Ігор Бондар-Терещенко

Поет, драматург, літературознавець, арт-критик

Свята Смерть і синтетичний Харків: 5 книжок про субкультуру

мнения

21 Мая 2018, 14:18

Хоч би де були герої цих книжок – чи то в спекотному Лівані, а чи в зимовому Харкові – без дотримання міжкультурних правил і міжконфесійних принципів їм просто не вижити. І при цьому не важить – мова про кримінальну історію, екзотичну подорож, містичне кохання чи період вагітності.

Виктор Хорунжий. Салон "Санта Муэрте". — К.: Саммит-Книга, 2018

1__09.

Цей роман – екзотична і захоплююча історія про життя і смерть, про кохання і те, нащо люди здатні заради нього. Зокрема – головний герой, юнак на ім’я Себастіян, закоханий в чарівну Камілу – як він поставиться до роду діяльності дівчини? Адже звіряння в любові до такого незвичайного ремесла, як своєрідні ритуальні послуги, може відштовхнути будь-кого, не тільки молодого плейбоя. Утім, всі моральні та етичні аспекти узгоджені, адже автор роману – композитор, продюсер, керівник компанії "Space1Media World" – будучи відомий своїми неординарними творами, в яких містика межує з фентезі, тим не менш, має юридичну освіту. Усе це гарантує напружену оповідь, мелодраматичний ліризм і містичну лінію в романі про Смерть і Кохання, а межові ситуації мають всі ознаки одночасно і "темної" літератури, і динамічного чтива.

"Пораженный, просто шокированный увиденным, Себастьян время от времени отрывался от завораживающего зрелища порхания девичьих рук и вглядывался в ее лицо. Девушка работала увлеченно, позабыв, казалось, обо всем на свете. На него она взглянула лишь раз, и то мельком, одарив рассеянной улыбкой, — и опять занялась мертвым стариком. Именно он был сейчас центром ее внимания, и Камилла явно получала удовольствие от своего занятия".

Андрій Войніцький. Новини. – Х.: Фабула, 2018

2__08.

Гламурна складова цього трилеру, який починається з судового засідання у справі загибелі від передозування наркотиками дочки впливового депутати Ради – лише верхівка айсбергу в гостросюжетній, динамічній історії. Насправді це пригоди харківського журналіста, що тривають на самісінькому кримінальному дні слобідської столиці: криваві розборки, синтетичні наркотики, відморожені приятелі, (в одного з яких "і двометровий чорношкірий хлоп із Зімбабве, і вісімнадцятирічна першокурсниця із Конотопу тяглися, щоб придбати погану, ні на що не годну траву"), круті дороги коксу і глухі манівці сумнівних оборудок. Жорстка естетика часу місцевих "тітушок", сюжетна напруга і зворотній бік "молодіжної" субкультури, якими сповнений цей дебютний роман харківського автора – насправді один з найкращих зразків сьогоднішньої "чорнушної" літератури. В якій, тим не менш, герой шукає не лише пригод собі на голову, але й самого себе, справжнього. І все це в стилістиці бестселера "На голці" Ірвіна Велша і "Бійцівського клуба" Паланика.

"Саша йде! Ми з ним задкуємо коридором. "Пітбулі" повільно йдуть слідом. Чому не атакують? Що це в нього? Ствол? Саша тримає пістолет! Цілить у них! — Шо, бариго, хочеш нас пукалкою злякати? — Пацани, не сціть, це пневмат! — Травмат,— виправляє закривавлений Саша.— Спитай різницю у другана".

Марина Гримич. Ажнабія на червоній машині. – К.: Нора-друк, 2018


3__10.


 "Дорогий Ліване, – пише на початку цього екзотичного роману його авторка, – дякую, що ти навчив мене кільком важливим речам: зберігати спокій та усміх при будь-якій несподіванці (і тоді вона розв’язується сама собою), вмінню жити в ситуації in between (антропологи таке називають щоденною дипломатією), а також розумінню того, що без деяких речей, які ми вважаємо обов’язковими". Насправді спокій у цій дорожній історії зберігати важко, оскільки подія, яка їй передувала, тримає в напрузі її учасників. Річ у тому, що мова наразі про специфіку міжетнічних шлюбів на Близькому Сході, а також про деякі секрети міжконфесійного та міжкультурного порозуміння в цьому регіоні. За сюжетом, дві українки (яких, як і всіх "чужинців" тут називають "ажнабіями"), заміжні, відповідно, за сунітом та шиїтом, і одна з них береться допомогти чоловікові подруги порозумітися з його дружиною. Утім, та раптово зникає, і шукати її вирушає вірна подруга-українка з обома чоловіками, до яких долучається екзотичний попутник, що нагадує оповідача з "Тисячі та однієї ночі". Всі  разом вони мандрують червоним авто крізь увесь Ліван, і подорож ця так само захоплива, як і повчальна – наче сюжет зі східної казки.

"Цю казку Вірунчик розповідає на ніч дітям. Так само, як і інші Шехерезадині казки. А що? – А те, що Вірунчик – це Зумурруд! – В якому сенсі? – не зрозумів Жаввад. – Так називається її сторінка, тобто обліковий запис на фейсбуці. – Тобто... що? – замислився Жаввад. – В неї є сторінка з аватаркою "Зумурруд"? Значить... – Значить, вона якимось чином себе з нею асоціює... – пояснила Павлина".

При надії. Дев’ять особливих місяців. — Брустурів: Дискурсус, 2018

4___01.

Ідея цієї збірки нібито проста, але предмет розмови у ній доволі делікатний. Отже, мова про історію вагітності, яку дев’ять відомих українських авторок – Любов Якимчук, Ірена Карпа, Маріанна Кіяновська, Лариса Денисенко, Галина Петросаняк, Христина Козловська, Ольга Деркачова, Тетяна Мельник, Ірина Шувалова – "літературно" осмислюють. Досвід, стан, емоції, почуття. Кожна з героїнь цієї збірки сприймає ці моменти по-різному: іноді приречено, часом грайливо, вряди-годи філософськи. "Які діти, мамо? – веде уявний діалог героїня Якимчук у першому з оповідань. – Краще кота, все-таки краще кота: вичісувати, купати, міняти лоток, але не вислуховувати, тільки не це". У діаметрально протилежному напрямку міркує Карпа: "Не знаю, як кому, а мені вагітною бути подобається. Як там було в мультику? Хочеш – морозиво, хочеш – пірозиво. Бо все тобі можна, навіть трошки кави з чорним шоколадом, якщо тиск упаде, як Берлінська стіна". Більш поважно (оскільки ще замолоду) ставиться Кіяновська: "Десь у молодших класах у мене склалася теорія, яку дуже добре пам’ятаю: коли жінка хоче завагітніти, їй треба з’їсти живу жабку, яка потім у животі розвивається і перетворюється на дитинку".

Арі Турунен. Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю. – К: Ніка-Центр; Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2018

5__09.

Це розкішно ілюстроване видання – не просто подорож до світових столиць культурна, а докладна розповідь про їх особливості, які полягають не лише в туристичних принадах. Книжка відомого фінського соціолога та письменника, – це насамперед захоплююча екскурсія сторінками історії дев’яти великих міст світу, починаючи від VII ст. до н.е. і закінчуючи сучасною добою. Мілет і Александрія, Паталіпутра, Багдад і Ханчжоу, Флоренція, Ісфахан, Амстердам і Сан-Франциско – усіх їх, як розповідає автор, єднало одне: толерантність і відкритість до сприйняття іншого, що уможливили заможне життя та культурний поступ. Вільна думка, взаєморозуміння між етносами і державами – ось те, про що мають нагадувати історії цих величних міст. Що ж до творчого потенціалу, до кожне з міст має свій неповторний стиль, детально представлений в ілюстраціях до книги. Сцени з життя на острові Лесбос, портрети видатних осіб – від Архимеда до Клеопатри і Шехерезади – перські мініатюри і середньовічний живопис, аж до сучасних афіш концерту в Сан-Франциско, на яких "у повній гармонії об’єдналися реклама індійської філософії, біт-поезії та рок-музики" – логічне доповнення до розповіді про толерантність світових культур.

Источник:

"Сегодня"

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Загрузка...
Загрузка...