Мы обновили правила сбора и хранения персональных данных

Вы можете ознакомиться c изменениямы в политике конфиденциальности. Нажимая накнопку «Принять» или продолжая пользоваться сайтом, вы соглашаетесь с обновленными правилами и даете разрешение на использование файлов cookie.

Принять

Віталій Квітка

письменник

Примха пристаркуватих вождів

3 января, 14:43

Скорость пули при низкой температуре
сильно зависит от свойств мишени,
от стремленья согреться в мускулатуре
торса, в сложных переплетеньях шеи.
Камни лежат, как второе войско.
Тень вжимается в суглинок поневоле.
Небо -- как осыпающаяся известка.
Самолет растворяется в нем наподобье моли.
И пружиной из вспоротого матраса
поднимается взрыв. Брызгающая воронкой,
как сбежавшая пенка, кровь, не успев впитаться
в грунт, покрывается твердой пленкой.
...Заунывное пение славянина
вечером в Азии. Мерзнущая, сырая
человеческая свинина
лежит на полу караван-сарая.
Тлеет кизяк, ноги окоченели;
пахнет тряпьем, позабытой баней.
Сны одинаковы, как шинели.
Больше патронов, нежели воспоминаний,
и во рту от многих "ура" осадок.
Слава тем, кто, не поднимая взора,
шли в абортарий в шестидесятых,
спасая отечество от позора!

Иосиф Бродский, "Стихи о зимней кампании 1980-го года"

40 років тому, просто під Різдво, СРСР розпочав вторгнення на територію сусіднього Афганістану, яке перетворилося на 10-річну війну без переможця. Усі війни однакові. Під час них застосовують зрою і щось і когось знищують. У них гинуть люди, у них діють солдати. Одні з них повертаються додому живими, інші – мертвими героями. Афганська війна особлива. Під час неї на теренах тодішнього СРСР нашу лексику поповнили такі слова як "200-й" та "чорний тюльпан", а ті, хто повернувся з неї живими чомусь не дуже пишалися своїми нагородами і ніколи не поводилися як герої. Та "війна", в якій, якщо вірити офіційній статистиці, загинув всього 15 051 радянський громадянин (з них 2 378 українців), 54 000 поранено і 414 000 "захворіло", назавжди змінила мапу світу. Вважається, що разом із Чорнобилем саме війна в Афгані стала чинником, який остаточно переламав хребет країні "розвинутого соціалізму", відправивши СРСР в нокаут розколу. Неофіційна статистика називає 140 тисяч убитих та 350 тисяч поранених із числа як називали "обмеженого контингенту воїнів-інтернаціоналістів". Та йдеться також про 200-300 тисяч убитих та від 500 тисяч до мільйона поранених моджахедів і про... два мільйони "жертв серед цивільного населення".

Реклама

Коли у вересні 1979-го генсек Леонід Ілліч Брежнєв в аеропорту виціловував Нура Мухаммеда Таракі з "дружнього" та народно-демократичного Афганістану, насправді в Кабулі уже визрів черговий план дрібненького (бо в когорті правлячої партії) державного перевороту. Хтозна, що налякало СРСР. Адже Хафізула Амін був ще більш лівим та прорадянським. Амін, коли проти нього самого спалахнуло кілька антиурядових повстань, офіційно попросив СРСР надіслати в Афганістан радянські війська для підтримки його режиму. Однак ЦК КПРС не тільки не задовольнила цього прохання, а визначила заколот Аміна як "контрреволюційні дії". Причиною був звичайний гонор: кремлівських старців на чолі з Брежнєвим сильно роздратувало те, що Амін попередньо не порадився зі "старшими" і не отримав дозвіл на переворот. У грудні 1979-го голова КДБ і член Політбюро Юрій Андропов надіслав Леоніду Брежнєву листа, в якому запропонував ввести радянські війська в Афганістан, а Аміна ліквідувати та замінити менш ініціативним послом Афганістану в Чехословаччині Бабраком Кармалем. Рішення ввести радянські війська в Афганістан було ухвалене на підмосковній дачі 73-річного Брежнєва 77-річним комуністичним ідеологом Сусловим, 65-річним Андроповим та 70-річними Устиновим та Громико.

В тренде
Циклон Lolita уходит из Украины: какой погоды ждать украинцам
Фото: flickr.com/spoilt.exile

Радянські цинічно спланували Афганську операцію саме на день, коли весь цивілізований світ святкував Різдво. Задумана за грудневою чаркою, військова операція політбюро, як передбачалося, мала тривати максимум кілька діб. Уранці 25 грудня 1979-го на терени Демократичної Республіки Афганістан так званий 781 окремий десантний батальйон 108 мотострілецької дивізії, а услід за ним 4-й десантно-штурмовий дивізіон 56-ї особливої десантно-штурмової бригади, а також 103 гвардійська дивізія десантників. Як поганий знак, один із літаків розбився. Спеціально підготовлені до штурму радянські дивізії увійшли до Кабулу. Але палац Аміна був справжньою фортецею, яка охоронялася найвідданішими охоронцями Хафізула Аміна. Операція захоплення палацу була спланована до секунд, Аміна мали взяти живим. Попри відбір до Афгану за принципом "азійської зовнішності", при штурмі палацу вирішили "не ризикувати": 27 грудня ввечері невеличка група спецпризначенців, до яких входили передусім українці та інші слов`яни, здійснила штурм, який увійшов до підручників московського ГРУ. Через 40 хвилин все було скінчено, а Хафізула Амін – мертвим. У газеті "Правда" про цей штурм написали лаконічно: ""в результате поднявшейся волны народного гнева Амин вместе со своими приспешниками предстал перед справедливым народным судом и был казнён"."На жаль, ми не змогли діяти суворо за планом, який передбачав принаймні взяття Аміна в полон, – розповів К., раз лише на все життя "проговорившись" під час теплої бесіди з другом-сільчанином, один із учасників штурму палацу Аміна. – Усе було просто: або ми, або нас. Охоронці Аміна билися з таким остервенінням, що не давали шансу собі. Я сам, здається, випадково застрелив когось із Амінової родини. Мені потім за це медаль дали. Часу зорієнтуватися не було, все відбувалося надзвичайно швидко. У мене все досі стоїть перед очима все це пекло. Декого з нашої групи було навіть поранено".

Він так і ходить, свідок тієї неоголошеної війни: роками понурий, мовчазний, непривітний та, здається, непривітний в селі, як тінь, – ніби щось висотало з нього життя раз і назавжди, а його залишило блукати на кшталт зомбі.

У принципі, в перші дні Афганської операції все справді виглядало на соціалістичний бліцкриґ від "обмеженого контингенту". Однак у глибині афганських гір уже прокинулося щось інше, на кшталт спроби відстояти свою вітчизну і свою релігію. Отож попри "чеснотливі" наміри, щойно нога радянського призначенця Бобрака Кармаля ступила на кабульську землю, як у країні ще й розпочалася громадянська війна. І СРСР змушений був брати участь на боці одного з учасників, причім, не найшанованішого, в бідній, злиденній, змученій лихими урядами країні. Зрештою, війська "обмеженого контингенту", який уже сягав 500-тисячної позначки, у лютому 1989-го були виведені з бідотного Афганістану, який повністю так нікому за його історію так і не вдалося завоювати (навіть у подальшому спецпризначенцям від НАТО). Однак "Афган" спричинив ментальну кризу не тільки в середовищі екс-десантників, яким судилося повернутися додому живими, чи батьків загиблих солдатів. "Афганський синдром" стряс увесь СРСР. "Афган" допоміг людям кожної з 15 "республік-сестер" зрозуміти, за кого насправді їх тримають у країні "перемоги соціалізму" та "побудови світлого комунізму". Їх – за рабів, а їхніх дітей – за гарматне м'ясо. Змучене сумління, відчуття, що ти був убивцею переслідувало багатьох воїнів-інтернаціоналістів до кінця днів. Вони, особливо одразу, по поверненню, чи під старість, коли сумління людське докучає особливо жорстоко, робили все, щоб не померти власною смертю. А ті(хоча таких мало), які вірили, що їхні побратими гинули і втрачали кінцівки в Афгані за ідеали, дуже швидко, з розпадом Союзу змушені були засумніватися і в правильності отих всіх сумнівних радянських "ідеалів".

Читайте самые важные и интересные новости в нашем Telegram

Реклама

Реклама

Новости партнеров

Загрузка...

Новости партнеров

Загрузка...
загрузка...