Дарія Гайдай

аналітик Центру "Нова Європа"

Мовні суперечки: капітуляція Києва чи поразка Будапешта?

мнения

21 Октября 2017, 08:54

Угорщина погодилася на діалог з Україною по імплементації нового українського закону про освіту, хоча до недавнього часу Будапешт висував Києву лише ультиматуми. Такої домовленості вдалося досягти під час візиту міністрів закордонних справ та освіти Павла Клімкіна та Лілії Гриневич до Угорщини та переговорів з міністром людських ресурсів Золтаном Балогом. З опублікованої заяви за підсумками зустрічі ясно, що план імплементації закону про освіту буде розроблений разом з угорською меншиною. То ж, до чого домовилися Київ і Будапешт?

По-перше, Угорщина з самого початку зайняла дуже жорстку позицію і події останнього тижня продемонстрували, що Будапешт ризикував опинитися в ізоляції. За заявою польського міністра закордонних справ Вітольда Ващіковського, Польща відмовилася підписати спільний лист до України (написати такий лист було ініціативою Будапешту). Румунія до прикладу продовжувала консультації з Україною, які міністр закордонних справ Павло Клімкін описував, як "конструктивні", а президент Румунії після переговорів з Петром Порошенком підтвердив, що відвідає Україну і є певний ґрунт для досягнення компромісу. Угорщина безперечно намагалася діяти не самостійно, а утворити своєрідну коаліцію. Їй це не вдалося, і це може бути одним з факторів, чому угорська сторона відійшла від мови ультиматумів і погодила спільну заяву з українською стороною.

Тому капітуляцією Києва це не можна назвати. Якби до Угорщини доєдналися інші держави, тоді звичайно Україні б було набагато важче. У цьому якраз полягав і російський сценарій. У заяві МЗС Росії чітко вказувалося, що цей закон є підставою для формування широкої європейської коаліції проти українського закону про освіту для захисту прав нацменшин на території України. Завдяки низці візитів та численним переговорам, які провели українські дипломати, представники Міносвіти та депутати (зокрема у ПАРЄ), в останні кілька тижнів цього вдалося уникнути. І це є успіхом, тому що проблема кількох десятків шкіл могла обернутись набагато серйознішими наслідками для України в часи російської агресії.

По-друге, Україна та Угорщина погодилися, що зачекають на рішення Венеціанської комісії в грудні. Тобто, реалізація українсько-угорських домовленостей відкладається до рішення Венеціанської комісії, яке також стане предметом обговорення в Раді Європи і на зустрічі  міністрів країн-членів ЄС. З одного боку, це плюс для України, оскільки обґрунтуванням будь-яких правок, які Києву доведеться прийняти, служитимуть міжнародні зобов’язання, а не інтереси окремої держави. З іншого боку ми не знаємо, яким саме буде вердикт. І угорська сторона можливо тому і не озвучила деталей, оскільки сподівається на максимально сприятливе для себе рішення Венеціанської комісії.

Венеціанська комісія в цьому випадку виступає в ролі міжнародного арбітра. Це міжнародний арбітр, залучення якого дозволить всім сторонам "зберегти обличчя" і знайти необхідний баланс між правом меншин на освіту рідною мовою й інтересом України у розширенні вживання і вивчення державної мови. Без висновку Венеціанської комісії всі дискусії навколо українського закону про освіту мають дуже емоційний характер. Політики по-різному інтерпретують ті чи інші норми, виходячи з інтересів власної нації та держави, різного розуміння загроз меншинам. Крім того, на дискусії накладається геополітичний контекст, особливо після того як Будапешт заявив про блокування європейських прагнень України.

По-третє, ми бачимо гру в хорошого і поганого поліцейського з боку угорської влади. Міністр закордонних справ висував ультиматуми, зайнявши максимально жорстку позицію, а коли мова зайшла про консенсус, його озвучив Міністр з людських ресурсів. Тому можемо очікувати, що і надалі Міністерство закордонних справ буде займати більш гостру позицію. Це дозволяє угорській владі зберігати поле для маневру, але звичайно вводить певне сум’яття в сам процес переговорів. Гострі заяви, які керівництво Будапешту дозволило собі в після прийняття закону, безперечно, залишить негативний відбиток на відносинах між двома державами.

Будапешт наполягає на тому, щоб всі свої дії і рішення стосовно навчання мовою нацменшин Київ узгоджував і приймав спільно з угорською меншиною, що надає меншинам важелі впливу на рішення Києва. Небезпека в тому, що подібні права повинні бути надані всім іншим меншинам, щоб не виникла ситуація, коли угорська меншина завдяки жорсткій позиції Будапешта, отримає певні преференції, а інші – ні. Простіше кажучи, Київ в цій ситуації повинен дбати, щоб подібні консультації і зміни в Закон про освіту узгоджувалися також і з іншими меншинами. 

Источник:

"Сегодня"

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Загрузка...
Загрузка...