Віталій Квітка

письменник

Чому "люстрації" після Майдану виявилося недостатньо

мнения

8 Июня 2015, 08:07

kvitka_02_07

Якби проводився моніторинг вживання слів і вибиралася не тільки міс Україна, а міс Українське Слово, то, мабуть, у нас перемогло б слово "люстрація". Його свого часу вживали і вживають так часто, що, певно, в комп`ютерах плавиться від цього материнська плата та ґлючить оперативка. Так, після Майдану була знайдена суспільно-політична панацея від усіх хвороб, люстрація. І що? Здається, цього виявилося недостатньо. Спробую пояснити чому.

Частково, взявши участь минулого року у виборах президента та парламенту, ми з вами уже провели таку люстрацію. Частково цей парламент справляється сам із собою. У цілому теперішній президент, хоч і розчаровує, але все ще влаштовує багатьох – як його зовнішньополітичний курс на примирення, так і спроба знаходження точок внутрішньополітичної злагоди. Однак на місцях, в реґіонах, на рівні орґанів місцевого самоврядування ніяка суттєва ротація-люстрація не відбулася. Тоді як насправді питання добробуту наших нащадків невдовзі і вже зараз починає зводитися до простого: наскільки чесною, принципово людяною, морально ефективною є будь-яка влада. Крім того, нині, доки деякі політики все ще перебувають у стані дитинства, наступні наші члени парламенту, президенти і прем`єр-міністри України – діти. І мешкають вони зазвичай у провінції. Там вони зараз будують замки на піску, які в майбутньому перетворяться на реальність.

Проблема, чому саме ми, мешканці України, опинилися в тому стані, в якому опинилися – що потрібно і то масштабно когось люструвати, що треба негайно переформатовувати мислення мільйонів a la Europe полягає у тому, що кожен раз під час проведення виборів до вищих та місцевих ешелонів органів влади, зізнаємось чесно, наш колективний вибір не тільки не був ідеальним, а часто навіть мав згубні риси.

Це відбувалося тому, що, бувши вихідцями з епохи тоталітаризму, ми звикли вкиданням бюлетеня делегувати абсолютно всі чи майже всі громадські функції, а отже функції власне громадянина – наших охорони, добробуту, правового захисту, розвитку культури – кільком окремим людям з мільйонів. Після цього ми сідали до екранів телевізорів і пасивно чекали, як саме наші обранці працюватимуть заради нас і самих себе. Коли вони працювали добре чи погано – скоріше погано, аніж добре, швидше заради себе, ніж заради нас – єдине, що ми робили, так це лаяли владу на кухні, обіцяючи подумки "їм усім помститися". А що ж до громадсько-політичного життя, то якщо деякі з нас і брали в ньому участь, то це була участь у громадських об`єднаннях і організаціях, дуже часто сконцентрованих або довкола можновладців, або біля достатньо марґінальних політсил.

Така пасивна позиція нашої громадської свідомості у разі досконалості можновладців не була б небезпечною. Але влада, як відомо, розбещує. І тому досконалість дій можновладців завжди прямо пропорційна контролю їхніх дій. Якщо громадськість або армія чи спецслужби контролюють кожен крок кожного можновладця, то зрештою до влади змушені йти і залишатися там такими лише порядні люди. Якщо не контролює, то уможливлюються варіанти хаосу з управлінням і чистотою влади. І от, ми дожилися до потреби люстрації.

Що таке вона? Люстрація (від лат. lustratio — очищення через жертвопринесення) — заборона діячам високого рангу, які скомпрометували себе, впродовж певного часу або пожиттєво працювати на державній службі. Це класичне визначення. Але більш широко люстрація означає зміщення з їхніх посад не тільки держслужбовців. Виділяють декілька основних видів люстрації: державну, економічну та політичну. Державна люстрація є формою захисту державних інституцій від таємного впливу на осіб, які займають політичні та вищі адміністративні посади в органах державної влади з боку зацікавлених осіб, спеціальних органів, секретних організацій та іноземного впливу. Економічна – спрямована на захист народу й національної економіки від протиправного впливу на них олігархічного та тіньового капіталів. Політична люстрація застосовується для захисту народу й держави від узурпації державної влади незаконними діями політичних партій, а також захисту членів партії від порушень внутрішньопартійної демократії. Але ми з вами знаємо, що існує ще ментальна формула: свій до свого по своє. Вона і є причиною та складовою нашої ментальної лояльності до корупції. Тому що якщо ми живемо з такою психологією, то ми теоретично готові на щось заплющити очі. І в такому випадку безпорадною виявиться спроба будь-якої люстрації.

Люстрація, звичайно, правильна процедура для недосконалого суспільства. Однак що робити, якщо в країні або в реґіоні не достатньо чи взагалі немає чи критично мало достойних чистих на руку фахівців у тій чи іншій галузі чи на ту чи іншу посаду? Як варіант, зараз вдаються до залучення фахівців збоку, з інших країн. Однак тут є одна чи навіть дві маленькі проблеми. По-перше, небезпека залучення фахівців, відомих лише з передань масмедіа, по-друге, фахівцями в тих чи інших питаннях такі люди стали зовсім за інших обставин, зовсім в інших країнах і зовсім за іншої ментальної реальності. Як вони працюють, ви вже бачите самі. Проблема ж звучить за такою аналоґією: якщо замінити тазову кістку чужорідним імплантатом, не завжди орґанізм прореагує на це позитивно і функціонуватиме як вповні здоровий. Дуже часто після такої операції тазова кістка вискакує і її "люстрацію" потрібно проводити повторно.

Як на мене, завжди залишається набагато кращий варіант люстрації, люстрація громадсько-політична, тобто люстрація завдяки самим виборам (або завдяки медійному усуненню з політики одних, "політінформації", чому це робиться, і введенню в обіг інших, теоретично чесних – але таке в нас провадиться після перемоги Революції Гідності, і все одно небезпека нових корупційних еліт при ньому зберігається). Саме цей варіант найбільш надійний: він абсолютно леґітимний, у законотворчі та виконавчі органи обираються лише представники місцевої громади – люди, яким можна довіряти більше, ніж невідомим людям. Про це говорить президент, сподіваючись, що восени "жоден" від попередньої влади на місцевих виборах "не пройде", і він особисто "це проконтролює". Але потрібно, щоб не тільки він "це" контролював. А коли точніше: щоб "це" контролював і зовсім не він, а ми самі.

Правда, тут багато чого залежить від політичної, навіть не національної свідомості громадян. Тільки в такому випадку демократія буде ефективна. Тому що часто, коли ми згадуємо афінську democracy, то забуваємо, що, по-перше, в ній як громадяни брали участь не всі, хто мешкав в Афінах. За всіх жереб кидали і голосували тільки політично, а отже й громадсько свідомі, а не ті, хто видобував у копанках срібло на економічне благо Афін. По-друге, голосування на Майдані-Агорі з приводу щонайнезначущого і щонайдрібнішого з питань часом тривали дуже довго. А у нас часу дуже мало. Іноді, як не дивно, навіть і на те, щоб відчути себе Громадянином.

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Загрузка...
Загрузка...