Мы обновили правила сбора и хранения персональных данных

Вы можете ознакомиться c изменениямы в политике конфиденциальности. Нажимая накнопку «Принять» или продолжая пользоваться сайтом, вы соглашаетесь с обновленными правилами и даете разрешение на использование файлов cookie.

Принять

Михаил Гончар

президент Центра глобалистики «Стратегия XXI» 

Новий транзитний контракт з Росією – бути чи не бути

12 сентября, 08:29

Навіщо Росії новий контракт

Черговий раунд тристоронніх газових перемовин Україна-Росія-ЄС відбудеться 19 вересня в Брюсселі. Питання на порядку денному незмінне – підписання нового транзитного контракту між Україною і Росією. Дія нині чинного, що був укладений 19 січня 2009 року (в той же день, коли було підписано і контракт на купівлю-продаж газу між "Нафтогазом" і "Газпромом" на десятирічний термін), закінчується о 10.00 ранку 1 січня 2020 року.

Увесь цей час Росія робила ставку на побудову обхідних газопроводів. Проте її початкові плани не тільки збудувати, а й ввести їх в експлуатацію до 1 січня 2020 року успіхом не увінчалися. На те, щоб добувати газопровід, провести комплекс пуско-налагоджувальних робіт та вивести його на проектну потужність Газпрому, очевидно, знадобиться ще 1,5-2 роки. Потрібно взяти до уваги й те, що обхідні маршрути ще не мають відповідних суходільних газопроводів-відводів. Ну, наприклад, надійде газ на узбережжя Балтійського моря, і що далі? Треба збудувати газопровід EUGAL (наземне продовження "Північного потоку-2" по території Німеччини – Ред.). До речі, на сайті компанії-підрядника вказано, що кінцева дата завершення його будівництва – грудень 2020 року. Схожа історія і по другій нитці "Турецького потоку". Прийшла труба на турецьке узбережжя Чорного моря, а далі? Маршрут відомий, зрештою, він прийде у Баумгартен (Центрально-європейський газовий хаб в Австрії – Ред.), але ж газопровід потрібно ще збудувати.

Росія потрапила у пастку власних амбітних планів, які економічно недоцільні, але мають для неї значення з геополітичної точки зору. Росіяни ніколи не приховували того, що колись сформулював нині покійний колишній голова "Газпрому" Рем Вяхирєв: "Вырубить Украину по транзиту". На додачу до "Північного потоку-1" Росія запропонувала "Турецький потік" і "Північний потік-2". Хоча зараз вони змінили тактику і кажуть, що все ж збережуть транзит через Україну. Проте це не більше, ніж хитрість, адже, як пишеться в трактаті Сунь Цзи: "Війна – це шлях хитрощів і обману". 

Москва не має додаткових потужностей, щоб в обхід України постачати в Європу 86 млрд куб м, що дорівнює потужностям "Північного потоку-2" і "Турецького потоку", і практично дорівнює нинішньому обсягу транзиту через Україну. Тому вони демонструють готовність підписати новий транзитний контракт, пропонуючи дві опції:  це може бути довгостроковий контракт на десять років, але на тих же умовах, що містяться в ще чинному контракті або короткостроковий, на рік-два, поки не будуть добудовані обхідні газопроводи. 

Ні той, ні інший варіант для "Нафтогазу" неприйнятний, але саме тому Росія їх і пропонує. Немає підстав вірити якимось гарантіям Росії, навіть якщо вони будуть зафіксовані на папері, бо ми це вже проходили. Стратегія Росії залишається незмінною. В "Газпромі" говорять, що готові й надалі використовувати українську ГТС, не приховуючи, що обсяг транзиту буде десь 10-15 млрд куб м. Що є абсолютно недостатнім, оскільки ГТС буде генерувати постійні збитки. 

Реклама

Що робити

Україна знаходиться не у такому вже і скрутному становищі. Ми повинні виходити з того, що ЄС, попри всю аморфність і непослідовність, дозволив реалізацію проекту "Північний потік -2", хоча і змінив Газову директиву, поширивши її на офшорну акваторію Балтійського моря і створивши бар’єри на шляху реалізації проекту тоді, коли він буде збудований і введений в експлуатацію. Якщо "Газпром" добудовує цей проект, то використовувати його зможе рівно на 50%: не на 55 млрд куб м потужності, а на 27,5 млрд куб м. В такий спосіб інші 27,5 млрд куб м автоматично залишаються в транзиті через Україну. Проте тут не треба мати ілюзій. Як і у випадку з "Північним потоком-1" через кілька років "Газпром" пролобіює певний виняток до Газової директиви, тим більше, що внесені до неї зміни це передбачають, і тим більше за допомогою Німеччини. Трохи оптимізму додає те, шо 10 вересня 2019 року Суд ЄС, за позовом Урядів Польщі, Литви та Латвії, анулював рішення Європейської Комісії  від 28 жовтня 2016 року, яким Газпрому було дозволено повне використання газопроводу OPAL та відповідно, існуючого "Північного потоку". Суд дійшов висновку, що відповідне рішення було ухвалено у порушення принципів енергетичної солідарності ЄС. Це добра новина для нас, принаймні, на найближчі півроку. В подальшому складно сказати як поведе себе вже новий склад Єврокомісії – чи це рішення Євросуду залишиться в силі, чи буде оскаржено й лобісти Газпрому знову торжествуватимуть, як у 2016 році.

Просто гарантій "Газпрому" зберегти якусь частку транзиту через Україну тут недостатньо. Передумова, з якої мають стартувати будь-які прямі газові переговори – це $2,8 млрд на стіл по рішенню Стокгольмського арбітражу. Тільки після цього "Нафтогаз" може вважати, що ми починаємо з чистого аркуша новий період газових відносин на основі контракту, який буде відповідати європейському законодавству, як такому, що відповідає і національному. Саме тому, і це друга передумова, – ніякого нового контракту по "за образом подобою" чинного вже не може бути.

Це дві ключові умови. Якщо їх не буде, то ніяких двосторонніх переговорів бути не може. Ми зустрічаємося у тристоронньому форматі разом з європейською стороною. Але при цьому ми теж говоримо нашим європейським гібридним друзям: оскільки "Газпром" не хоче платити по рішенню Стокгольмського арбітражу, і не хоче, щоб новий контракт відповідав європейським нормативам, давайте ви візьмете на себе частину гарантій, якщо хочете, щоб якийсь транзитний контракт був підписаний, а європейські споживачі взимку були спокійні. В який спосіб це буде зроблено європейською стороною – це інше питання. Чи це має бути гарантія німецького уряду, чи рішення на рівні Єврокомісії? Я розумію, що останнє буде важко прийняти. Але якщо це питання дійсно хвилює Брюссель, то вони мають докласти зусиль, або натиснути на Москву, або діяти від свого імені. 

В тренде
Рынок земли в Украине: в Минэкономики назвали размер госпомощи фермерам

Чи можливе життя без контракту

Якщо все це не спрацьовує, ми спокійно входимо в зимовий період, заповнивши наші газосховища (темп накопичення у нас нормальний) і підготувавши нашу ГТС до використання у реверсному режимі, відповідні "командно-штабні" навчання вже відбулися. І рухаємося у зимовий період без транзитного контакту. Навіть, якщо зима буде холодною і у нас не буде імпорту по реверсу, свого видобутку і накопиченого газу у сховищах нам вистачить. 

Саме такий підхід дасть можливість вже навесні повернути Росію до переговорів в тристоронньому форматі з новими позиціями. Тому нам цей проблемний період просто треба пройти, як ми його майже пройшли у 2009 році. Тоді ми б могли триматися без російського газу і далі, у нас були запаси в газосховищах. Але критична ситуація була в Європі, зокрема, у Словаччині та Болгарії,  тиск на українську владу і уряд був шалений і зі Сході, і з Заходу. Чого тільки вартий був приїзд словацького прем’єра Роберта Фіцо зі звинуваченнями, що це Україна перервала транзит, а словацька економіка колапсує. Україна ще могла триматися, але піддалася тиску і підписала швидко те, що підкинули росіяни, і отримала халепу. 

Думаю, і цього разу ближче до нового року ми отримаємо синхронізований тиск. Росіяни теж на це роблять ставку, щоб повторити сценарій 2009 року. За таких обставин підписувати нічого не потрібно. Росія може продовжувати транзит де-факто в рамках дотримання технічних параметрів. Механізм Енергетичної Хартії, хоч росіяни і кажуть, що давно її покинули, передбачає: якщо якесь питання не врегульовано, сторони продовжують відносини на основі попередніх домовленостей чи усталеної практики. 

Наприклад, практично з 2010 року не підписуються технічні угоди між "Нафтогазом" і "Газпромом". Там немає комерційних параметрів, тільки технічні показники, робочі тиски, обсяги подачі газу…Але по технічним параметрам відносини продовжуються. 
Тобто, нічого не заважає Росії продовжувати транзит. Проте, звісна річ, що ризики тут є і для нас. Ми вже бачили різні приготування з російського боку, особливо минулого року, коли вони почали гратися з тиском. Тобто, на вході в Україну тиск транзитного газу був нижчим стандартного робочого тиску. Чим це загрожує? 

В один прекрасний момент росіяни скажуть, що Нафтогаз знову краде газ. Бо якщо наприклад тиск на вході нижче контрактного, а на виході в Ужгороді ми повинні подати тиск, який відповідає робочому тиску в системі, для цього треба відібрати трохи більше газу для роботи газокомпресорних станцій. Це історія 2009 року, коли вони спочатку нам припинили постачання, а потім і транзит на Різдво, звинувативши "Нафтогаз" у крадіжці газу. Як ви розумієте, газ ніхто не крав. Система відібрала більше газу для підтримки тиску в трубах. Там мова йшла про 7 млн куб м – це сміховинна цифра – які не були крадіжкою. Це фізика. Але вони це використали, як casus belli для припинення транзиту. 

Також, думаю, росіяни спробують створити ефект спокуси для нашого уряду. "Газпром" вже запропонував знижку на газ у розмірі 25%, але за умови прямих контрактних відносин. До того ж, вояжі деяких українських політиків до Москви очевидно мають завершитися створенням схеми "RosUkrEnergo-2". І плюс "Газпром" відновив закупівлі туркменського газу в підозріло цікавих обсягах – 5,5 млрд куб м. Це якраз 50% нашого газового імпорту з ЄС. Росія нам тут може сказати, що Україна ж імплементує європейське законодавство, створює конкурентний ринок, а бере газ з одного джерела. Хоча, насправді, джерел постачань з Європи – десятки компаній. Ми ж не беремо газ у якогось одного "Єврогазпрому". 

Росія може запропонувати альтернативне джерело – туркменський газ від приватної компанії – в пакеті з новим транзитним контрактом. І тут міститься пастка, бо російська сторона наполягатиме на поставках, базуючись на нормі європейського законодавства щодо  вільного доступу до труби. Цієї пастки уникнути легко з наступними підходами: будь-які закупівлі газу з того боку для наших потреб можуть бути відновлені лише після завершення окупації Донбасу і Криму та виведення окупаційних військ РФ з цих територій України. Не потрібно відновлювати ці двосторонні газові взаємини, хоч би як росіяни це не маскували псевдо-європейською риторикою. І друге – це те, що закупівлі туркменського газу можливі лише у пакеті з транзитом його до ЄС у пропорції 1:1, тобто, один кубометр купили для внутрішнього ринку, один протранзитували для ринку ЄС. 

Читайте самые важные и интересные новости в нашем Telegram

Реклама

Реклама

Новости партнеров

Загрузка...

Новости партнеров

Loading...