Віталій Квітка

письменник

Терористична дилема 9 травня, або Перемогу над чим я пропоную святкувати цього разу

мнения

9 Мая 2017, 16:37

- З днем Перемоги тебе! Міцного здоров`я і мирного неба над головою!

- Тільки без "мирного неба" – це, мабуть, у нас не скоро!

- Та, так. І усе одно, ветеране, з Днем Перемоги і міцного тобі здоров`я!

Із розмови, підслуханої у міському парку у травні 2017 року

Так уже історично складається: те, що ще вчора вважалося надто складним і навіть неможливим, насправді долається суспільством скоро: з бравурною усмішкою і в темпі маршу. Мова не тільки про результати декомунізації , парламентом запатентованої:ще позавчора для 50% українців "неможливі за визначенням" (мовляв, не треба чіпати матінки-історії) масштабні перейменування міст і вулиць сьогодні викликають ностальгію і нездатність запам’ятати за інерцією хіба що в таксистів.

Загалом усе старе, за що серце тримається часом із маніякальною упертістю насправді дуже просто вимітається і викидається кудись туди,  на закапелки історичних підручників. Звичайно, комуністично-"рідне" минуле ще здатне здетонувати у вигляді дрібних першотравневих зіткнень та погроз замінувань на 9 Травня. Однак на тлі багатоярусної в своєму первозданному буянні весни все це виглядає радше як останні рецидиви від негоцій минулого, а не як загроза майбутній історії розбудови держави, чим нам, винищувачам пострадянських свят було загрожувано мало не щодня з часів Революції Гідності.

І транспорантно-трудологічно-алкоголічне Перше Травня, і патетично-солдацько-кашоварне 9 Травня навіть і без усякого скасування "вироджуються". Чи краще сказати – трансформуються в якісь інші, суто родинні свята-посиділки. Якщо не брати до уваги спонтанної ідеології, яку все ще прагнуть повернути їм політикани, то ці свята дійсно – уже не рік як глибоко сімейні. Про це свідчить хоча б те, що в ці дні не купити квитків у жодних напрямках. Але якщо вам усе-таки пощастило, і ви зібралися кудись у першу декаду травня, то в вагонах ви зустрінете на 90% прямуючих до близьких і далеких чиїхось родичів. І ці родичі приїдуть на майдани чи на села, вийдуть, стануть разом, всміхнуться один одному і на камеру. Часом запустять замість голуба миру дрон із відеокамерою. І з висоти небес, так ніби самі навичлися літати, милуватимуться красою цієї землі на ймення Україна.

Це на 100% наш День Перемоги. Справа навіть не у тому, що попри те, що остання світова війна відгриміла 70 літ тому, в Україні все одно важко розшукати родини, до тієї війни не причетні. Справа в цій нашій родинно-національній інерції. Скільки б не перебирали, немов футбольний рейтинг, наші російські сусіди всю славу Великої Перемоги на себе, ми, українці, розуміємо: вчини наші пращури інакше, стань вони усім миром на інший, на бік фашистів і нацистів, і ймовірно результати тієї війни та її тривалість були б інакшими. Тому що, хоча наша нація 70 літ тому намагалася на Заході України вибороти національну незалежність, ми – все-таки народ-переможець. І народ-переможець над Гітлером, у тому ж, що й інші народи, числі.

Саме тому свято Перемоги над нацизмом все одно залишиться нашим всенаціональних святом. Бо таки-так: хоч і керовані совіцькими офіцерами, але саме наші діди зросталися з землею в окопах і зі штурвалами літаків. І це їхнє намагання не вмерти – не щоб вижити самим, а щоб жили в майбутньому їхні родини – беруть за приклад бійці сьогоднішніх добровольчих та регулярних українських армій.

Ми – переможці. І в цьому немає жодного сумніву. Ні щодо року 1945-го, який такий самий "наш", як і "їхній", ні щодо результатів нинішньої неоголошеної війни: скільки б не підсміювалися над нашою втратою Криму італійські учасники Євробачення, ця війна ще триває і вона ще не за кінчена.

Значною мірою, вона програна – раз нам все ще можуть погрожувати якимись терактами на наші свята; раз нас це певною мірою може залякувати; раз ростуть черги наших пошуканців долі в чужоземних посольствах. Значною мірою, вона, війна, виграна – раз за три роки зовнішній ворог все ж не зміг поставити Україну  й обраний нею уряд на коліна. Причім, мова про ворога, армія якого вважається потенційно однією з найпотужніших у світі – і це при зіткненні з українською армією, яка 2014 року вважалася однією з найменш боєздатних у світі.

Тому 9 Травня 2017 року для України – то є День Перемоги не тільки над німецьким нацизмом чи італійським фашизмом. То також – День Перемоги над російським імперіалізмом ХХІ сторіччя – над шовіністичним гібридним, інформаційним, високотехнологічним імперіалізмом, який попри власні воєнну армаду та олігархічні нафтодолари, в умовах відсутності активної військової допомоги з Заходу, так і не зумів нав’язати окремо взятій європейській державі на периферії Східної Європи власний світогляд, режим дихання і спосіб життя.

Звичайно, фактично кожній українські родині доводиться надто багато чим жертвувати за цю Перемогу – але ні Перемога, ні Свято Перемоги від цього не маліє. Тому що вона, ця Велика Перемога, на 100% наша, українська!

До палати, де лежить моя мама, входить лікар-терапевт і водночас тихим, упевненим і проникливим як у пророка голосом вітає всіх зі Святом Перемоги, при цьому, звичайно, бажаючи здоровля. Незвичайна впевненість у завтрашньому дні кожного з нас – пацієнтів і відвідувачів – із якою він це робить. Впевненість, часом, якої не вистачає кожному з нас на перегоні між кожним із наступних наших днів Перемоги.

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Загрузка...

Комментарии

осталось символов: 1000 Правила комментирования