Політика і влада – 5 книг про головне "протиріччя" епохи

…Майже всі книжки цього огляду заперечують все, що ми знали допіру про політику. Банда при владі, як казали за радянських часів, мало чим відрізнялася від "незалежних" можновладців пізнішої епохи. Більше того, політикою, як переконує один з авторів, у тамтешніх стайнях біля корита навіть не пахло. Правильно, тхнуло. І завжди відгонило "нашою відповіддю Чемберлену", яку завжди і обов’язково треба було давати, щоб замилити очі на власну "політичну" німоту. До речі, хоч замість Чемберлена серед авторів присутній Черчілль, але він так само не сподобається, бо "не такий", як ми звикли.

Ален Бадью. Похвала політиці. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко; К.: Ніка-Центр, 2019

Автор цієї книжки, аналізуючи таке явище, як "політика", спершу цитує Мак’явеллі, який визначав "політику" як довершене мистецтво омани, а потім розповідає, що це насправді. З одного боку, нібито так – Майдан, якщо вже тулити наші реалії, здатен радикальним чином модифікувати саму ідею, бо в народному русі залучена інша практика політичного, ба навіть відбувається скасування політичного. Інакше кажучи, доводить автор, рух – це взагалі неполітична практика політичного або навіть політика, що ліквідовує політичне. З іншого боку, доводять нам, політичного як такого взагалі-то не існує, бо це винахід сучасної політичної філософії. Що існує насправді, то це не "політичне", навіть не політика. "Зрозумійте правильно: – закликають нас, – те, що я називаю "політикою", — це насправді завжди конфлікт політик, і будь-який народний рух не може ліквідувати політику, тому що "політики", яку хотіли б прибрати, не існує". А що ж, спитаймося, існує? "Уряди, як праві, так і ліві, – підказують нам, – чинять одну й ту саму політику, повністю підпорядковану інтересам європейської та світової капіталістичної олігархії. Я запропонував назвати цю фальшиву єдину політику, цей менеджмент, управління бізнесом олігархії "капітало-парламентаризмом".

Джеймс Вумек, Деніел Джонс. Ощадливе виробництво. – Х.: Фабула, 2019

Вперше ця корисна книжка була перед рецесією 1997 року і фінансовою відлигою 1998-го. Її метою було висвітлення шляхів виходу за межі фінансових ігор 1990-х років і створення справжньої довготривалої цінності в будь-якій підприємницькій діяльності. Тобто теж, як бачимо, відлуння політики, яка в той час вирішила набрати вигляду діловитого партнера простих смертних – все було "для народу", а насправді тривало перегрупування команд при владі під пильним оком міжнародної олігархії. Задля досягнення цієї мети було продемонстровано, як різні компанії Північної Америки, Європи та Японії скористалися ситуацією рецесії в 1991 році, щоб переглянути свої стратегії й розпочати рух новим шляхом. Що ж до самої книжки, то вона демонструє так само вдалий підхід до менеджменту та керування якістю, розроблений свого (кризового) часу зокрема на Toyota по закінченні Другої світової війни. Автори зазначають, що принципи ощадливого виробництва дозволили їм майже вдвічі збільшити продуктивність і прискорити час випуску, в два рази скоротити виробничі площі та зменшити запаси практично без фінансових втрат. Велику фінансову та економічну політику це, звичайно (і як завжди) не за торкнула, але вкотре довело, що "народні" ресурси невичерпні, владі нема чого боятися за власні гаманці, і сама теорія обов’язково ощадливого виробництва універсальна і здатна охопити як високотехнологічні фірми, так і традиційні підприємства, а також сферу обслуговування. Словом, ніхто з боку "політики" не постраждав.

Вінстон Черчілль. Саврола. – К.: Видавництво Жупанського, 2018

Щодо цього роману, автор якого – державний діяч Великої Британії, найбільше відомий як прем'єр-міністр цієї країни у роки Другої світової війни – несподіванка полягає навіть не в самому його написанні. Все-таки Вінстон Черчілль – лауреат Нобелівської премії з літератури 1953 року, хоча цим своїм романом він здивує навіть того, хто добре знається на його творчій спадщині. По-перше, це зразок чудової прози з-під пера публіциста. По-друге, її автор – незламний апологет британської колоніальної імперії, противник демократії та свободи поневолених націй – виступає у своєму романі проти тиранії. Точніше, виступає, за сюжетом, народ – проти правлячого в країні Лавранії режиму. Так само загадково виглядає "переорієнтація" письменника не те що на демократичний, а навіть ліберальний характер стосунків з "капіталістичною" дійсністю. Виступи головного героя нагадують класичні зразки революційної риторики в дусі Троцького і Леніна. Лунають заклики друкувати відозви, роздавати гвинтівки, штурмувати палаци і влаштовувати революцію. Делегати, відповідно, мають збиратися, солдати на фронті брататися, а пролетарі об’єднуватися зі страшною, ніколи небаченою у Рузвельта силою. У цьому, власне, й полягає загадка його творчості.

Збіґнєв Бжезінський. Велика шахівниця. – Х.: Фабула, 2018

Цю книгу, присвячену темі американського лідерства, свого часу з нетерпінням чекали, адже її автор – колишній радник у справах національної безпеки – пропонував далекоглядний, тверезий і точний виклад стратегічних інтересів Америки після закінчення холодної війни. Як і більшість ревних прихильників зовнішньої політики, які звикли до холодної війни, він змушений був – через розпад Радянського Союзу – значно розширити свою перспективу. Не дивно, що глави в цій культовій книзі називаються "Китай: не глобальний, а регіональний", "Японія: не регіональна, а міжнародна", "Нове геополітичне оточення Росії", а також – що найголовніше – "Короткий шлях до світового лідерства" . Зокрема Євразія, на думку автора, це шахівниця, на якій і надалі триватиме гра за глобальне верховенство, і до цієї боротьби буде залучена геостратегія – тобто, стратегія управління геополітичними інтересами. "Варто зазначити, – нагадують нам, – як ще в 1940 році два претендента на глобальну владу, Адольф Гітлер і Йосип Сталін, недвозначно погодилися (в таємних переговорах в листопаді того року), що Америка повинна бути витіснена з Євразії". І, звичайно, слід пам'ятати, що в концепції Бжезінського і, відповідно, в цій книзі важливе місце належить Україні, оскільки нам випало жити в одному з геополітичних "опорних пунктів" світу.

Валентин Бадрак. Стратегии злых гениев. Х.: Фолио, 2018

…Не всі з нащадків задовольнялися лише позитивними діяннями видатних історичних осіб. Багато хто, захоплюючись злим генієм того чи іншого сатрапа-диктатора, хотіли б і собі з’ясувати "тварь ли он дрожащая, или право имеет". Саме на життєвому прикладі таких одіозних і харизматичних постатей, як Калігула, Нерон, Чингізхан, Іван Грізний, Катерина Медічі, Григорій Распутін, Йосиф Сталін, Адольф Гітлер, Садам Хусейн і Усама бін Ладен автор цієї книжки намагається зрозуміти й розтлумачити, чому їх підтримували широкі маси. Визнаючи, що вірус деструкції (руйнування, насильство, жорстокість) міститься в кожному з людей, він, тим не менш, намагається якомога ближче підійти до проблеми розуміння цього механізму. Не зруйнувати, а запобігти його активізації в наступних поколіннях мистців, простеживши народження зла від колиски генія до його занепаду. Невже "злі" генії творили суцільне зло і знищували "добрих" конкурентів лише через компенсацію власної неспроможності створити будь-що гарне і позитивне? І невже лише відсутність таланта породжувала в них бажання сіяти довкола себе страх? Для з’ясування цих, а також доброго десятка "проклятих" питань автор успішно, захоплено і професійно проводить бодай умоглядну, але таки межу – між конструктивно-позитивним мисленням і банальним бажанням досягти безумовного домінування та непохитної влади над світом – не для його покращання, а для здійснення своїх таємних руйнівних бажань.