The Wall: сувенір із задушевної авторитарної юності?

"Генеральний секретарю Горбачов, якщо Ви шукаєте миру, якщоВи шукаєте процвітання для Радянського Союзу та Східної Європи, якщо Ви шукаєте лібералізації: приїжджайте сюди! Пане Горбачов, відкрийте ці ворота! Пане Горбачов, зруйнуйте цей мур..."

Рональд Рейґан

30 листопада 1979 року британський гурт Pink Floyd видав сингл "Another Brick in the Wall", що залишався в чарті Billboard протягом 15 тижнів. Хто б був подумати, що в тому ж таки листопаді, але вже 1989 року впаде і Берлінський мур, прототип пісні, уособлення всіх стін у всіх пригноблений, ставлених на колінця народів.

У Радянському Союзі берлінські події викликали чималий ентузіазм: не тільки в Кремлі 11 листопада, коли Ґорбі (перший і єдиний дійсно демократично обраний президент СРСР) дізнався, що Берлінські цеглинки муру з учорашнього дня пішли на пси. Ні, ми слухали пінкфлойдівську "Стінку" ще довго. На світлих потсрадянськтих веранддах із чашкою кави в руці, на ґанках хат у мікрорайонах старих міст, на запашних осінніх Дніпровських схилах поблизу Витачева, поруч із духовно-автонтичним млином Олеся Бердника. Просто на кухнях і в під `їздах. Слухали наполегливо, натхненно, з відчуттям скинутих пут, зачаївши радість щодо падіння стіни тоталітаризму в душі, вичавлюючи його з кожного її куточка.

Кадри зі східними німцями, які натовпами кинулися обійматися і трощити стіну в Берліні восени 1989-го, забулися. Але ми-то розуміли: мур – усе ще в нашій душі, онуків його натхненників та будівників,і його також треба трощити. Фільм The Wall Алана Паркера, як і альбом гурту, властиво більше на тему злочинної сутності авторитарного намагання режиму всередині властивого західного суспільства як такого. Але ми розуміли справжній посил британських музикантів, усвідомлюючи, що в кадрах гучних неонацистських промов, що ілюстрували тоталітаризм, прихована зовсім інша символіка. Зовсім не німецька, не британська чи американська, зовсім наша, зовсім нацистська. Ми жили всередині тієї системи 70 повних літ, за СРСР ми (пращури наших мам) знищили за даними, яких не перевірити, майже третину власних сусідів, друзів, співвітчизників. І тому нам прекрасно було відомо, як і за що покарано муром німців.

Історія називає Берлі́нський мур, Берлі́нська стіна нім. Berliner Mauer, зведений за наказом державного керівництва СРСР від 13 серпня 1961, "Антифашистським оборонним валом" (нім. antifaschistischer Schutzwall). Після поразки Третього Рейху в Другій світовій війні Берлін був поділений на чотири сектори, три сектори контролювали західні союзники (США, Велика Британія і Франція) і один — СРСР. Протистояння західних союзників і Радянського Союзу призвело до поділу окупованої Німеччини на ФРН та НДР. Берлін при цьому був поділений на Східний, що став столицею НДР, та Західний, що став анклавом в середині НДР. Першим комендантом радянського сектору був маршал Жуков. "Переможці" вже покарали її за розв’язану війну, однак, якщо ви пригадаєте або переглянете старі радянські фільми, то за тональністю, з якою йдеться про німецьких загарбників збагнете: насправді автентичне покарання гідне злочину німцям радянській системі годі було вигадати.

Наприкінці 1950-х, коли СРСР фактично передав свою частину Берліна НДР, західний сектор як і раніше залишався під контролем окупаційних військ США, Великої Британії та Франції. Ця ситуація ставила під сумнів державну самостійність маріонеткової НДР. У листопаді 1958 р. Микита Хрущов звинуватив Західні держави в порушенні Потсдамських угод 1945 року і в ультимативному тоні зажадав від США, Великої Британії та Франції провести перемовини на предмет перетворення Західного Берліна на "демілітаризоване вільне місто", що в перспективі означало його приєднання до НДР. Економічна політика першого голови НДР Вальтера Ульбріхта спричинила у Східній Німеччині збільшення виробничих норм, господарські труднощі, насильницьку колективізацію 1957-60 рр.: тисячі виїздили на Захід. Особливо загострилася ситуація в 1961 році, коли країну покинули понад 207 тисяч осіб, переважно з числа молодих і кваліфікованих фахівців. 3-5 серпня 1961 року Вальтеру Ульбріхту було дозволено ініціювати закриття кордону між частинами міста.

Спорудження муру розпочалося в ніч на 13 серпня. Було залучено близько 25 тисяч членів воєнізованих "бойових груп" з підприємств НДР, що зайняли лінію кордону із Західним Берліном; їхні дії прикривали частини східнонімецької армії. В стані готовності перебувала радармія. Були перекриті чотири лінії Берлінського метро — U-Bahn — і деякі станції залізниці — S-Bahn. Були закриті також сім станцій на лінії метро U6 і вісім станцій на лінії U8, що були у східному секторі. Відкритою залишилася тільки станція Friedrichstrasse, на якій організували контрольно-пропускний пункт. Лінія U2 була розірвана на західну і східну (після станції Тельманплац) половини. Потсдамер-Плац також був закритий, оскільки стояв у прикордонній зоні. Мур неодноразово переобладнувався і добудовувався протягом 1962 року. До 15 серпня весь Західний Берлін був обнесений колючим дротом. Іронія долі: аж до 9 листопада 1989-го, моменту вказівки керівництва НДР про демонтаж, стіна добудовувалася.

Сьогодні минуло тридцять років відтоді, як східні німці остаточно втекли від Сталіна та його послідовників. Кажуть, хоча стіна пішла на сувеніри, не все в душах та ментальності східних німців опинилося там же. Проблему розділеної і насильницько "комунізованої" по Другій світовій війні Німеччини складно порівняти з нашим, прокачаним постімперською пропаґандою східно-південем, але вона схожа, суміжна. Так, на загал німецькі східняки досі набагато гірше, ніж їхні західні побратими, вписуються в Європу з її стандартами. На схід від Берлінської стіни все ще набагато слабкіший бізнес та муніципалітет, вища злочинність, присутня ностальґія за блаженним "соціалістичним райцем". Але, хоча сходами, нашим та їхнім, рухають різні ідеолоґічні символи, мотиви втеч і проривів крізь мури завжди тотожні: вирватися до кращого життя, в найкращий світ, у найліпшу долю.

Але я от ловлю себе на тому, що все частіше з вікон сучасної України починають лунати давно забуті мелодії з сивої "перебудовної" давнини. Чому б це? Чи лише про ностальжі мова, коли знову і знову рука тягнеться до магнітофона, і хочеться, як таки хочеться поставити улюблену "Another Brick in the Wall". І коли вона, пісня про "цеглинку", б'ється, тріпочучи, в стіни твоєї кімнати, уявляєш: східнонімецький берлінець із киркою в руці рівно три десятиріччя тому наближається до стіни. Щоб зруйнувати кордон, який застує простір майбутнього.