Свобода залишатися Людиною

Вранці на стрічці прочитав останній комент з приводу літа. Він виявився напрочуд лаконічним і значущим: "До кінця літа залишилася 1 година 15 хвилин".  Автор, мабуть, вираховував секунди до закінчення спеки і виявився прозірливим: щойно аркуш календаря перекинули, настала осінь.  Тиха, прохолодна, спокійна.

Першокласники, і навіть більше, ідуть до школи. Олег Ляшко вітає у ФБ президента Білорусі з днем народження. Батьки, що зазівалися, одразу після шкільної лінійки спішать купляти останні портфелі в бутіках. Вітер тихо шелестить, гонячи хвилі вже жовтого листя над асфальтом. Готуючись до свята – тому що перший день осені це завжди свято шлунку – мільйонер друкує в мережі рецепт справжнього, а не підробного стейку. Навіть бойовики мовчать, зберігаючи режим "тиші". І десь в самій глибині душі, чи не тому що наші пращури починали рік з осені, всі ми справді починаємо вірити: все буде нормально.

Правда, оце "все нормально" для кожного зазвучить завтра по-своєму. Для когось це чергова перемога над собою: коли борючись за здоров’я, ти, скориставшись прохолодою, раптом пробіжиш на один чи на два кілометри більше, ніж учора. Для іншого – приміром, для Сашка з Кривого Рогу, який з інсультом потрапив до лікарні на Донеччині, чи для скаліченого бійця в Одесі це означатиме, що завтра тебе випишуть із лікарняного ліжка і ти знову матимеш право вільно і позарежимно рухатися.

Мій інший друг Юрій з-під Маріуполя мріє хоча б про те, щоб не довелося, як-от 17 серпня, спускатися в підвал з ліхтариком під час канонади і щоб зранку не треба було допомагати сусідці-бабусі розбирати завали після втрапляння в хату снаряду невідомого походження (бабуся каже, що коли до хати влетіла "вогняна куля" і її здійняло  повітря й кинуло, то її спас сам Бог Ісус: вона якраз читала Біблію).

Хтось, зрештою, мріє про голоси виборців і біжить у День знань спочатку на дитячі лінійки, а  потім – пірна на фото у власну стрічку інтернету.

А хтось марить, щоб слова "політик", "вибори", "розбрат", "анархія" і ще чимало дурнуватих і  страшних, на його думку, слів – просто раз і назавжди зникли з нашого словника: нехай про них не відають хоч правнуки!

Дивно, але таки факт: хтось навіть має право мріяти, аби завтра, в день 20-річчя появи в Україні гривні, вона раптом знов опустилася до ватерлінії дві за долар, і він би тоді за свої теперішні кревні скупив би півсупермаркету!

Ми мріємо просто: жити. І хоча б не схлипувати під час виконання національного гімну на лінійці, як-от одна з мам двох дочок, яка прийшла сьогодні на свято осені з чорним траурним бантом.

Ми продовжуємо мріяти бути собою і одночасно навчатися контролювати наших політиків.

Ми хочемо користуватися благами цивілізації і одночасно спокійно виконувати свою щедро оплачувану працю. Зрештою, хочемо, щоб нас – наші кордони, наш уряд, наші внутрішні правила гри, зрештою здоров`я наших тіл – щоб ніхто не чіпав. І водночас хочеться, аби і ми впливали на всесвітню геополітику та економіку.

Всі ці – і набагато більше мрій – гарні, привабливі і дуже вчасні. Осінь – це коли не тільки наші, а й мізки наших посадовців (і навіть ворогів!) також холонуть-студнуть – прекрасна пора для того, щоб вгамувавши емоції і зібравши врожай спогадів зробити зупинку.

Час прислухатися до власного серця. І відчути крізь тишу, що поруч б`ються такі самі гарячі і так само шановані серця всіх решти – твоїх співгромадян. Доба прийшла відчути, що право на життя, і гідне життя, має кожен – більше того, що негайно ж потрібно скористатися цим правом.

Ще раз згуртуватися, якщо комусь необхідно натякнути на чиюсь відповідальність. Затято і відповідально робити самому те, що кожен із нас, вірю, здатен чинити чесно, справедливо, якісно і вперто.

Вперто, тому що труднощі – навіть якби зараз ми завдяки машині часу опинилися на десять-сорок літ назад чи на сто сорок – сто шістдесят літ уперед – нікуди не зникли б.

Може, ковбаса і була б по 2.20. Може, і не було б ознак війни й руйнації будівель. Може, Україна й була б уже розквітлою державою – і книги її письменників публікувалися б на всіх мовах світу, а холодильники її мешканців тріщали б від продуктів, спортсмени ж її команд – перемагали б будь-який інший прапор на геть усіх всесвітніх змаганнях. Та все одно залишалися б проблеми, які потрібно було б знову і знову  вирішувати. Питання, які здавалися б нерозв’язними. Конфлікти, з яких практично не було б змоги вийти неушкодженим і взагалі живими.

Така природа людини: вона не досконала і ніколи не стане такою. І саме тому навіть зараз – і це сьогоднішній прекрасний шанс, який не можна марнувати! – нам залишається одне: намагатися бути Людиною. Тут і тепер, і за цих, а не інакших умов та обставин. Бо в такому випадку ми, принаймні, виконаємо свою власну місію на Землі: попри недолугість і недосконалість своїх поглядів, психіки, розуму і тіла – все-таки залишатися Людьми. Вперто – щоденно і щомиттєво – залишатися образом і подобою Божими. Як у книзі Буття: "І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх".