадують, як у середині 1950-х в цій будівлі пролунав моторошний бавовна – в лабораторії нібито загорівся ядерний реактор! "Дідусь мені розповідав, що тут ще під землею – три поверхи і інкубатор мутантів, як в мультиках", – переказує легенду місцевий хлопчисько.

По іншій стороні вулиці, навпроти готичних руїн – жовтий круглий будинок. "Це будинок художника Швайкевіча, який побудував його практично за власним проектом в 1899 році", – пишуть історики. У центрі будинку розташовується велика кругла кімната, на стелі якої – люк в купол, а з балкона видно море. Деякий час в цьому будинку проживав Утьосов.

"Магазейн" і євреї

Якщо піти по парній стороні вулиці, то відразу після круглого будинку ви опинитеся на перехресті Княжої та Новосельського. "Очолює" вулицю триповерховий прибутковий будинок Гальченкао. У його під'їзді збереглися автентичні поручні сходів, а у дворі колись грали і обговорювали свої підступи над вчителями хлопчаки, адже довгий час в одній з частин будинку розташовувалося єврейське приватне училище Болухера. На місці радянської п'ятиповерхівки тоді знаходився будинок дружини колезького секретаря, пані Донченковой. Під час Великої Вітчизняної війни цей особняк повністю знищили бомби. Краєзнавці припускають, що він був одноповерховим, але дуже великим. А ось будинок Мойсея Ашкеназі, що займався експортом хліба і став в цій справі одним з провідних в імперії, зберігся досить добре. Тут можна помилуватися не тільки старовинними перилами, але і розписом стелі. Трохи далі – ще один будинок Ашкеназі і його "Магазейн", як було модно називати лавки в ті часи. Колись вікна будинку Ашкеназі виходили на Маріїнський дитячий притулок, а зараз – на житловий будинок.

Ректор-арештант і будинок з аурою

У будинку під №11, побудованому в 1854 році (у той самий час, коли йшла Кримська війна і Південну Пальміру з гармат обстрілювала англо-французька ескадра), був ще один "Магазейн". Належав він торговцю Шапіро, чиї доньки знатно набедокурили в іншому кінці цієї вулиці (див. Блок 6) Пізніше магазин перебудували в житловий будинок, в якому проживала сім'я Тимченка. Їхній син Іван став одним із засновників і першим ректором Одеського політехнічного інституту. Цікаво, що в 75-річному віці Тимченка заарештували нібито за сфабрикованою справою, правда, якому саме – історія замовчує. Лише через рік ректора звільнили через відсутність доказів. До речі, автор креслень однією з перших знімальних камер Йосип Тимченко до цієї родини ніякого відношення не мав і був або однофамільцем, або дуже далеким родичем. Тим часом, аура будинку сприяла тому, щоб у ньому селилися вчені уми. Так, з 1865 року по 1867-й тут проживав філолог-славіст Віктор Григорович, який розповів світові про "європейську" Туреччину і став першим деканом історико-філологічного факультету Одеського університету. Навпроти "вченого дому" – прибутковий будинок Трубич, побудований Бернардацці.

"Нахалстрой" над Бернардацці і опера

Вишуканий будинок на розі Княжої і Ольгіївської побудував для торговця Горбузова архітектор Бернардацці, руці якого на цій невеличкій вуличці належать цілих чотири будівлі. Правда, через 13 років вже інший архітектор підтримав традицію одеського "нахалстроя" і добудував до будівлі ще один поверх. У 1950-і роки мешканці будинку Горбузова чули, як в будинку навпроти розспівувалася "золотий голос" Одеської опери – співачка Ольга Благовидова. 25 років вона прожила в будинку Цегельніцкого, де на початку ХХ століття була дитяча лікарня лікаря Болухера.

"Дні" Буніна і перший авіатор

Трохи далі будинку Ольги Благовидової, в простому двоповерховому будову, на рубежі ХІХ-ХХ століть, жив перший вітчизняний авіатор Михайло Єфімов. У 1910 році в Одесі вперше побачили "літаючу" людину – Єфімов п'ять разів піднімався в небо над іподромом.А в шикарному особняку художника Буковецького по Княжої, 27, фасад якого вінчає барельєф із букової "Б", написав свої "Generation П" нобелівський лауреат Іван Бунін, тут також бували художники Петро Нілус і Кіріак Костанді, письменники Валентин Катаєв і Олександр Купрін.

Шахрайки Шапіро

Будинок №30 відзначився в історії вулиці заміткою в газеті, де розповідається про те, як дочки згаданого нами торговця Шапіро, Соня і Дора, намагалися тут розплатитися фальшивими грошима, за що їх папеньку передали в розпорядження судового слідчого. У величному будинку навпроти була лікарня лікаря Ценовського для шкірних і сифілітичних хворих. Окрема палата у цього доктора коштувала 100 рублів на місяць, а двомісна – 65. До послуг хворих завжди були бібліотека зі свіжою іноземною пресою, фаянсові ванни, а також телефон і електричне освітлення. Неподалік жив ще один доктор, Григорій Мінх, який сам собі прищепив тиф, щоб довести, що кров хворих заразна.