Віталій Квітка

письменник

Кому і як потрібно тиснути на президента

мнения

22 Июля 2015, 14:09

kvitka_02_06_08

З п’яти в історії, Петро Порошенко, поза сумнівом, реально на загал президент найбажаніший. Не обов’язково тому, що він найкращий з усіх існуючих коли б то не було запропонованих виборцям. Та однозначно тому, що з ним народ пов`язував найбільші та найістотніші зі сподівань.

З його обранням як всередині, так і ззовні країни леґітимізувалися ті, хто прийшов до влади внаслідок Революції Гідності. Друга частина тих, хто обрав  його в один тур, пов`язувала з майбутнім президентом ідею повернення України в лоно майже 70-річного по Другій світовій війні миру. Якби не Майдан, втрата Криму і загроза зникнення Української держави з мапи, тобто за мирних умов, Петро Олексійович, можливо, ніколи не став би президентом.  Улітку минулого року просто відбулося звичайне виборче "классіко": кандидат зробив популістську обіцянку (негайний мир, і в умовах протистояння з військово неслабкою Росією "за розвалу" власної армії), а щирий сентиментальний виборець повірив цяцянці.

Уже зараз можна сказати, що пальму першості у перегонах "найдемократичніший президент України" Порошенко у Ющенка виграв. Зробив він це буквально кілька днів тому, прозоро засвідчивши з трибуни Ради, а потім з телеекрану мільйонам українців: ваших порад, "окремі дописувачі у соцмережах", я просто не збираюся слухати. Ця позиція гідна справжнього демократа: всі попередні президенти просто тихцем робили свою справу, або взагалі, або вигідно для себе не звертаючи ніякої уваги ні на громадськість, ні на пресу, ні на критику, роблячи вигляд, що їх не існує. Чи обирали "потрібні" медіа, відповідаючи на вигідні для себе запитання від "потрібних" журналістів. Однак Петро Олексійович "переплюнув" попередників. Щоправда, для цього йому довелося вдатися до не зовсім коректного прийому: перш ніж дати зрозуміти, що він і надалі гнутиме свою лінію, незважаючи на спротив деяким його ініціативам, він прохопився: мовляв, з північного-східного боку – затихло, зате прокинулися вороги всередині країни. Він прямо не сказав, що преса або інтернет-ресурси – вороги, однак натякнув на це настільки багатозначно, щоб цей натяк став зрозумілий усім.

Подібні словесні інсинуації президента зовні безвинні, проте не дуже коректні. Тому,що в Україні і так існує надзвичайно велике напруження між тими, хто уособлює сьогоднішній розкол суспільства: між майданерами та ватниками. Подібним словесним трюком президент ненав’язливо, але фактично намагався (а може, не намагався, може це випадково вийшло – щось на кшталт "письменниці Анни Ахметової" від попередника, тоді – соррі) скерувати громадську думку, "розбудивши" майданерів і правильно скерувавши їхню бурхливу енергію на захист країни від "внутрішнього ворога". (Просте співпадіння, але буквально 21 липня особисто мені в коментах уперше в житті погрожували фізичною смертю).

На жаль, українці дуже швидко запалюються, а потім так само негайно холонуть – це в нас є. І найбільші майданери, що були готові у січні минулого року згоріти за майбутнє своїх дітей разом із шинами, дуже швидко в Україні з палких прихильників нового уряду перетворюються на найбільш послідовних критиків нової влади. А оскільки приклад із диктатурою Януковича доволі свіжий у народній пам`яті, то останнім часом громадськість (а що ті самі "окремі дописувачі" – це не громадськість?) починає не завжди безпідставно підозрювати Порошенка в спробі "закрутити гайки" і отримати з часом де-факто більші повноваження, аніж як президент парламентсько-президентської країни він має їх де-юре. Це, звичайно, лише гіпотеза. Однак це тим більше важливо, що грядуть місцеві вибори. Сказати, що Петро Порошенко нічого не зробив для того, аби під столом повернути собі частку впливу над Україною, який мав його попередник над столом, не можна. Блок власного імені набрав дуже серйозні відсотки на попередніх виборах: 144 нардепи на тлі 81 з "Народного фронту" та всього 43 з "Опозиційного блоку" – це не так слабко. Але головне, не скільки, а хто потрапив у Верховну Раду завдяки БПП. А це не тільки найєми та луценки: це ще й дуже багато зовсім не бідних, а швидше впливових, не в політичному, а передовсім у бізнесовому та адміністративному плані людей. Деякі з них  – родичі деяких губернаторів, які суто випадково були призначені президентом по виборах.

Оскільки вірити у відвертість промовлених володарями слів не можна, важко сказати, яким він його собі бачить. Фраза тижня "На нас ніхто не буде тиснути!" – це захист, що сильно нагадує напад.  Тому що в цьому президентському спічі з вживанням слова "ми" асоціюється передовсім сам Порошенко і його команда, але ніяк не вся решта українського народу.

Чи буде в кінцевому варіанті Петром Олексійовичем зроблено чергову спробу тихцем повернути українську анархію з русла конституційної демократії, яким вона непевно слідує в епоху війни, до старого доброго, хоч і максимально  плюралістичного, але псевдодемократичного абсолютизму? Де те, якою буде демократія і навіть те, як її потрібно трактувати, вирішує президент та когорта відданих, а роль громадянського суспільства зводиться до номінальної – тих, хто затверджує це існуюче статус-кво абсолютизму шляхом голосування на демократичних виборах. Побачимо.

Моя думка така: допомагати Петру Порошенку в усіх його дійсно ефективних ініціативах, експертами від громади перевірених, ми, звичайно, зобов’язані. Але в ситуації, коли персонально жоден із нас не в змозі практично вплинути на дії президента, найбільша наша допомога в нинішньому державотворенні – це слова, слова і ще раз слова. Невигідної, нищівної, часом епатажної і несправедливої, але – критики. Бо вона покликана застерегти. Наприклад, від поступового сповзання у бік спроби наслідувати тих північно-східних сусідів, від кого, виходячи з численних президентських інтерв’ю, він, м’яко кажучи, не з захваті. А то щось не дуже послідовно виходить: на публіку ми лаємо ворогів, однак на ділі – з часом –  у чомусь просто під них мімікруємо. До того ж, треба вчитися відрізняти медійну війну (яку ведуть спецслужби третіх сторін у інтернет) від медійної війни з власним народом, який сидить у соцмережах. Це різні речі.

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Загрузка...
Загрузка...