Новости Сегодня
Сделать стартовой
26,42
29,76
УКР

Віталій Квітка

письменник

Ти тільки не зникай

мнение

Усі ми нарікаємо на власну незахищеність. І це правда: людину складно захистити. Неможливо захиститися від вибуху в Чорнобилі, від непомірно високих цін на ринку (за неадекватно дрібної зарплати), або – від чоловіка-садиста, від несправедливого міліціянта чи судді, від світової (і не світової) війни, зрештою — від злощасного випадку. Однак є категорії, що беззахисні абсолютно, помітно вразливіші для соціального та природного простору, що оточує, – і це наші діти.

Діти — це та частина людства, яку варто захищати мудро – як від решти людства, так і від самих себе. Вони гірше, або інакше ніж ми, дорослі, орієнтуються в смаках, пристрастях, уподобаннях та щоденних людських виборах. Вони нерідко — мішень маніяка, нетверезого негідника, злостивого ровесника, людини з заздрісним око чи просто випадку. 

Ми багато говоримо про чесних суддів, про адекватних депутатів, про перезавантаження влади, про самосвідомість громади, про ще дуже багато речей, стратегічних та тактичних, які мали б принести нам щоденне щастя. Однак часом не в змозі забезпечити елементарного, що також могло б вважатися щастям — щастя дитини, яка не щезає безвісти.

Сьогодні — Міжнародний день зниклих безвісти дітей. Історія цієї знаменної дати сягає  25 травня 1979 року. Тоді після занять у школі додому не повернувся американський шестирічний хлопчина Евіан Пейтс. До пошуків дитини долучилася місцева громада, а потім – й уся країна. На жаль, де подівся школяр, дізнатися так і не вдалося. Через чотири роки після цієї трагічної події президент США Рональд Рейган оголосив 25 травня Національним днем зниклих безвісти дітей. За рік, у 1984-го, в країні було створено Національний Центр пошуку зниклих безвісти дітей, а також дітей, які стали жертвами експлуатації. Відзначається Міжнародний день зниклих безвісти дітей щорічно з 2002 р. з ініціативи Європейського центру зниклих і таких, що зазнали сексуального насильства. 

У мене майже рік усе не йде з голови випадок, один із кількох, що стався минулоріч у Суботцях. 24 серпня пізно вночі у селі Суботці, що на Кіровоградщині, зі свята Дня незалежності поверталася Діана Хріненко. До рідної хати лишалося двісті метрів. Але 16-річна дівчина до неї так і не потрапила. За словами її хлопця, якому вона встигла подзвонити, Діана сказала: "Я стікаю кров’ю, подзвони батькам, я поруч". Після цих її криків про допомогу телефонний зв’язок обірвався. Із наступного ж дня почалися ретельні пошуки безвісти пропалої. Шукали юну Діану правоохоронці й Нацгвардія, до них долучилися селяни та ще сотні волонтерів. Ретельно були обшукані абсолютно всі довколишні села, ліси та поля, але знайти Діану так і не вдавалося. Однак навесні, коли зійшли сніги, під Кропивницьким місцевий фермер вирушив орати власне поле, і там знайшов рештки Діаниного тіла. На сьогодні проведено понад 50 експертиз цих решток, однак всі ці дії, звісно, не можуть повернути дитину батькам. Про те, що насправді сталося в ту ніч, міг би розповісти хіба що нападник, що досі залишається безкарним та невідомим. Моторошний випадок із Діаною — на жаль, не є єдиний випадок кіднепінгу та зникання дітей безвісти... Резонансну справу 15-річної Софії Буц, мешканки Пантаївки, що за 18 кілометрів від Олександрії, яка зникла безвісти 1 травня 2017 року в день Великодня, уже розкрито, маніяка покарано, – але, знову ж таки, чи втішило це родичів розтерзаної дівчинки? Чи заспокоїло це тамтешню громаду, чи додає впевненості в завтрашньому дні всім нам, тим, кому мешкати на землі, де безвісти зникають діти? 

Діана Хріненко

Діана Хріненко

Софія Буц

Не завжди винна й автівка з маніяками, що спинилася обабіч траси, аби затягнути жертву до салону силоміць. Часом діти щезають, втікаючи від батьків, вчителів, самих себе в цьому юному й перехідному віці. Але втікаючи, навіть жартома, з метою "налякати" когось із батьків чи старших, діти зовсім не стають від того захищенішими. Моя добра знайома передчасно посивіла тільки тому, що її внучка втекла з дому (як виявилося, з парубком, поліція затримала їх аж у Криму), і вважалася "зниклою безвісти" місяцями. Я сам, на свій сором, у дитинстві тричі втікав із дому, щоправда жодного разу не довівши справу до статусу "зниклий безвісти". Місця, якими я блукав, узимку та навесні, – таємні, безлюдні і моторошні. Але що, якби по сусідству зі стежками моїх втеч випадково опинилася б людина з вдачею убивці та відлюдника? 

Певно, ми, ті хто є старшим і досвідченішим у питаннях деякої вовкуватості та немирності цього світу, маємо вчасно пояснити своїм чадам: так, наші з вами стосунки, можливо, не є ідеальні (цієї миті та взагалі), але в аж так остогидлому всілякому новому й молодому поколінню світі дорослих, ви достеменно набагато захищеніші, ніж на вулиці. Колись, одразу після Другої світової війни, людська безпека так само перебувала в загроженому стані. Було негласно в деяких громадах уведене таке просте правило: кожній людині (навіть дорослій), коли вона вирушала з власного помешкання, байдуже, в близьку чи коротку путь, навіть якщо на роботу, клали записку з адресою. Іноді, коли траплялося щось непередбачуване, це справді допомагало. У випадку з нашими дітьми, яких ми не завжди здатні захистити, бо не перебуваємо ж із ними безперервно поруч, у ролі такої записки може виступати лише глибока сердечна прив`язаність дітей і батьків, що гарантує взаємну довіру, а отже і певну взаємну опіку, відчуття безперервного батьківського ліктя. А що, якщо допоможе?

Читайте самые важные и интересные новости в нашем Telegram

Источник:

Сегодня

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
Орфографическая ошибка в тексте:
Послать сообщение об ошибке автору?
Сообщение должно содержать не более 250 символов
Выделите некорректный текст мышкой
Спасибо! Сообщение отправлено.
Продолжая просмотр сайта, вы соглашаетесь с тем, что ознакомились с обновленной политикой конфиденциальности и соглашаетесь на использование файлов cookie.
Соглашаюсь