Продолжая просмотр сайта, вы соглашаетесь с тем, что ознакомились с обновленной политикой конфиденциальности и соглашаетесь на использование файлов cookie.
Соглашаюсь
Сделать стартовой
27,95
31,76
УКР

Віталій Квітка

письменник

Чи залишилися на Донбасі ті, кого потрібно рятувати?

мнение
Чи залишилися на Донбасі ті, кого потрібно рятувати? //smm7.ollcdn.net/img/article/11129/54_main_new.1518200489.jpg //smm9.ollcdn.net/img/article/11129/54_tn.1518200489.jpg Віталій Квітка

Це запитання, на жаль, не передбачає постмодерної відповіді на кшалт: може залишилися, а може й ні. Хоча з кожним днем, коли таких людей з того боку кордону справді ймовірно залишається все менше, здається, що Україна (і ми, і уряди) саме на таку відповідь "може" на загал і розраховує. Коли рік тому мій знайомий військовий без зайвої патетики говорив, що питання Донбасу можна вирішити тотальною вогневою "зачисткою", він мав на увазі, що в армії на рівні рядового переконані: "людей" там уже не залишилось — там самі росіяни і армія "денеерівців" (всі "нормальні", мовляв, або загинули, або виїхали на "материк").

Це була відповідь "ні". З іншого боку ментальних терезів "політично свідомий" українець-теоретик. Для такого питання "так" самоочевидне: щойно Путін піде ПНХ, як весь Донбас повернеться на ті самі кола, і ми одразу прищепимо йому любов до України і всього українського. Думка, як бачимо, хоч і дещо утопічна, але так само однозначна.

Є ще питання щодо дієслова "рятувати". Багато хто спитає: кого і від чого. Якщо мешканців тамтешньої території від прапору, гімну України та її офіційної мови, то вони і так від цього врятовані, ще з 2014-го. Якщо від відсутності роботи чи цивілізації — то сяка-така робота, освіта та цивілізація існує і на схід від України(щоправда, в даному випадку ми маємо промовчати про тамтешню агітацію в старших класах школи — вона спрямована на те, щоб путлінюґенд одразу після школи взявся за зброю попід українськи кордоном). Якщо "їх" – від самих себе, то, здається, вони люди дорослі і самі прийняли рішення, згодившись і вітаючи створення сепаратистських "республік".

Може пролунати слушне зустрічне запитання: а чи не повинні цим — порятунком цілісності (в ідеалі) Донбасу – займатися президент, уряд, армія, волонтери? Давайте відповімо у зворотному порядку. Тому що тоді ми маємо визнати, що волонтери і так зробили усе, що зробити було можна чи ні — навіть більша. Що армія також на 100% виконує свою функцію: відповідаючи по багатосоткілометровому офіційно неіснуючому фронту пострілами на постріли. Зрештою, що всі папери, які потрібно і не потрібно, урядом на різних рівнях упродовж оцих чотирьох "невоєнних років" підписано. Президент також напевно зробив усе, що він міг зробити в даній ситуації: але водночас це саме та ситуація, коли рішень, присутності, ваги і дій однієї людини може виявитися абсолютно недостатньо.

З якогось моменту хтось кинув дуже гарне зауваження: доки це ми будемо озиратися на Донбас й усім жертвуватимемо заради нього, в тому числі Великою Україною. Відтоді, як ця думка пролунала, ми практично перетворилися на мого друга Миколу. Якось, надцять літ тому, в Ялті, він в абсолютно тверезому стані намагався перелізти з одного балкону на інший, упав з четвертого поверху, і зламав стегно. А потім, аргументуючи це відсутністю коштів і логікою "саме заживе", відмовився те стегно оперувати. Тепер він — безнадійно кривий, але щасливий, що не довелося влазити в борги "через дурощі". Ми, ті хто намагається заплющити очі на "проблему Донбасу", по суті, активно розбудовуємо майбутню Україну з таким от самим кривим стегном: на ліки якого "вдалося" заощадити.

Не буває — нації чи людині — видужати без повністю спільних зусиль. Тому що коли хворий хоч якийсь орган, організм спрямовує всі ресурси на спробу його заживлення. І ти не можеш поскаржитися, що через нестерпний біль в нозі погано граєш у шахи: біль — сигнал, який змушує все тіло зосередитися, даруйте, на вавці.

Я маю портрет того, кого потрібно врятувати на Донбасі. Йому часто понад п’ятдесят. Раз на місяць чи на два його (її) можна побачити у вагоні київського поїзда, чи в автівці, що оминає блокпости. Він абсолютно вільно володіє українською — але коли б ви зустріли його там, у окупованому Донецьку, ви ніколи б не подумали, що він здатен зрозуміти хоч одну фразу українською: там він продукт Пушкіна, Лєрмонтова, Достоєвського, Толстого і "іже", ніяк не Лепкого, Кобзаря чи Стуса. Він (вона) навчився ніколи не розмовляти в тамтешньому автобусі чи тролейбусі (в траспорті ще вистачає "бабульок", що очікують месію-Путіна і моментально "настукають"). Якщо в столиці Донбасу — в "Чайній", "Кофейній", у відтиснутому супермаркеті, власником якого є дружина статного офіцера РФ, чи просто посеред вулиці — він (вона) зустріне чисто виголеного чоловіка віком до пятдесяти років, то одразу збагне, що цей — не з нашого з вами боку. Однак він (вона) "надресував" свій погляд: той завжди опускається в землю при зустрічі з людьми в камуфляжі — прямий погляд вічі-у-вічі може означати в нинішньому Донецьку нелояльність його власника до тамтешньої влади. Він продав свого ровера — тому що був період, коли тамтешня влада оголосила власників велосипедів агентами-наводчиками "української хунти". Тепер жалкує: мораторій на ровери тимчасово знято. Іще одне: його дружина (чоловік) якось тяжче переживає розрив Донбасу і України на дві половини — донька(син) із онуком у Києві — а також комендантський час "і взагалі все це". І тому його чоловік чи дружина на вигляд трішки більш змарніли.

Із донеччан, які зневірилися (чи взагалі ніколи не довіряли) в теперішній "владі" в Донецьку, але охороняють свої та родичів квартири нині — тільки з тих, кого знаю особисто завдяки зустрічам з ними у поїздах, уже можна скласти багатоповерхівку.

Я думаю, ми повинні всіх їх врятувати. Спробувати. Зробити це, тільки спільно.

Источник:

Сегодня

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
Орфографическая ошибка в тексте:
Послать сообщение об ошибке автору?
Сообщение должно содержать не более 250 символов
Выделите некорректный текст мышкой
Спасибо! Сообщение отправлено.
Загрузка...
Загрузка...
Загрузка...