Ігор Бондар-Терещенко

Поет, драматург, літературознавець, арт-критик

Пригоди андрогіна, або Чи настане в Європі велика відлига? – 5 книг з неочікуваним фіналом

мнения

3 Декабря 2018, 16:38

Жанр альтернативної історії давно вже опанований сучасними авторами, але щоразу, стикаючись з черговим варіантом перебігу світових подій, радієш: ось як, виявляється, все могло бути! І чого ж тоді, цікаво, не нам вистачає, щоби насправді так було? Принаймні дізнатися про це можна вже просто зараз.

Яцек Дукай. Крига. – Л.: Астролябія, 2018

1__15

За сюжетом цього грандіозного роману-епосу, створеного в жанрі альтернативної історї, Тунґуська катастрофа 1908 року обернулася тим, що терени Євразії опанували люті, які заморожують усе: від металів до історії. Велика війна не відбулася, а Росія залишилася імперією під Кригою, казково багатою на коштовні копалини з дивовижними властивостями. Польські підпільники далі змагаються за незалежність, а один із них, потрапивши на каторгу, начебто навчився розмовляти з лютими і став героєм леґенд під іменем Батька Мороза. Царська політична поліція, щоб використати Батька Мороза у власних цілях, виряджає на побачення з ним його сина – молодого математика і запеклого картяра Бенедикта Ґерославського. Мандрівка Транссибірським експресом перетвориться на небезпечну пригоду, а ще він зустрінеться зі своїм великим коханням. Прибувши до Іркутська, Бенедикт Ґерославський потрапляє в середовище великих підприємців і промисловців, частина з яких прагнуть політичної незалежності Сибіру. Тут він співпрацює з геніальним американським винахідником Ніколою Теслою, якому російський імператор доручив розробити зброю проти лютих, аби подолати Кригу і розморозити Історію. Проте на кожному кроці на Бенедикта чигають небезпеки й випробування, влаштовані фанатичними шанувальниками Мороза, якими керує всемогутній Григорій Распутін. Усе ж він прямує у саме серце Краю Зими. Чи вдасться Ґерославському розшукати батька? Чим завершаться експерименти Тесли? Чи настане в Євразії велика Відлига? І чи розшукає наш герой свою прекрасну Єлену?

Владимир Ешкилев. Андрогин. – Х.: Фолио, 2017

2__28.

Автор роману, накинув на свого героя сітку пригодницького твору, ще й оповив свіжим флером давньої масонської змови. Тож світовою історією в його "Андрогіні" рухають, відповідно, таємні сили, а не Грушевський з Дарвіним. У романі тривають як простенькі стосунки детективно-кримінального характеру за нашого часу, так і складні розклади якого-небудь далекого 1780-го року. Шпигуни, авантюристи, братьска любов у чоловічих монастирях. У цьому характерна ознака просвітницької прози Володимира Єшкілєва, який – наче той Сковорода – намагається розв’язати таємницю людського буття і заодно заповнити хоч якимсь сенсом своє власне існування. Іноді це йому вдається, і тоді на світ з’являється чергова містифікація з-під пера головного ідеолога Станіславського феномену.  За сюжетом роману, головний герой, таким собі Мефістофелем з’являючись до столичного академіка, нагадує, що науковці досі тішаться міфами, вважаючи Григорія Сковороду виключно народним філософом, який босий ходив селами, грав на сопілці й проповідував сердечну науку. Тобто робив те, що згодом, запізнавшись із масонами у своїх європейських мандрах 1750–1753 років, "з потом і кров’ю із себе вичавлював". Залишилося, видно, небагато, тож не дивно, що в романі Єшкілєва заторкнуті "проблеми статі" філософа, як стає зрозуміло вже з самої назви роману. А також, відповідно, його, м'яко кажучи, сексуальні уподобання. Цікаво, чи не так?

Василь Кожелянко. Дефіляда в Москві. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2017

3__12

Свого часу автор цього роману був відомий спробами сконструювати з підручного жанрового матеріалу щось на зразок "альтернативної історії". У принципі, вийшло непогано, і "Дефіляда в Москві" чи "Конотоп" Василя Кожелянка залишаються безперечними доказами цієї стилізаторської діяльності. Сам він згодом нібито повернувся в обійми критичного реалізму, але в останньому своєму твориві "Діти застою" вкотре занурюється у царину недалекого минулого. Що ж до "Девіляди в Москві", то цей роман належить до жанру альтернативної історії, адже основою його сюжетної лінії стала перемога спільних німецько-українських сил над Росією та пишний парад союзників 7 листопада 1941 року на Красній площі в Москві. Написаний вигадливо і з гумором, він нагадує про те, що творити історію, долати міфи та стереотипи ніколи не пізно. І звучить особливо актуально саме зараз, саме в цей час.

Наталка Сняданко. Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2017

4__15

У центрі нового роману Наталки Сняданко особиста історія одного з найекстравагантніших членів імператорської родини Габс­бурґів — Вільгельма, більше відомого в Україні за бойовим псевдонімом  Василь Вишиваний. У романі його українську ідентичність розширено уявною — ймовірною — частиною біографії. У ній він не помирає у стінах Лук’янівської в’язниці, як відбулося насправді, а опиняється в радянському Львові, одружується, виховує сина й онуку, разом із дружиною, котра походила з давньої львівської родини, намагається пристосуватися до нової суворої дійсності. Водночас цей роман — історія кількох родин, країн, епох, воєн і міжвоєнь. Це — віддзеркалення австрійського в польському, польського — в австрійському, українського — в радянському і навпаки. Це — галицький мікрокосмос у кількох поколіннях і кількох епохах із притаманними лише цьому закутку Європи химерними поєднаннями мовних, кулінарних, звичаєвих реалій та людських доль, пере­повідання яких часто є набагато химернішим і фантастичнішим за будь-яку літературну фікцію.

Володимир Сорокін. День опричника. – Х.: Фоліо

Була в сучасного класика постмодернізму Сорокіна китайська Русь, була японська, а в цьому романі він пророкує "Відродження Святої Русі". Навіть не віриться, що "День опричника" – це антиутопія про Росію 2027 року, настільки реальна далекосхідна труба, перекрита до чолобитної від японців, а також китайці з татарами, які заселяють Сибір, заодно розбудовуючи столицю. Словом, монархія, опричнина і загниваючий Захід. А ще харчів завались: цигарки "Родина" і "Россия", горілка "Ржаная" і "Пшеничная", хліб чорний і білий. Тому що "народ наш, богоносец, выбирать из двух должен, а не из трех и не из тридцати трех". Чимало у романі про душевне. Государиня любить стрільців, стрільці самі себе січуть у казармах, наркотики у широкому продажу. Ну, а вибір гарантують опричники, про одного з яких, Андрія Комягу, і сказ билинний. Тисне він ворогів внутрішніх, чує крамолу за версту, концептуалізми всякі викорінює. А за це йому лазенька славна, маєточок підмосковний та груповий грішок з братцями-опричниками. Здавалося б, автору нічого було боятися "Идущих месте", які палили його постмодерністські книжки, оскільки "День опричника" витримає будь-який іспит на правовірний традиціоналізм, кондовий патріотизм, а також історичну правду-матку про Батьківщину. Утім, мешкати він чомусь полюбляє в Берліні, підтверджуючи відому максиму ще одного класика літератури, що за пролетаріат він готовий на барикади, але обідати волів би у різних ресторанах.

Источник:

"Сегодня"

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Загрузка...
Загрузка...