Продолжая просмотр сайта, вы соглашаетесь с тем, что ознакомились с обновленной политикой конфиденциальности и соглашаетесь на использование файлов cookie.
Соглашаюсь
Сделать стартовой
27,16
30,85
УКР

Віталій Квітка

письменник

Пророк на 205%

мнение
Пророк на 205% //smm.ollcdn.net/i/image_610x343/media/image/5c8/283/dd8/5c8283dd86882.jpg //smm.ollcdn.net/i/image_150x100/media/image/5c8/283/dd8/5c8283dd86882.jpg Віталій Квітка

Коли минає так багато років (аж 205) від дня народження великого національного лідера, такого як от Тарас Шевченко, може виникнути: час переосмислити велику спадщину та ролю величного Майстра в Історії. Хоча насправді часом достатньо просто надати правильні, влучно-однозначні оцінки того, чиї портрети під рушником, мовби національні ікони, та погруддя на майданах і в класних кабінетах символізують неможливість, неуявленність України без Тараса Шевченка.

Ми можемо спробувати його забути (не зараз, звичайно, але, скажімо, за іншої влади), чи "переосмислити" до рівня незначущого "зеро" в історії (справді, хіба Шевченко творив її разом із нами в останні три десятиріччя?). Та навіть розтоптавши цей шикарний і чи не єдиний справді актуальний, дійсно чільний національний символ, його впливу не позбутися. Жодні "зеро", скажімо, репресії зі спалення його книжок (як чинили гестапівці), жодні спроби викреслити "з умів" (як за Російської імперії), не спроможні звести в національній (та навіть у ватній) пам`яті  Шевченка до нуля.

Простота та щирість його звернення — до нас і до сучасників — породжує певну магію істини. І тому, навіть для його ворогів, завжди залишиться непояснимий, нерозгаданий Шевченків ікс (Х): кілька Тарасових рядків, які за сприятливих обставин здетонують в уже цілком свідомий і себе притаманний ігрек (У). 

Справа в тому, що Тарас Шевченко є єдиним чільним пророком, завдяки якому Україна постала: більше того, змушена буде поставати раз за разом, коли лунатиме "Кобзар". 

Правдивий пророк — це той, хто за життя раз за разом проголошує Божу правду народові відкрито; та головне, це той, чиї поетично-текстуальні передбачення справджуються. Дуже багато Шевченкових рядків не тільки відбриніли в реальності ХІХ сторіччя, а й відлунали, справдившись в різних акомодаціях сторіччя ХХ. Деякі рядки продовжують залишатися актуальними зараз. Заперечувати це — все одно, що заперечувати плин Історії, самих себе.

Звичайно, Шевченко — не Мойсей. Не він персонально вивів Україну з єгипетського полону радянської дійсності (на це мали б претендувати, скажімо, Ющенко чи Порошенко, якби виявилися пророками\поетами). Тараса Григоровича радше можна звеличати українським Магометом. 620 року іслам, релігія покори Богові, сповідувана його адептами, явила себе на світовій арені, а через сто років мапа Європи на тисячоліття змінилася. 1840 року в Санкт-Петербурзі коштами Петра Мартоса за сприяння Євгена Гребінки вийшов друком "Кобзар" Тараса Шевченка, від тієї миті головного кобзаря України. Через 80, а потім ще через 100 літ на наших теренах відбулося дві бійні за властиве українство; а через 150 над парламентом замайорів прапор незалежної шевченкової "своєї нечужої землі".

У суто літературному плані, як і шевченків живопис, цінність "Кобзаря" — відносна. Те, що явив світові Шевченко — це не зовсім найпередовіша поезія в її тогочасному та й сучасному її розумінні: тобто витончено-здала форма+ такий самий досконалий і бажано оригінальний зміст. Шевченко  - не є українським Шекспіром, Сервантесом, Байроном, Гете, Рембо, Верленом, тобто митцем, грані культури якого вплинули на світове мистецтво як зразок модернової мистецької досконалості. Призначення віршів Кобзаря – не дивувати балансом форми та змісту, а доводити до відома, часто у формі непретензійній, суто пісенній, найважливішу для саме цього етносу інформацію. 

На кшталт "Іліади" Гомера, "Кобзар" – це радше релігія. Наразі релігія українства: за часів Шевченка деякого ніким, крім себе, офіційно не визнаного, але дійсно існуючого народу, який, волаючи до Бога з тенет історії та лугів прагне саме як етнос остаточної волі, справедливості, істини, щасливого майбутнього — ідеалу, доступного іншим народам.

Звичайно, Шевченко не створює, як Гомер, нових міфів, не описує властиво характеру та богів та їхнього провидіння. І тільки тому, що нова релігія українства всі ці міфи і всіх цих богів містить у собі: коли міркує про велику битву, слухаючи струмок і кобзаря. І поезії Тараса залишається лише, ледь не розвінчуючи ці крихкі міфи, проголошувати власне повідомлення далі: у бік Історії, у бік Бога. Вірші Шевченка, мало нагадуючи молитви, і часом ще менше – сподівану молитовну покірність (крик Шевченка-пророка — це завжди крик революціонера на Майдані), є насправді не щось інше, як один монолітно-молитовно-розпачливий вигук на ймення "Кобзар". 

Цю молитву, яка формально одним боком адресована до Бога, має почути/чути (і почув, чує досі) українець — за часів Шевченка це такий собі неліквідний сіромаха або зрусифікований манкурт, що вже починає вкриватися "пушком" імперського комфорту. Кожен із них має почути це тотальне послання Тараса Григоровича Шевченка з-поміж неба і землі. У ньому міститься повідомлення: ти, Україно, є, ти, українцю, є, є історія України і, головне, існує майбутнє, в якому для автора-пророка є і Україна ідеальна, тому що щаслива. 

Оскільки кожен вірш — лише частина мозаїки, з якої складається величний манускрипт Шевченка, сучасникам Шевченка, для кого Україна – радше метафора, а не реальність, було важко відчути всю монументальність пророчого послання шевченкових сур. Однак шевченкові сури живуть, працюють, створюють — спочатку людей, а потім і українськість, державу.

Зарадити цьому тотальному впливу Шевченкового пророцтва не в змозі жодна епоха, ідеологія, жодна система. З томиком "Кобзаря", а не поеми про Васілія Тьоркіна, українець помирав на полях Другої світової по один бік фронту. По інший, в лісах, шепочучи цитату з "Великого Льоху", стікав кровію боєць УПА.З віршами Шевченка на вустах помирали люди, які пережили Майдан, але з різних причин не дожили до Шевченкового 205-річчя його народження. Щоразу, коли ментальна мембрана атмосфери в Україні напружується, коли є відчуття, що можемо втратити або надбати Україну, на дисплеї підсвідомості явлені є візії-словеса Кобзаря: 

Вибачай, дідусю,
Нехай лають; а я поки
До своїх вернуся.
Та доведу вже до краю,
Доведу, — спочину,
Та хоч крізь сон подивлюся
На ту Україну,
Де ходили гайдамаки
З святими ножами,
На ті шляхи, що я міряв
Малими ногами.
               З поеми "Гайдамаки"

Сила пророчого слова Шевченка в тому, що вона здатна відживлювати спалені клітини українства, запалювати притлумлені обставинами свічі української істини, одним із постулатів якої є право на українську незалежність. Український Магомет — живий. Його ймення Тарас Григорович Шевченко. Його віра в Україну в найнеймовірніший спосіб продовжує надихати на героїзм, вести за собою у Європу, запалювати скрижаніло-самозакоханих, показово політично відсторонених людей. Наче Шевченко тут, він пережива, як один із нас. Практично, гасло "Україна — це я!", кинуте Кобзарем у вир часопростору,  покликане багаторазово збуватися в нашому (персональному й водночас громадсько-політичному) житті:    

Мені однаково, чи буду 
Я жить в Україні, чи ні. 
Чи хто згадає, чи забуде 
Мене в снігу на чужині – 
Однаковісінько мені. 
В неволі виріс меж чужими, 
І, не оплаканий своїми, 
В неволі, плачучи, умру, 
І все з собою заберу, 
Малого сліду не покину 
На нашій славній Україні, 
На нашій – не своїй землі. 
І не пом'яне батько з сином, 
Не скаже синові: "Молись, 
Молися, сину: за Вкраїну 
Його замучили колись". 
Мені однаково, чи буде 
Той син молитися, чи ні… 
Та не однаково мені, 
Як Україну злії люде 
Присплять, лукаві, і в огні 
Її, окраденую, збудять… 
Ох, не однаково мені.
            Із циклу "В казематі"

Читайте самые важные и интересные новости на наших страницах Facebook, Twitter, Telegram

Источник:

Сегодня

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
Орфографическая ошибка в тексте:
Послать сообщение об ошибке автору?
Сообщение должно содержать не более 250 символов
Выделите некорректный текст мышкой
Спасибо! Сообщение отправлено.
Загрузка...