Продолжая просмотр сайта, вы соглашаетесь с тем, что ознакомились с обновленной политикой конфиденциальности и соглашаетесь на использование файлов cookie.
Соглашаюсь
Сделать стартовой
27
30,66
УКР

Ігор Бондар-Терещенко

Поет, драматург, літературознавець, арт-критик

Пером і мечем, або наша відповідь Сенкевичу: топ-5 українських бойовиків

мнение
Пером і мечем, або наша відповідь Сенкевичу: топ-5 українських бойовиків //smm.ollcdn.net/img/article/7673/54_main.1478446121.jpg //smm.ollcdn.net/img/article/7673/54_tn.1478446121.jpg Ігор Бондар-Терещенко

За всі часи зарубіжні автори бачили українську тему не лише притулком рахманних історій про трагічне кохання, але й кублом пекельних пристрастей суто дикунського ґатунку. Так, наприклад, у відомій епопеї польського класика Генріка Сенкевича "Вогнем і мечем" козаки – це бандити, пияки і харцизяки. Як воно велося насправді за часів сивої гайдамацької давнини, буде цілком справедливо дізнатися вже від авторів з цього боку історичної правди.

Ярослава Дегтяренко. Лицарі Дикого Поля. – К.: Брайт Стар Паблішинг, 2016

1__06

Авторка цього надзвичайно цікавого роману наполягає на його актуальності у наш непростий час, коли вкотре постає питання єдиної і неділимої Української Держави. Як же так, спитаймося? Події, описані у цій буремній епопеї, сталися триста шістдесят сім років тому, а перегук із сучасністю неухильно стає на очі?  Саме так, бо, як казав римський літописець, прагнучи миру, готуйся до війни, і тому все у цьому романі актуальне. Тут докладно, буквально день за днем, описано Жовтоводську, Корсунську, Пилявецьку битви, події літа 1648 року, складну політичну ситуацію, у якій опинилася Україна без надійних союзникі, і яка спонукала простий український люд до повстання. Як про це розповісти, винісши за історичні дужки знайомі з трилогії Генріка Сенкевича постаті хрестоматійно замисленого Богдана Хмельницького, запального Івана Богуна, підступного Потоцького. І якщо вже мова про польську епопею "Огнем і мечем", то  якими, згадаймо, показані у ній наші запорожці? Дикуни, бандити, головорізи – інакшої оцінки для повстанців автор не знайшов, але чи всі з них були такі? Попри те, що образ рядового, але не пересічного козака в авторки більш автентичний, ніж у наських істориків, не кажучи про не-наських режисерів, чи не вперше дається психологічний портрет польського вояцтва. "Усі ці шляхтичі на чолі зі своїм гетьманом – своєрідні патриції Речі Посполитої – могли стати її гордістю, її опорою, її міццю, – погоджується авторка, додаючи: – Але вони воліли марнувати своє життя в рясних бенкетах і узливаннях, полюваннях та інших забавках, водночас тупіючи й опускаючись, доводячи рідну Польщу до анархії та беззаконня своїм свавіллям, жадібністю й жорстокістю". Тож побуту в романі більш ніж достатньо, причому з обох боків – звичаї, родинні та релігійні стосунки, а також суто людські почуття, ті самі – ненависть зрада, кохання, що не заступають сюжетного розвитку, а навпаки – додають йому життєвої снаги, олюднюють, позбавляючи картонної бутафорії. От лишень попри яскраві сцени бенкетування, тютюнокуріння ніде у творі не згадується, про що одразу попереджає авторка. Не до нього було у ті п’янкі часи національно-визвольного руху, коли українці вперше свідомо виборювали своє право на свободу.

Леонід Кононович. Чигиринський сотник. – Х.: Фабула, 2016

2__08

Донедавна автор цього роману вважався батьком кримінального жанру в сучасній українській літературі, будучи автором перших в Україні бойовиків з "національною" підкладкою. Як вже сьогодні вшанувати Леоніда Кононовича? Український Толкін? Вітчизняний Ден Браун і Перес-Реверте в одному жанровому флаконі? У будь-якому разі в його новому романі тішить око щира "козацька" автентичність, а такої яскравої оповіді ще пошукати в сучасній українській літературі. Адже сьогодні всі полюють за сюжетом, і мало хто дбає про орнаментальність, жанрово-стилістичну канву, відповідну поетику героїчної оповіді, де не лише вибухи гармат і мушкетів, але й мудра сповідь історії в усьому, про що згадується зокрема в романі Кононовича. Зброя, вбрання, традиції і ритуали, коли герої "в кожухах, вивернутих догори вовною, у шапках пелехатих, і під кожним бахмат добрячий", і "тільки зблизька знати було, що то щирі запорожці, бо в шаблі, ратиська й огневу стрільбу озброєні". У такий спосіб триває ця гостросюжетна оповідь про малого козака, що наче вимандрував з прадавньої міфології таким собі безжурним їздцем демонологією нашого краю. По суті, "Чигиринський сотник" – це справжній лицарський роман, який на догоду сучасній моді доводиться рекламувати, як "козацьке фентезі". Саме тут Дике Поле і Базавлуцький ліс, де в пеклі Чорнобог-Триглав панує, а на цьому світі йому служать відьми, перелесники і песиголовці. І де живуть козаки-характерники, що моляться батькові Дажбогові та Матері Божій, Пречистій Ладі, до чиєї історії автор роману сюжетні ходи прокладає. І якщо у того ж Толкіна світом перстень править, то тут — Троянів ключ, що ним Господь землю одімкнув, і який приходить в Україну, коли над нею лихо зависне. Коли ж до правди, то це як Троянський кінь українства у засмічене західною культурою сьогодення. Або вірус "Троян", покликаний знищити бацилу зневіри у звироднілих читацьких душах.

Євген Стеблівський. Звенигора. Шабля на комісара. – К.: Ярославів Вал, 2015

3___06

…Колись сенс історичних текстів полягав у збереженні української історії, тепер – хоча б пам’яті про неї. І надихався автор цієї "романтичної й страшної легенди про козацьку кінноту часів УНР і про кохання, яке сильніше за смерть" тим, що цього самого кохання довкола до біса, а любити нікого. Усього лише півстоліття знадобилося радянській владі для того, щоби у рідному селі, на славних звенигородських землях Вільного Козацтва, яке постало у 1917-му році на підтримку молодої Української республіки, автор "ні від дідусів і бабусь, ні від батьків, вчителів, краєзнавців – НІ ВІД КОГО НІ РАЗУ не почув хоча б імені Юрка Тютюнника, Семена Гризла, отамана Цвітковського, братів Чучупаків чи Лавріна Завгороднього". Таким чином, у цьому бойовику про звенигородських повстанців з десятками епізодів шалених боїв козацької кінноти з російськими окупантами герої не дуже заморочуються фізіономічними тонкощами етнографічного закрою. "Максим навідліг рубонув будьонівку, аж хряснуло, й лице забризкало мокрим пилом, – живопише автор, і вся політграмота. – Втер чужу теплу  кров змерзлим в лід рукавом і пришпорив коня. За хурделицею козаки проскочили червоноармійський заслін, порубавши міліцію на капусту". Хоча, навіть сучасна лінія роману Стеблівського не про овочі. У ній юний герой таки шукає спогадів про свого прадіда-отамана та про його кохану дружину, і хто саме виріс з нього, а чи ким він став – вирішувати читачеві.

Сергій Ухачевський. Карпатський капкан. – Л.: Кальварія, 2015

4__05

Все, що відбувається у цій захоплюючій історії, будучи цілком динамічно викладено на двостах сторінках, має реальну основу. І персонажі такі переконливі – Йосип Сталін, Лаврентій Берія. Та й про операцію "Вісла", мабуть, багато хто чув. Тоді, після війни, маршал Жуков взагалі хотів усіх українців до Сибіру виселити, мовляв, нехай там свою Україну будують. Те саме у "карпатській" епопеї нашого автора, в якій суцільні німецькі шпигуни, англійські диверсанти, доблесні радянські розвідники і повно українських повстанців, як на обкладинці, перемальованій з польського журналу коміксів "Relax". А ще "у кутку біля дверей із табличкою "Шеф відділу лейтенант Дж. Хадсон", за столом, що був заставлений телефонами, папками й стосами паперів, сидів сержант з мужніми рисами обличчя й шрамом через усю ліву щоку, який верещав у телефонну трубку: "Перевірте! Сто разів перевірте цю інформацію"! Хоча, що там перевіряти? Адже давно відомо, що радянські спецслужби, аби дискредитувати УПА в очах населення, перевдягалися "лісовими братами" і вчиняли терор. От лишень що трапилося по тому з цими псевдо-підпільниками, які для начальства були відпрацьованим шлаком, можна не здогадуватися, а прочитати у "Карпатському капкані". А щоб читати було не так сумно,автор додає "життєвого" перцю, коли "дівчина підтягнула вище сіру спідницю однострою, з-під неї виглядали точені ніжки в панчішках з мереживними підв’язками", і розповідає цікаві бувальщини, схожі все ж таки на утопію, і вже потім на цілком сучасний анекдот.

Андрій Кокотюха. Чорний ліс. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2015

5__04

Черговий роман Анлрія Кокотюхи – це безперечний ретро-бойовик, дії в якому відбувається на Волині в 1943 році. Воюють тут українці вже не тільки з москалями, але й з німцями, а також поляками. Відповідно, в битві на три фронти троїться й герой роману – колишній міліціонер, який застрелив товариша і заодно коханця дружини, а тепер зек і в майбутньому – радянський диверсант.

Крім історичного сюжету, в "Чорному лісі" нас чекає ненормативна лексика і постійні флешбеки головного героя в минуле – конструкція, що передбачає можливу екранізацію роману. Та й ситуація обрана автором досить делікатна для нашої славної історії. Спочатку, як уже було сказано, українські повстанці не надто дружать з польською самообороною, і червоних партизанів не бояться, оскільки у тих у лісах свої інтереси, та й місцеве населення їх не підтримує.  З такої ідеологічної абракадабри у автора роману виходять чудові за своєю екзотичністю типажі, немов із водевільного "Весілля у Малинівці": "Наступної миті через тин у двір переліз чорноволосий та чорновусий чоловік, зовні подібний до тих, хто вісь нещодавно пройшов вулицею повз її хату. Темно-зелений френч німецького зразка, галіфе, солдатський ремінь із вибитим на латунній блясі тризубом, кашкет із гострим верхом, схожий на добре знайому місцевім жителям польську конфедератку. Смикнувши правимо плечем, скинувши пас автомата, перехопив рукою, метнувши стрімкий погляд на жінку, підключивши неголосно: – Сама?" Але головне в такому "кінематографічному" впізнаванні – зручна форма для моделювання "історичної" дійсності. В якій, нагадаємо, змагають не тільки дві армії, але й два підпілля, що, дійсно, досить короткий час мало місце на Волині.

Читайте самые важные и интересные новости на наших страницах Facebook, Twitter, Telegram

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
Орфографическая ошибка в тексте:
Послать сообщение об ошибке автору?
Сообщение должно содержать не более 250 символов
Выделите некорректный текст мышкой
Спасибо! Сообщение отправлено.
Загрузка...