Ігор Бондар-Терещенко

Поет, драматург, літературознавець, арт-критик

Чорна скринька чи червона валізка?

мнения

27 Декабря 2017, 08:04

У передноворічні дні хочеться святкового настрою, а не суцільних розслідувань чи то про збитий літак, а чи про кількість селищ, які зазвичай залишаються без електрики за першого ліпшого снігу. Створити такий настрій можуть зокрема відповідні книжки. Точніше, їх читання, якщо мова про новодруки, або перечитування, коли йдеться про стару добру класику, яка лише сьогодні приходить до нас у повному, неадаптованому вигляді  та сучасних перекладах.

Чарльз Діккенс. Різдвяна історія. – Л.: Видавництво Старого Лева

1__06

Іноді класика приходить до нас у сучасних форматах, і навіть героя повісті Діккенса ми могли бачити в мультиплікаційному серіалі про качку Скруджа Макдака. Насправді ж в оригіналі це Ебінезер Скрудж, скупий і безжалісний старигань, який не любить нічого, крім грошей. Навіть Різдво він готується зустрічати в роботі, саме тому категорично відкидає запрошення свого племінника відсвяткувати разом з його сім'єю і друзями, проганяє хлопчаків, які співають різдвяні пісні, відмовляє збирачам пожертвувань і неохоче відпускає свого клерка, обіцяючи при цьому утримати за це частину його платні. Повернувшись додому, Скрудж бачить привид свого компаньйона, який помер сім років тому саме напередодні Різдва. Той страшенно страждає під тягарем гріхів, скоєних за все життя. Страждання – це його покарання за те, що не робив добрі справи. Колишній колега не хоче, щоб така ж доля спіткала Скруджа й повідомляє, що його відвідають три Духа, які спробують його врятувати від покарання. Чи варто казати, що на Різдво стається диво, герой повісті бачить все своє життя – від дитинства до могили – і все насправді змінюється. Скрудж стає іншою людиною, жертвує гроші, збільшує платню своєму клерку, проводить Різдво з племінником. Причому так і невідомо, чи це робота Духів, а чи уява зіграла з героєм різдвяний жарт.

Майкл Бонд. Паддінгтон. Валізка. – Х.: Ранок

2__07

У цій чарівній валізці помістилося цілих шість книжечок про волохатого гостя з Дрімучого Перу, якого примандрував до Англії потайки, на кораблі, харчуючись виключно мармеладом. Відколи родина Браунів вперше зустріла його на  Паддінгтонському вокзалі, їхнє життя докорінно змінилося, адже навіть буденні речі стають надзвичайними, якщо до них прикладає свою лапу це кумедне ведмежа. І про все це написано та намальовано шість історій, які сподобаються і дорослим, і малятам. Так, наприклад, у книжечці "Паддінгтон малює" наш герой зі своїм другом містером Грубером відвідують виставку картин, після чого невгомонне ведмежа починає малювати, влаштовує власний вернісаж і навіть продає декілька своїх робіт! У "Паддінгтоні на ярмарку" він кидає кокоси, катається з гірки та вирушає в політ на космічній ракеті. У "Паддінгтоні та фруктовій веселці" намагається встановити сонячну погоду за допомоги морозива. А ще ж у валізці є історії "Паддінгтон у зоопарку",  "Паддінгтон та метушливий день" і "Паддінгтон господарює". Що ж до актуальності цієї колекцій історій, то незайве буде нагадати те, як на її створення англійця Майкла Бонда надихнула одна подія, що сталася саме на Різдво. В готелі він побачив невеличкого іграшкового ведмедика, який самотньо сидів на полиці. Саме він став прототипом героя, перша книжка про якого вийшла у 1958 році. Історія про кумедного ведмедика стала популярною, і від того часу улюблений герой ще не раз з’являвся на сторінках нових книжок Бонда, написаних для того, хто почувається молодим за будь-якого віку. "Я завжди мав велику повагу до Паддінгтона, – дізнаємося ми від Стівена Фрая. – Він – це втілення духу Британії".

Олег Лишега. Laterna Magica: немонтоване кіно. – Брустурів: Дискурус

3__07

Здавалося, автор і герой цієї незвичайної книжки, не так давно пішовши у небуття, вже не має дивувати своїм стилем життя і поведінкою, гідною Грицька Сковороди, але цього разу все одно вийшла справжня дивовижа. Дружня компанія на чолі з поетом спустилася у підземелля в славному місті Лева, щоби погомоніти про час і літературу. Свічки, яблука, вино, надворі 2004 рік. Оформлення режисером Дарією Ткач в стилі кіно-прози, яку практикували авангардисти 1920-х і продовжив у шістдесятих Драч з Вінграновським. Тож головний тут Олег Лишега, який розмовляє з поетом Богданом Смоляком, і до якого, тим не менш, пасували б рядки Ліни Костенко з її вірша "Незнятий кадр незіграної ролі": "Його в обличчя знали вже мільйони. / Екран приносить славу світову. / Чекали зйомки, зали, павільйони,— чекало все! / Іван косив траву". Ось і тут, у львівському підземеллі, де відбувається поетично-артистичний перформанс, зафіксований на камеру і розписаний в коментарях та ремарках, стоїть домовина, яку пробив небіжчик, щоби вибратися назовні. І звучить символічний вірш "Бийся головою об лід". Символ християнства – риба – цього разу знову згадується в розмові, тож доречно буде наголосити, що герой оповіді, бородатий і мудрий поет Лишега завжди був оточений цією "рибною" символікою, вийшовши у черговий раз "з роси й води" до читача на лови минулого, в якому він, як живий.

Ярина Винницька. У країні сирних коників. – Л.: Terra Incognita

4__06

За сюжетом цієї різдвяної казки, яка за власною метафізикою і добрим філософським сенсом є, по суті, українським "Гаррі Поттером", маленька розумниця вперше за всю історію свята готує подарунок Миколаю. За що він бере її з собою в своє царство з проханням розшукати зниклий Дух Різдва, що, відповідно, приводить до зустрічі з Чорним Мольфаром, а також безлічі святкових дивовиж. Львів з висоти пташиного польоту, куди героїня підіймається верхи на летучому ліжнику, відвідини Національного музею Андрея Шептицького зі старовинними українськими іконами, виготовлення святкових миколайчиків, сирних коників – усе це створює неповторну атмосферу затишної зимової казки, майстерно проілюстрованої трьома унікальними художниками – Юлією Табенською, всесвітньовідомим графіком Олегом Денисенком та іконописцем Остапом Лозинським.

Сашко Дерманський. Жменька тепла для мами. – Л.: Видавництво Старого Лева

5__06

Починається ця історія у зимовому місті, яке давно вже не знало ані тепла, ані затишку, тож його мешканці просто потерпають з холоду, вдаючись до різних "технологічних" вигадок. Теплощури, які крутили колесо, підживлюючи батарею робота-няньки, теплокоти, які ганяли цих самих теплових щурів, і так без кінця, наче у відомій дитячій англійській баладі. А заправляє цієї зимовою кухнею такий собі пан Прищ, який встановив посеред міста Великий Холодильник, захопив містян у крижаний полон, ще й погрожує заморити холодом маму маленької героїні. Ні, він, звичайно ж, удає добрячка, продаючи магічні тепляки – спеціальні тістечка, які дають тепло протягом дня, якщо його з’їсти. Саме на такій "милосердній" хвилі він балотується в мери міста. Але думки знайти джерело справжнього тепла не полишають дівчинку, адже виживання – це не життя, і крижаний полон треба скасувати, знайшовши для мами цю саму жменьку тепла, що вимандрувала у назву книжки. Кажуть, десь у Сніголісі живуть собі люди, які не бояться морозу, але як вони перемогли крижану владу? Щоб з’ясувати це, мала героїня вирушає у небезпечну подорож.

Источник:

"Сегодня"

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Загрузка...
Загрузка...