Ігор Бондар-Терещенко

Поет, драматург, літературознавець, арт-критик

Український Зомбіленд: 5 книжок грудня

мнения

5 Декабря 2017, 09:36

У всіх книжках цього огляду потойбічні створіння мирно уживаються в нашому світі з героями оповідей. Автори будують свої сюжети на олюдненні донедавна страшних речей, щоби контраст в трилері вийшов ще яскравіший.

При цьому згадані істоти з паралельного світу виявляються складовою частиною народного фольклору чи міської міфології, а зомбі з вампірами – персонажами казок, які сформували сучасну літературу.

Оксана Велит. Добро пожаловать в ад. – К.: Каяла, 2017

1__05

…Не тільки слова, але й думки героїв цієї збірки інфернальних оповідань, що іноді нагадують піонерські страшилки, мають магічну силу. Варто маленькій дівчинці з першої історії лише подумати про те, що її бабуся немовби з казки про пряничну хатку, як наприкінці збірки її невинні фантазії реалізуються у справжній кошмар. Казка виявляється брутальним трилером, історія кохання стає трагедією, а мешканці тихого містечка, наче сови в серіалі про Лору Палмер – зовсім не ті, ким видаються. "Мертвецы здесь ничем не отличались от остальных горожан, – з жахом помічає героїня. – Они пили кофе, сидя в людном кафе, никем не замеченные. Одним из них мог оказаться чей-нибудь лучший друг, возлюбленный или собственный ребенок".

Саме дитячі історії у цій книжці вражають найбільше, бо ситуації в них безвихідні, метафізичні, безпросвітні. Вночі приходять мертві приятелі, вдень тероризують батьки і сусіди, у проміжку між тим – суцільна депресія, дружба з вигаданим створінням, яке, наче прокляття, пристає до щоразу нових жертв у наступних оповіданнях. Ці деталі – нібито необов’язкові, як речові докази у справі про труп – виринають протягом оповіді все частіше, і потроху з’ясовується, що збірка київської авторки – це не просто колекція страшилок, а справжній роман з жахом, тобто кохання з кошмаром, Те саме з численними героями та персонажами, які безперестанку мигтять у цій містичній каруселі. Чи то сходячи в пеклі, а чи залишаючись в раю для зомбі. Раптом виявляється, що всі герої – Іванов, Петров, Кузнецов, Прохоров – це один і той самий тип чоловіка-невдахи, незалежно від віку, який блукає від сюжету до сюжету, ніяк не впливаючи на їх розвиток. "Его возраст менялся, но глаза и высокие скулы оставались прежними, – кажуть про одного такого. – И всегда он был одинаково мертвым". Хто ж в лавці з живих зостався – про це краще дізнатися, прочитавши книжку до самого кінця.

Олексій Винокуров. Ангел пригляду. – Х.: Фабула, 2017

2__05

У цьому романі з ангелів та пророків складається ціле паралельне життя в психіатричній лікарні Донецька під час сьогоднішньої війни. Зомбі та інша бісовщина з’явиться пізніше, вдосталь нагулявшись на бенкеті в Сатани, який нагадує аналогічну сцену в Булгакова. Втілення і перевтілення, спуск архангелів на землю і передчуття великої битви – ось міфологічне наповнення сюжету, в якому описують цілком буденні реалії військового часу. Трійко мандрівців простують в пекло, яким виявляється Москва, де навіть вхід у Тартар виглядає буденним офісом посеред міста. Антиутопія межує з бурлеском, Орфей перетворюється на Енея, а бульварний журналіст – на передвісника революції, яка закінчується вбивством російського опозиціонера на мосту, що веде у вічність міжнаціональних стосунків.

"Дивне відчуття відвідало його. З одного боку, він відчув полегшення. Отже, уся ця історія – сни, архангел, Діана, хіліарх – привиділася йому, все це маячня хворого розуму. Але, з іншого боку, була в цьому якась гіркота. Немов зрозумівши, що це всього лише галюцинація, він щось втратив. Щось важливе, значне: таке, без чого життя вже не мало такої цінності, як раніше".

Макс Кідрук. Не озирайся і мовчи. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017

3__05

Моторошна історія, яка почалася на околиці Рівного – це ніби те саме, про що автор цього роману, проминувши свій "мандрівний" період писав завжди : містика, жахи, езотеричні пригоди. Але цього разу він, здається, перевершив самого себе, адже, крім "звичного" метафізичного кошмару, яким сповнений сюжет, мова вже не про "дорослі", а підліткові потойбічні жахіття. І тим витонченіша інтрига, оскільки покладена на специфіку стосунків цього віку. Восьмикласника Марка, що перейшов до нової школи, цькують однокласники. Сам він то втуплюється у спокусливу западинку між грудьми дівчинки-сусідки, то конфліктує з батьками, то розмовляє "за життя" з дідом. Але на відміну від загиблої однокласниці, знаходить вихід у більш буденних, здавалося, речах. Наче приготована його затурканою мамою кава, яка "незмінно скидалася на відвар із кам’яного вугілля".

Тобто майстерність автора ще й в психологізмі ситуацій, обізнаності на підліткових комплексах, які, власне, й виткали сюжетну канву цього трилера. А що вже вирватися з цього життя героєві можна таким самим буденним шляхом, то це вже особливості жанру – до паралельного виміру, про який героєві розповідає дівчинка з паралельного-таки класу можна дістатися… звичайним ліфтом. Може, там, у потойбічному вимірі не буде знущань і жорстокості? Утім, з висоти десятого поверху, куди він вирушає, можна випасти у більш небезпечну реальність, ніж "шкільний" світ абсурдного сьогодення, що живе між поверхами. "Істота за його спиною глухо рохнула. Кров відринула від обличчя. Такого раніше не траплялося. Потвора видавала нестямну суміш звуків – харчання, злостиве шипіння, клацання, – але до кабіни не заходила. Від страху Маркові руки замліли, наче він опустив їх у крижану воду. Що тепер? Він пригадав, що казала Соня. Не озирайся і мовчи – чорт забирай, це нібито так просто, та що робити, якщо істота не заходить до ліфта?!"

Галина Пагутяк. Пан у чорному костюмі з блискучими ґудзиками. – Л.: Піраміда, 2017

4_.

Дія цього містичного роману відбувається у цілком реалістичних декораціях, задля достовірності прикрашених звичними топонімами – Дрогобич, Самбір, Нагуєвичі. Але навіть історія, описана Іваном Франком, будучи взята за основу цього трилеру, все одно нагадує одну з моделей майбутнього. В якому минуле, звичайно, розрослося буйним квітом бойківських легенд і лемківських переказів. Тож у цьому вигадано-правдивому світі живуть герої роману – малолітній Орко (Орест), його сестра Орися, яка загинула від упиря, але теж "живе", бо її занадто довго ховають, згорьований батько Петро, який "не бачив нічого дивного у тому, що вмерлий Митро з’являється в Урожі й кличе малого", отець Онуфрій, схожий на гоголівського Хому Брута і містечковий фотограф-агностик Юліан. Якщо відверто, то все це нагадує "Обитель зла" з Мілою Йовович, зомбі та Апокаліпсисом наяву. Упирі починають та виграють, екранізація по-українськи не за горами, альтернативна історія рідного краю все більш скидається не на міфологію, а на цілком можливе майбуття в координатах техногенних наших революцій.

Олексій Жупанський. Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек. – К.: Видавництво Жупанського, 2017

5_.

Цей роман можна з повним правом назвати зразковим в жанрі української зомбі-тематики, оскільки все в ньому обертається довкола історії про живе донецьке місто з мертвими гаслами, трудовими звершеннями і головне – шахтарями, які дають країні не лише вугілля, але й відчуття першокласного жаху. Щоправда, історія, яку взявся розслідувати столичний журналіст, турбує, здається, лише його. Задля контрасту автор роману проводить нас усіма канонічними жанровими колами, його герой спочатку мандрує химерним потягом, що скидається на "Жовту стрілу" Пєлєвіна, а потім вже знайомить з таємничим бригадиром, який нагадує казкового Басаврюка. Саме він набирає в свою бригаду шахтарів, які потім не вертаються із забою. А повняться містечка після цього якимись підозрілими, неговіркими, сірими та понурими роботягами, які виконують план, бють всі рекорди і потроху викурюють з насиджених і законних місць корінних аборигенів. Які, у свою чергу, лише п’ють і скаржаться на зальотних варягів столичному журналістові. Історія щодалі розвивається, потрапляючи в такі страшні закрути і сюжетні пастки, що ані в казці сказати, ані віршем описати, а краще самому прочитати.

Источник:

"Сегодня"

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Загрузка...
Загрузка...