Новости Сегодня
Сделать стартовой
26,19
29,84
УКР

Ігор Бондар-Терещенко

Поет, драматург, літературознавець, арт-критик

Клава і Варавва – 5 книг, які не відпустять

мнение

Прадавні питання з біблійського епосу переплітаються у цій добірці літніх новинок з не менш вічними проблемами нашого споконвіку комунального світу. Тож навіть колекція стародавньої зброї не в силі відмінити спогади про те, як за невинну книжку "Збройні сили України" за радянського часу давали строк.

Сергій Батурин. Clavus Domini. – Х.: Фабула, 2019

Питанням про те, ким насправді були учасники біблійної історії, переймалося чимало літературного люду, але здебільшого не з українського письменства. Леонід Андрєєв про Іуду, Михайло Булгаков про Христа, сучасна англійська письменниця Мері Маккей про Варавву. Тож у своєму новому романі відомий український письменник Сергій Батурин долучається до когорти тих, хто й досі шукає відповідей на прадавнє питання, присвячене зокрема тому, ким був той "розбійник Варавва", що його згадують усі четверо євангелістів? Чи насправді він був знайомий з Ісусом, і чому єрусалимський натовп наполягав на його помилуванні, а римському префекту Понтію Пилату довелося "вмивати руки"? Хай там як, але перед читачем розгортається яскрава і по-справжньому переконлива панорама Римського світу й варварської Європи на початку першого тисячоліття нової ери. "— Добре,— погодився Пилат і повернувся до людей.— Скажи мені, народе юдейський, скажіть мені, діти Ізраїля, кого я маю помилувати заради свята Песах: Ієхошуа Назраю чи цього, як його, …Варавву? — на свій лад переінакшив прізвисько проповідника префект. — Бар-Авву,— поправив Анна. — Бар-Авву,— уточнив римлянин. — Бар-Авву,— підхопили коенів слуга Гедалія та рудий коен Бецалель, а за ними й весь натовп. — Не розумію,— тільки й знизав плечима вражений префект Юдеї Понтій Пилат.— Вони просять за того Варавву…".

Юрій Винничук. Нічний репортер. – Х.: Фоліо, 2019

Події повісті  "Нічний репортер" відбуваються у Львові в 1938 році. Журналіст Марко Крилович, якого прозвали "нічним репортером" за його нічні репортажі з життя міського дна, береться розслідувати вбивство кандидата в президенти міста. При цьому він потрапляє в різноманітні як любовні, так і кримінальні пригоди, інколи ризикуючи життям. "Недарма ж мене прозвали "нічним репортером", – звіряється головний герой, – бо власне я найбільше й тинявся по різних зачучверілих кнайпах і мордовнях1, по підпільних казинах, спелюнках і борделях, діставав по писку, а то й майхром по животу, падав обриганий у рівчак, бо, окрім як нахлятися з тими, хто хляв, іншого способу добути щось цікаве чи сенсаційне не було". Йому неофіційно допомагає комісар поліції Роман Обух, якого начальство відсторонило від розслідування вбивства. А тим часом у справу втручаються німецькі й радянські шпигуни, розслідуванням зацікавлюється також польська контррозвідка, окремий інтерес виявляють і кримінальні кола. Тож перед нами постає мальовничий і яскраво описаний злочинний світ тогочасного Львова, який живе у передчутті війни.

Марина Гримич. Клавка. – К.: Нора-друк, 2019

Цей роман присвячений одному із знакових періодів вітчизняної літератури, на тлі якого розгортається особиста драма головної героїні, дочки ворога народу, непомітної секретарки Спілки письменників і приватної друкарки в легендарному київському РОЛІТі. "У будинку, де все було не так, як у світі назовні — суворому й невблаганному. Це, по суті, був навіть не будинок, а "письменницьке село", де жили милі, начитані, інтелігентні люди, не те що в неї вдома у "підземеллі" — в напівпідвальному поверсі будинку по вулиці Чкалова, 45-в", – розповідає героїня про письменницький вулик, який пережив і репресії, і німецьку владу, але в романі немов би знову повернувся в минуле з його "квартирним" питанням. Річ у тому, що мова у цій історії про 1947 рік з його сумнозвісним Пленумом СПУ, на якому в черговий раз громили українську радянську літературу. Точніше, тих небагатьох, які досі "відповідали" в ній за "українське", як, наприклад, неокласик Максим Рильський. Тож комунальна кухня радянського письменства в будинку РОЛІТ і Спілці письменників – ось основне поле роману, в якому яскраво показана атмосфера розправи над тими, кого не знищили у 1930-х. Саме на його тлі й будується любовний трикутник героїні — між відповідальним працівником ЦК КП(б)У і молодим письменником, який щойно повернувся з фронту.

Евгений Сиваченко. Сталь и золото. – К.: Саммит-Книга, 2019

Це унікальне видання знайомить читачів з творами східних майстрів-зброярів з родинної колекції Олександра Фельдмана. У каталозі представлено 282 вибраних предмета озброєння, які вирізняються своїми високими художньо-естетичними якостями, а також незвичайним форматом або декоративними особливостями. Географічний діапазон цих предметів охоплює більшу частину Західної, Центральної, Південної і Південно-Східної Азії, а також деякі райони Північно-Західної і Північно-Східної Африки. Географічні рамки простягаються від кінця XVI до середини ХХ століття. Особливо широко представлені різні види клинкової зброї – шаблі, мечі, кинджали і ножі. Всі експонати забезпечені якісними супровідними статтями, а всі предмети супроводжують коментарі та додаткові відомості про кожен предмет. Мета видання, як і створення подібної колекції, благородна і важлива для сьогоднішнього діалогу культур, коли досягнення мистецтва інших народів світу не менш значущі для культурного, інтелектуального і духовного розвитку українського суспільства, ніж пам'ятки національної художньої культури. При цьому приходить розуміння того, що приватне колекціонування має великий потенціал не лише для збереження, вивчення і популяризації національної культурної спадщини, але й для залучення нашого суспільства до скарбниці світової культури.

Максим Гах. Прогулюючись пустелею. – К.: Видавництво Жупанського, 2019

Видавництво, що спеціалізується на "темній" літературі, продовжує гуртувати прихильників містики і горору. Цього разу це сучасний зразок того, на що буває здатен автор в описі інфернального страху. Цим, до речі, свого часу вирізнялися серед своїх іменитих сучасників класики літератури жахів – не відвертим описом страхітливих сцен, а лише відчуттям трансцендентного, крижаного потойбіччя, яке сформувало і декаданс, і готику, і класичний горор. Щоправда, не без суто українського ліризму. "Сонце тріснуло та потекло густим жовтком пообіднього марева". "Сонце поклало на стіну біля її плеча широкий білий мазок". "В небі повис ранній, недоречний, як пляма відбілювача на новенькій сукні, місяць". Утім, згідно із законами жанру, "національне", тобто місцеве, недовго живе у цій прозі разом із "всесвітнім", потойбічним і фантастичним. "Але Мар’яна їй договорити не дала. Вона вистрелила вдруге; щоправда, замість таксистки влучила в Любу. Та скрикнула. Промінь бластера пропалив їй у грудях дірку завбільшки з апельсин. Вона схопилася за полицю з посудом, тарілки полетіли на підлогу. Валентина прикрила руками голову і полізла під стіл. Мар’яна ще раз натисла на спусковий гачок".

Читайте самые важные и интересные новости в нашем Telegram

Источник:

Сегодня

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
Орфографическая ошибка в тексте:
Послать сообщение об ошибке автору?
Сообщение должно содержать не более 250 символов
Выделите некорректный текст мышкой
Спасибо! Сообщение отправлено.
Продолжая просмотр сайта, вы соглашаетесь с тем, что ознакомились с обновленной политикой конфиденциальности и соглашаетесь на использование файлов cookie.
Соглашаюсь