Ігор Бондар-Терещенко

Поет, драматург, літературознавець, арт-критик

Школа для дурнів і реп’яхи сучукрліту – 5 книг, які варті уваги

18 ноября 2019, 15:17

Здається, сучасну українську літературу можна привітати – дехто з її авторів, як стверджує критика, вийшли зі "Школи для дурнів" і пішли собі далі, вже не спираючись на поетику Жадана. Чи це справді так можна перевірити на прикладі цих книжок, які варто прочитати цієї "осінньої" пори "весняного" сучукрліту.

Реклама

Ігор Астапенко. Чаполоч. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2019

Ця несподівана для нинішніх реалій метафорична притча про людську самотність – дебютний роман автора, який продовжує традицію психологічної прози. Крім того, він справжній поет і лінгвістичний еквілібрист, його образна мова створює за кожним предметом багатошарову тінь свіжих смислів. Отже, тонке відчуття мови, але не Медвідь чи Пашковський. Вживає суржик, але не Бриних і не Подерв’янський. В анотації за автора розписалися, згадавши як предтечу – Сашу Соколова. У "Школі для дурнів" він використовує потік свідомості, нагадуючи Джойса, у нашому ж випадку автор спробував те саме зробити з місцевим матеріалом. "То дивіться на омелу. Коли омеліле дерево втрачає листя, його кругла недуга стає ще виразнішою. Як жінка, на якій залишилися тільки родимки й хрестик". Або не так, більш прозаїчно, але не приземлено. Наче Хлєбніков, який набагато раніше за Соколова мелос з онуч витягував. "Детуся! Если устали глаза быть широкими…" Майже те саме в нашого автора ""Мілочко! Пам’ятаєш минулий березень? Снігу було по самі душі. Ше хтось у криниці втопивсь. Зоя, здається. Я не любив її. Не вона? Тоді й зараз не люблю. Буде довго жити. Налий. Так ось, я тоді зрубав аличу. Аличу Йосі. Він досі не знає. Вона мені заважала. Але я не про це, Мілочко. Коли в тебе день народження? Ти ж знаєш. Тоість — Ви знаєте. Підкури".

Реклама

Сергій "Колос" Мартинюк. Реп’яхи. – Х.: Фабула, 2019

Ця збірка поезій схожа на маніфест покоління, коли біографію багатьох сучасників можна поділити на кількість віршів у ній, і в сухому залишку залишиться чи то "запах епохи", а чи "присмак часу". У будь-якому разі, віхи на шляху до зростання майже спільні, коли "залягли поміж трав, потонули в блакиті високій, / все так просто — любов до любові, рука до руки, / нам на пару з тобою всього вісімнадцять років, / нам на пару з тобою в волоссі липкі реп’яхи". Тим паче, що "географія" віршів у збірці-автобіографії доволі широка: "у Львові — Високий Замок, у Луцьку — холодний Стир, у Дубні — моя колиска, у Києві — світу вир", а якщо зважити, що у доробку автора (і учасника гурту "Фіолет") ще й недавній роман "Капітан Смуток", то портрет покоління вийде майже ідеальний: "бракує часу й вільних вихідних, / збираю розпорошене каміння, / крізь час проліг над світом крик: / пора додому, до свого коріння". "Що важливо, "Реп’яхів" ніколи б не було, якби не тисячі ваших повідомлень із запитанням: коли, нарешті, вийде збірка? – підтверджує автор. – Я щасливий, що це сталося саме тоді, коли сталося".

Андрій Кокотюха. Пригода на Геловін. – Х.: Фоліо, 2019

Реклама

В тренде
Погодные качели в Украине: будет ли снег на Рождество и Новый год?

"Могло бути краще, але хай уже так, – починається повість для підлітків відомого автора детективів і трилерів. – Це вирішив для себе Максим Білан, коли новий директор їхньої школи Анатолій Федорович Громовець на прізвисько Плазун замість того, щоб за своєю звичкою зібрати загальні збори і при всіх викрити злодія, спустив цю історію на гальмах". Насправді ж це історія Надзвичайні пригоди двох восьмикласників — Максима Білана і Дениса Черненка, які до тих пір майже не віталися, — привели до несподіваного результату: хлопці потоваришували. А подальші події ще раз довели незаперечність народної мудрості: вірний друг — то найбільший скарб. Кмітливість та вірність Максима допомогли Денису спекатися несправедливого звинувачення у пограбуванні, а наступного разу вже він, Денис, допоміг друзям уникнути неприємностей на Геловіні...

Галина Петросаняк Не заважай мені рятувати світ. — Брустурів : Дискурсус, 2019

Реклама

Мова у цих оповіданнях на гострі суспільні теми про відгомін минулих і зовсім свіжих історичних травм у житті різних людей, про реакцію на зміну гендерних взаємовідносин, про пошуки Бога в хаосі свободи. Причому відбувається це в героїв збірки повсюдно – від глухого села до гамівного міста, де за кухлем пива якийсь дивак з оповідання, що дало назву збірки, забув таємничий рукопис. Хоча, які можуть бути таємниці? "Молитва й матірні слова в нашій свідомості не дисонують, – дізнаємося ми про чергові "пророцтва" філософа – вони запросто чергуються протя¬гом одного дня, та що там, протягом години. Каша в голові – це нормально. Ми харчуємося нею, нам навіть смачно" Тож рятують герої насамперед свій власний – внутрішній, втрачений чи знайдений світ, історії про який складаються як з особистого досвіду, так і з родинної пам’яті поколінь. "Власне, ця місцевість була не зовсім незнайомою, – повідомляють вже у першій з оповідок. – В останні роки перед смертю дід так часто й детально опису¬вав свій утрачений рай – Плин і його околиці, – що Матіас мимоволі впорядкував цей простір у своїй уяві. Зараз моло¬дик дивувався, наскільки картина, яку бачив перед собою, відповідає тій уявній".

Остап Українець. Канцелярія хрестових походів. – Х.: Фабула, 2019

Світ у цьому романі, присвяченому історії міста Станіславова XVII сторіччя в часі очікуваного нападу Османської імперії на Європу, рятують і будують по різному. Та й сама історія по різні боки Дністра з Лопанню різна. В одних свитках це Смерть, яку все одно здибав ідальго, тікаючи від неї у похід, у других, як-от в "Канцелярії…" – це Життя, за яке пили подорожні, врятувавши від погибелі одного з них, котрого й цадик не схотів приймати. Тож один з її героїв вимагав ксьондза, щоби той освятив ремонт його воза, другий "знайшов собі притулок у жінки, котра радо впустила його до себе за плату, до якої вельми вдатні всі молоді спудеї", третій взагалі з’явився невідь звідки. Пора була така, що "не так багато часу минуло з перейшлої війни і перейшлих набігів, а тераз, кгди маєме оброну найслабшу, то паче мала би татарва напасти, як укріплення будуть піврозібрані", як кажуть у романі, в якому саме будують фортецю у Станіславові. Не знати, чи саме це мав на увазі автор, але ідея твору така, що зібрані у ньому герої з персонажами з тією самою метою, що й при будівництві Вавилонської вежі, та й кількості мов, якими вони гуторять, від того часу не стало менше.

Подпишись на наш telegram

Только самое важное и интересное

Подписаться

Реклама

Читайте Segodnya.ua в Google News

Реклама

Новости партнеров

Загрузка...

Новости партнеров

Загрузка...
загрузка...

Мы обновили правила сбора и хранения персональных данных

Вы можете ознакомиться c изменениямы в политике конфиденциальности. Нажимая накнопку «Принять» или продолжая пользоваться сайтом, вы соглашаетесь с обновленными правилами и даете разрешение на использование файлов cookie.

Принять