Школа добра чи зла? – 5 книг, які підкажуть, куди бігти

Справді, герої цих книжок – біжать, линуть, зникають, адже мова про школу життя, в якій всидить не кожен. Але принаймні буде про що розповісти! Тим паче, коли замість нудних уроків моралі авторам цього "дорожнього" чтива довелося побувати в таких ситуаціях, що не кожному до снаги описати.

Кадзуо Ішіґуро . Похований велетень. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2018

Черговий інтелектуальний бестселер британського автора – це своєрідна мандрівна історія про життя, долю і довгий шлях подружжя, яке вирішила провідати сина в далекому селі. Але чи лише самого сина? Бо, справді, чого шукати людині: правди чи омани, забутого минулого чи самотнього майбутнього, облудного примирення чи кривавої помсти-війни, різкої об’єктивності чи ворожбитської ілюзії? Повна небезпеки дорога, яку судилося здолати Акселю і Беатрис, описана як непроста пригода в дусі "Володаря кілець" і "Хроніки Нарнії". З одного боку, перед нами правдива історія війни бриттів з саксами, на тлі якої розвиваються події сімейної трагедії. З другого боку, тролі, велетні, гобліни та інші персонажі кельтської міфології живуть в цьому романі на правах повноцінних героїв.

Сергій Мартинюк. Капітан Смуток. – Х.: Фабула, 2018

"Ніяк не можу повірити, що фронтмен гурту, музику якого я не витримую довше двох хвилин, і автор цієї прози, від якої часом так важко мені відірватися — одна й та ж людина", – дивується у передмові до цього роману Юрій Андрухович. Серед епіграфів – рядки з Керуака і Паланіка, Кінга і Буковскі, Селінджера і Бредбері. Автор передмови називає це "авторовим іконостасом" і "духовними предтечами" цієї прози, хоч насправді культові імена задають тон роману, попереджаючи, в якому саме регістрі буде виконана та чи інша частина. Натомість їх наповнення – це вже суто авторський стиль, в який, тим не менш, іноді кортить назвати "українським Пєлєвіним". Адже, крім прикольних лайфхаків і афоризмів, якими закінчується кожен розділ (типу "конвеєра свіжих новин у стрічках соцмереж — як відволікаючого від реальності маневру" та – "одні проживають життя на сноуборді, інші – на лижах") автор має ще власне "життєве" наповнення всіх вищезгаданих "зарубіжних" моделей оповіді. Де яскравою зіркою сяє харизма приятеля героя-оповідача, що нагадує персонажів того ж Андруховича, а саме – богемного поета Пі у розтягнутій футболці, "яка б ідеально пасувала раннім рокам Ісуса Христа, "божественного синхрона життєвого пульсу" на ім’я Капітан Смуток, "вершник на безголовому коні короткочасної літньої ночі". Сам авантюрно-дорожній роман – це динамічне, щире і філософське чтиво якраз для того, хто, наче головний герой роману, не збирається "весь свій вік так і лишатися в стінах малосімейки, де під пильною опікою матері, де минали мої дитинство, юність та конала в агонії молодість".

Марина Гримич. Ажнабія на червоній машині. – К.: Нора-друк, 2018

 "Дорогий Ліване, – пише на початку цього екзотичного роману його авторка, – дякую, що ти навчив мене кільком важливим речам: зберігати спокій та усміх при будь-якій несподіванці (і тоді вона розв’язується сама собою), вмінню жити в ситуації in between (антропологи таке називають щоденною дипломатією), а також розумінню того, що без деяких речей, які ми вважаємо обов’язковими". Насправді спокій у цій дорожній історії зберігати важко, оскільки подія, яка їй передувала, тримає в напрузі її учасників. Річ у тому, що мова наразі про специфіку міжетнічних шлюбів на Близькому Сході, а також про деякі секрети міжконфесійного та міжкультурного порозуміння в цьому регіоні. За сюжетом, дві українки (яких, як і всіх "чужинців" тут називають "ажнабіями"), заміжні, відповідно, за сунітом та шиїтом, і одна з них береться допомогти чоловікові подруги порозумітися з його дружиною. Утім, та раптово зникає, і шукати її вирушає вірна подруга-українка з обома чоловіками, до яких долучається екзотичний попутник, що нагадує оповідача з "Тисячі та однієї ночі". Всі  разом вони мандрують червоним авто крізь увесь Ліван, і подорож ця так само захоплива, як і повчальна – наче сюжет зі східної казки.

Зоман Чейнані. Школа добра і зла. – Х.: Ранок, 2018

За сюжетом цієї неймовірної книжки, дві кращі подруги, Софі і Агата, нарешті виявили куди вирушають всі зниклі діти: в легендарну "Школу Добра і Зла", де навчаються звичайні хлопчики й дівчатка, щоб стати казковими героями і лиходіями. Найгарніша дівчинка, Софі, все своє життя мріяла бути викраденою, щоб опинитися в цьому чарівному світі. У своєму рожевому платтячку, кришталевих черевичках і з відданістю добрим справам, вона знала, що буде отримувати найкращі оцінки в Школі Добра і завершить її прекрасною казковою принцесою. Натомість Агата, в своєму чорному балахоні, зі злою кішкою і неприязню майже до всіх, здається, ідеально підходила Школі Зла. Але, коли обидві дівчинки опинилися в Нескінченних лісах, вони виявили, що над їхніми долями хтось пожартував. І хоч чарівна білявка мріє про Школу Добра, а чорненькій більш пасує місце майбутньої злої чаклунки, утім, не все так просто у цьому таємничому краю. Тобто все сталося не так, як гадалося, і долі дівчат помінялися місцями. Можливо, це підкаже нам відповідь на загадку про те, хто ж насправді ці дві героїні, Софі з Агатою?

Лара Вільямсон. Хлопчик, який переплив океан у кріслі. – К.: Рідна мова, 2018

Це друга книга цієї авторки, причому перша ("Хлопчик на ім'я Гоуп") так само вийшла в "Рідній мові", у підліткової серії "Young Adult". За сюжетом, одинадцятирічний герой втратив матір коли йому було всього чотири роки. І хоч відтоді минуло чимало часу, але хлопцю муляє одне – він не встиг попрощатися з мамою. Утім, у родині з’являється нова жінка, яку полюбили всі – і батько малого героя, і його братик, і він сам. Утім, щось  не те з цією самою Перл, бо одного разу батько забирає дітей і вшивається геть, нічого не пояснивши. У цьому й полягає проблема будь якого батьківства – чому було не пояснити дітям причину втечі? Адже ситуація, що нагадує своєрідний кармічний вузол, повторюється – хлопець знову не встиг попрощатися зі своєю новою мамою. Утім, це не лише вади батьківства. "- Вашому батькові не подобається, що над стосунками треба працю вати, – констатує Перл, – брати і віддавати однаково. Я йому про це нещодавно говорила. Дивно, Перл говорить так, наче тато – невидимка. Але я бачу його, і бачу, що тато має переможений, спантеличений і зламаний вигляд, наче печиво, яке продається зі знижкою".