Сделать стартовой
25,63
28,64
УКР

Віталій Квітка

письменник

Конституція України, рік №309

мнение

Насправді демократія — це коли не те, щоб повсякчас правлять чесні люди, але керманять повсякчас справедливі папери. Люди ж, чесні та нечесні, білі та чорні, чоловіки та жінки, лише гарантують суверенність, царство, щосекундне втілення цих паперів на ймення закони. Тому не випадково зібрання таких документів, як конституція тієї чи іншої країни, і є тією засадою, від якої надалі може "танцювати" все: державність, національна ідентичність, геополітика, персональні права та свободи кожного тощо.

Сьогодні минає 309 років від дня, коли Україна отримала свою першу конституцію — віртуальний, та проте документальний шанс позиціонувати себе як країна — на мапі, в історії, в серцях людей, як завгодно. 

Сталося це на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер 5 квітня 1710 року. Саме того дня в Бендерах ухвалено "Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою".

Попри складні історичні обставини, недооцінювати значення Бендерської конституції не можна. Написана латиною та староукраїнською Конституція складалася з преамбули та 16 статей. Вона мала бути ратифікована шведським королем Карлом XII, в разі його перемоги в Північній війні.

Останнім документом до цієї Конституції, який міг гарантувати розвій української державності, був Зборовський договір між Богданом Хмельницьким та Яном Казимером ІІ від 18 серпня 1649 року. Попри форму — жалувана грамота короля своїм підданим — ця, так і не ратифікована сеймом угода, відкривала шлях до легитимізації української незалежності, хоч і в рамках польсько-литовської держави. Адже за умовами договору: король визнавав самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини, в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств; на землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалась у Чигирині; уряди всіх рівнів на території Гетьманщини мали право займати лише православні шляхтичі; у контрольованій козаками Україні тільки козаки та православна шляхта мали права займати державні посади, єзуїти не мали права утримувати освітні заклади, чисельність козаків Війська Запорозького, щоправда, обмежувалась реєстром у 40 000 осіб(замість бажання Богдана Хмельницького мати "стільки, скільки схочу"); проголошувалась амністія всім учасникам Хмельниччини, православним і католицьким шляхтичам; православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит та двоє єпископів мали увійти до складу сенату Речі Посполитої. Ця угода, яка не в усьому відповідала українським інтересам, була наслідком серії військових перемог, зокрема й під Зборовим.

Перша ж українська Конституція, навпаки, зросла на полях поразки в Полтавській битві, по якій  гетьман Іван Мазепа зі своїми найближчими прибічниками разом із залишками українсько-шведської армії опинились на території Османської імперії. Мазепа помер, і гетьманом було обрано генеральногописаря Пилипа Орлика. При його обранні на раді старшин було прийнято документ, що визначав права і обов'язки гетьмана. Тому що попередні документи такого призначення попередніх виборів не збереглися, а цей документ супроводив вибори гетьмана декілька століть і є звичаєвим правом "Країни Козаків — України", то Договір-Конституція Пилипа Орлика є офіційно визнаною першою козацькою, українською Конституцією. Від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко.

Конституція, яка так і не набула чинності, містила цікаві положення. По-перше, у тексті документу автори називають територію держави "Військом Запорозьким", "Україною". Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якого входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі. Генрада мала працювати сесійно тричі на рік: у січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) та в жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядала б  питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховувала б звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.

Найвищу виконавчу владу за задумом мав би гетьман, і вона була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради він і виконував її повноваження. Можливості гетьмана та його повноваження, проте були значно обмежено статтями 6, 7 і 8: гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати будь-яку власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Лише на час його перебування на посаді гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками.
Документ містив також відомості щодо аспектів майбутньої української зовнішньої політики, зокрема щодо співпраці з Кримським ханством. 

Офіційно визнана, хоч і не ратифікована — така доля першого українського законодавчого проекту на ймення Конституція. Звичайно, можна говорити про те, чому державність, українськість, козацькість та республіканськість України не склалися 309 літ тому як утілена дійсність. Про це, як і про окремі аспекти сьогодення, можна безперервно міркувати впродовж тисяч годин. Основних причин, на мою думку, завжди у нас дві. І вони ті самі, що й за нинішньої спроби врятувати Українську державу як Українську державу: роз`єднаність та розпиленість дій українців (коли конкуренти в борні за владу, поїдаючи один одного, послаблюють сам вектор боротьби за Україну) та сильні зовнішньополітичні вороги (ворог), готові поглинути нас як окремішню цілісність. Правило в світової історії одне: якщо ти ефективно не використовуєш людські, географічні та матеріальні ресурси вітчизни, аби зміцнити власну державу, то сусіда завжди використає цю нездатність, поставши всі наші вище означені чесноти на службу "жлобсько-черевним" інтересам уже власної держави. 

Читайте самые важные и интересные новости в нашем Telegram

Источник:

Сегодня

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
Орфографическая ошибка в тексте:
Послать сообщение об ошибке автору?
Сообщение должно содержать не более 250 символов
Выделите некорректный текст мышкой
Спасибо! Сообщение отправлено.
Продолжая просмотр сайта, вы соглашаетесь с тем, что ознакомились с обновленной политикой конфиденциальности и соглашаетесь на использование файлов cookie.
Соглашаюсь