Продолжая просмотр сайта, вы соглашаетесь с тем, что ознакомились с обновленной политикой конфиденциальности и соглашаетесь на использование файлов cookie.
Соглашаюсь
Сделать стартовой
27,01
30,55
УКР

Віталій Квітка

письменник

Перевиховай маніяка у зародку

мнение
Перевиховай маніяка у зародку //smm.ollcdn.net/i/image_610x343/media/image/5c6/ff0/d57/5c6ff0d57d049.jpg //smm.ollcdn.net/i/image_150x100/media/image/5c6/ff0/d57/5c6ff0d57d049.jpg Віталій Квітка

Злочин – учинок, який впливає на всі основи суспільства. На жертву, на свідків, на суддів, і навіть на присяжних, на родичів всіх цих людей. Його (кожного злочину, від наймасштабнішого до, як нам здається, найдрібнішого) руйнівна сила має власну інерцію, власний ефект доміно. Кожен новий злочин породжує нові прецеденти злочинності. Якщо хтось каже, що справедливе покарання може чомусь навчити, то сам факт злочину теж чомусь учить слабкі людські: що, якщо можливий один злочин, то можливий і будь-який інший. Подібний, чи навпаки – абсолютно несхожий.

Злочин – це дія, яка порушує не лише державно-суспільні конституції, це за визначенням протиприродна, антилюдська дія. З іншого боку, тому що діється вона самими людьми – немає нічого більш людського, більш сподіваного, більш спрогнозованого. Наша душа повстає проти будь-якого злочину – проти розстрілу Майдану, анексії Криму, виривання сумочки у похилої бабусі. Із іншого боку, скільки б не протестувало сумління, людина звикла жити в злочинному світі. Сьогодні ти – герой, завтра – жертва, а післязавтра – злочинець. Такий алґоритм – особливо всілякого штибу так званих "адміністративних", некарних злочинів  - життя багатьох із нас, якщо не всіх. Навряд чи знайдеться людина, що жодного разу не перейшла вулицю на червоний колір, не запізнидася зі сплаченням кредиту або рахунку за компослуги. Однак коли ми говоримо властиво про жертв злочинів – це завжди окрема історія.
22 лютого 1990 року британський уряд опублікував „Хартію жертв злочинів". З того часу в усьому цивілізованому і демократичному світі й відзначають день підтримки жертв злочинів.

Проблеми соціальної реабілітації жертв злочинів почала хвилювати суспільство наприкінці минулого сторіччя, коли у вересні 1985 року сьомий конґрес ООН з упередження злочинності і поводження з правопорушниками затвердив Декларацію головних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою. 29 листопада 1985 року Генеральна Асамблея ООН прийняла цю декларацію. Саме тоді вперше розроблено деякі універсальні принципи підтримки і захисту жертв злочинів і зловживання владою.

У низці країн ухвалені та діють закони, спрямовані на захист постраждалих від кримінальних дій, їх соціальну реабілітацію, компенсацію матеріальної і моральної шкоди. У світі діють близько 200 програм допомоги потерпілим від злочинів, починаючи від програм допомоги потерпілим від сексуального насильства і закінчуючи муніципальними службами прибиральників місць скоєння злочинів і слюсарів, які безкоштовно вставляють замки і ремонтують вхідні двері при квартирній крадіжці. Такі програми реально допомагають людям впоратися зі стресом, вийти з кризи, насамкінець, просто надають матеріальну і моральну підтримку.

Україна – на жаль, нерідко зіштовхувалася з подібними злом. Мається на увазі не лише 30 листопада 2013 року – масові і немасові побиття громадян для нас нехай не норма, але на кожному піці зміни влад – досить очікувана ситуація. Щодо захищеності громадянина чи громадянки персонально, то хоча не можна сказати, що така існувала і при Союзі, Україна не стала еталоном персональної людської безпеки. Це означає, що від тих самих карних злочинів, що мають місце по наших містах та селах, громадяни потерпали, потерпають і продовжують потерпати. Випадок зґвалтування у Врадіївці та випадковий наїзд на людей на тротуарі вулиці Сумської в Харкові – це різні судові справи, але суспільно це явища одного характеру: і там, і там є жертви. На жаль, не завжди "під рукою" психологи, психотерапевти чи психіатри, здатні допомогти жертвам у залежності  від глибини отриманих травм. Іноді навіть самі злочинці – практично жертви (хоча б тому що непоправно стражда і їхня психіка). Однак немає ради, аби достатньо допомогти кожній жертві. Звичайно, існують медичні заклади та фахівці, формуються реабілітаційні центри, з`являються нові типи громадсько-соціального служіння, такі як приміром капелани різних рівнів (в армії, в шпиталях, в пенітенціарних органах, у поліції, при муніципалітеті). Та все одно цей болючий аспект, коли людина дедалі частіше стає жертвою, складно моментально вирішити, вчасно врівноважити або йому запобігти,  повноцінно усунувши негативні наслідки.

Але зло є злом. І боротися з ним треба розпочинати, мабуть, ще на рівні освітніх програм. Доти, доки корінь "зло" не додало, і не стало "чином". Зі злочином і його наслідком, станом жертви, можна починати воювати і приватним чином. Власне кажучи, починати з налагодження, поліпшення і "утряски" з найближчими ближніми: від мешканців твоє квартири до під`їзду, вулиці тощо. Тому що практика світової злочинності свідчить: злочини, як правило, народжуються десь так поруч із тобою. Як би нас не жахали деякі людські вчинки, що сталися поруч, і як би ми не прагнули шукати причин аґресії ізбоку, здалеку, звідкись, "зальотні гастролери" – радше виняток, ніж правило. Маніяки народжуються поруч. Однак у нас, поки ми ще не жертва, все ще є шанс перевиховати їх у зародку.

Читайте самые важные и интересные новости на наших страницах Facebook, Twitter, Telegram

Источник:

Сегодня

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
Орфографическая ошибка в тексте:
Послать сообщение об ошибке автору?
Сообщение должно содержать не более 250 символов
Выделите некорректный текст мышкой
Спасибо! Сообщение отправлено.
Загрузка...