Главная Мнения Віталій Квітка
Кому вигідний український Армагеддон? http://www.segodnya.ua/img/article/7861/83_main.1483791248.jpg http://www.segodnya.ua/img/article/7861/83_tn.1483791248.jpg Віталій Квітка

Віталій Квітка

письменник

Кому вигідний український Армагеддон?

8 Января 2017, 07:13

Бесполезно делать предположения, которые нельзя обосновать воплощением их в жизнь, тем более при отсутствии исторической перспективы. 

Антон Деникин, "История Русской Смуты". Т. І

Кому вигідний український Армагеддон?

Одразу скажу: нікому. І водночас: певно, всім. Принаймні таке враження складається, коли читаєш ледь не "офіційно-фейкові" (але все-таки не фейкові, а офіційні, раз їхні автори представляють шановані видання) повідомлення, з яких розпочався цей рік: 500-річчя європейської Реформації і водночас 100-річчя  Російської Смути (за Антоном Денікіним), Жовтневого Перевороту (як учать теперішні підручники), Великої Жовтневої Соціалістичної Революції (як учили покоління попередні).

Історичні аналогії взагалі-то справа невдячна. Тому що історія – це не низка справджених гороскопів, а фактів мало повязаних з тим, що відбувалося 100 років тому. Наприклад, 1801 був убитий російський імператор Павло І, однак 1901 року резонансні вбивства лідера такого штибу в світі не зареєстровані. 1905 року Росія програла війну Японії, однак 2001 ніяккої війни між цими країнами не відбувалося. 1812 року армія Наполеона Бонапарта зазнала фіаско під час своєї "російської кампанії", утім через сто років французи готувалися до воєн уже в коаліції з Росією. 1861 року в Російській імперії було скасоване кріпацтво, однак 1961 року "радянське кріпацтво" в "правонаступниці", СРСР, все ще скасоване не було.

Однак у нашій думці завдяки тому мілітарному напруженню, яке відбулося три роки тому у серці Європи, зміцнилася стійка віра в цей "комплекс сторіччя". 1914 року розпочалася Перша світова війна, і тому, щойно спалахнув конфлікт між не-Росією і не-Україною (офіційно війна, пригадайте, все-таки не була проголошена) у світі заговорили про ймовірність Третьої світової. От і зараз, буквально в новорічному привітанню президент України (і переконаний, не тільки він) раптом привів аналогію між наступаючим 2017-м, і тим, що настав сторіччя тому…

Однак аналітичні дослідження американських професорів політології та експертів московських воєнних центрів – про те, планує РФ повномасштабну сухопутну операцію проти України, чи ні, перетворило святкування Різдвяних свят на бенкет посеред чуми.

Дійсно, якщо подивитися на дані про те, скільки солдатів "збирається" задіяти Росія в операції проти тепер уже всієї території України (від півмільйонної до мільйонної армади, за повноправної ракетно-авіаційної підтримки), якщо це справді буде так, інакше, як українським Армаґеддоном майбутні події і не назвеш. З письменицькою фантазією і пристрастю одні експерти "смакують" кількість майбутніх втрат обох сторін (сотні тисяч), звідси виводячи, що вторгнення неможливе. З цинізмом злобного ґобліна інша сторона смакує присмак української лояльності щодо армади вторгнення, запевняючи, що не у втратах, а в справедливості справа і натякаючи, що можливо все.

Усе дійсно можливо. Однак у цьому "усе" існує безліч запитань, на які важко дати відповіді. Найперше: а)чи існує в російському генштабу або взагалі керівництва твердий здоровий ґлузд, чи б)він відсутній повністю. Якщо відповідь – "б", то в такому випадку можливий не тільки український Армаґеддон. У такому випадку потрібно йти далі, виймати старе добре забуте мислення про Україну як традиційний плацдарм для глобальних розбірок, і тоді варто запідозрити: чи не збираються НАТО і РФ спільними зусиллями використати Україну як полігон для випробування найновіших досягнень власної військової техніки?

Здавалося б, Сирійська репетиція вже відбулася, і варто очікувати саме такого сценарію.

Саме тому, що – "варто", на мій погляд ця тема в медіа і піднята. У такий спосіб – теоретичного оголошення про масштабну війну в Європі – обидві сторони намагаються "прозондувати" готовність громадської думки до сприйняття зараз,а  в подальшому до співжиття поруч із саме такими фактами.

Світових викликів останнім часом – справді більш ніж достатньо. Резонансні вбивства, терористичні загрози, близькосхідні війни – усе це відбувається на ефемерному тлі бажання середньостатистичного європейця продовжувати жити в усе захищеному і все ще комфортабельному світі. І якщо припустити, що дехто – приміром ми, українці – вже давно мешкаємо в світі, абсолютно позбавленому комфорту як зовнішньої, так і внутрішньої безпеки, то наші сусіди, росіяни, назагал все ще плекають ілюзію комфорту нехай і "русского", але світу. Досить важко буде приховати рейд мільйонної армії в глибини сусідньої, хоч і колись братньої України від власного населення, яке генетично все-таки відсотків на 30 складається знову ж таки з українців. Ще важче буде переконати в справедливості повномасштабної війни супроти нехай і "хунтізованого брата", але брата. Іще важче буде змусити в подальшому мирно співіснувати в мізках мільйона вояків (особливо – офіцерів), які взяли б у цьому участь, думку, яка з часом почне розривати їх зсередини, про те, що українці – це все одно, що афганці чи сирійці. Та і сам ефект Рапалло – співчуття і навіть солідарності з ворогом – нехай не у всіх, але у частини вояків, це та ймовірна загроза, з якою підігрівачам війни треба було, як то кажуть, рахуватися ще вчора.

Звичайно, якщо б РФ вдалося провести подібну операцію в стилі бліцкригу – за кілька днів – то на щось, передовсім щодо лояльності власної громадської думки, можна було б сподіватися. Але, як правильно вказують експерти, навіть якби це відбулося, РФ довелося б достатньо солідно чухати ріпу: а що з цим робити далі? Бо все, що далі, ще більшою мірою зменшувало б здоровий ґлузд ситуації. Крім того, уже доводилося чути думку воєнних експертів щодо подібної операції: всі мої знайомі дружно запевняють, що для можливості повномасштабного вторгнення в Україну ідеальним часом були січнево-лютневі дні 2014 року – тоді, на їхню думку, вистачило б усього однієї дивізії спецназу, тихо і мирно висадженої в Гостомелі.

Таким чином, постає все те ж саме питання: кому вигідний український Армаґеддон. Інформація про те, що сотні тисяч росіян ледь не на лижах під завивання віхол, мов армада із "Зоряних воєн", покотяться в Україну? Думаю, кожен має вирішити безглуздість цього запитання сам для себе. Гадаю: гряде не так військова операція, як продовження іншого, інформаційного Українського Армаґеддона – гри на ілюзіях, забобонах, страхах і ілюзіях мільйонів українців, яка триває вже четвертий рік поспіль.

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Комментарии

осталось символов: 1000 Правила комментирования