Продолжая просмотр сайта, вы соглашаетесь с тем, что ознакомились с обновленной политикой конфиденциальности и соглашаетесь на использование файлов cookie.
Соглашаюсь
Новости Сегодня
Сделать стартовой
27,98
31,9
УКР

Віталій Квітка

письменник

Україно-російська "столітня гібридна": чи вибачиться Кремль хоча б на Новий рік?

мнение
Україно-російська "столітня гібридна": чи вибачиться Кремль хоча б на Новий рік? //smm9.ollcdn.net/img/article/12025/95_main_new.1546266392.jpg //smm9.ollcdn.net/img/article/12025/95_tn.1546266392.jpg Віталій Квітка

1908 року у книзі "Історія України-Русі" друг Марка Кропивницького миколаївський письменник Микола Аркас з гордістю вказує кількість українців на планеті Земля: 33 мільйони. Із них 3, щоправда, мешкають у Пенсильванії, Канаді та Бразилії, 5 — на теренах Австрії, 25 — на території тогочасної Російської імперії.

Зараз, через 110 літ після виходу книги Аркаса (з Кримом та Дон-Луганом) ми маємо населення 42 мільйони 153 тисячі, якщо вірити всесвітньому лічильнику. Якщо політикам (в залежності від орієнтації та виборчих програм), в Україні ми нараховуємо всього 30-37 мільйонів — менше ніж за Аркаса або так само. Але навіть якщо відкинути передвиборний песимізм, це все одно 42 явно менше ніж пострадянські 52 три десятиріччя тому і не набагато більше за аркасівські 30. Теперішній рівень населення приблизно відповідає населенню УРСР 1939 року — 41, 3 млн. Та все одно, якщо враховувати, що 1900 року на планеті Земля мешкало 1, 6 мільярда населення, а на 31 грудня 2018 тут живе 7, 66 млрд, то ясно, що з Україною за останні 100 років відбувалося щось мало зрозуміле. Сьогодні ми розуміємо, що оптимізм історика Аркаса співмірний хіба що з 1719 роком: тоді по всій планеті українців було розпорошено 5,7 мільйона.

Справа в тому, що рівно через 10 років між росіянами (спочатку кремлівськими більшовиками, а зараз кремлівськими шовіністами) розпочалося неофіційне протистояння, яке в дусі подій останніх чотирьох років на українських кордонах можна з чистим сумлінням назвати не інакше як Столітньою україно-російською війною.

Ця війна відбувається зовсім не меж пересічними гродмадянами, і не на мистецьких майданчиках чи по університетських кафедрах (хоча, певною мірою, по них також). Мова про тотальний винищувальний натиск із боку Кремля: у 1918-1990 легальний, як на мешканців УРСР, 2013-2018 — як неоголошена аґресія, низка нелегальних акцій, спрямована на втрату реального суверенітету (на відміну від есересерівської української самостійності де-юре).

Перша стадія 100-літньої війни з боку соціалістичної РСФСР щодо "буржуазно-націоналістичних" (національно свідомих) елементів України мала кілька активних геноцидних фаз:

1918-1921 — так звана Громадянська війна, і як фінальна фаза – винищення республіки Холодного Яру (за 1914-1918 населення України скоротилося з різних причин на 7 мільйонів);

1932-1934 — Голодомор (4-7 мільйонів жертв) та акція винищення національної письменницької еліти 1934-1937 року, яка ввійшла в історію під заголовком "Розстріляне Відродження", що забрала літературне та людське життя 234 митців. Остання важлива в порівняльно контексті "української ідеї". Невідомо, скільки чоловік розмовляло українською 1908 року, але єдину україномовну газету "Рада" передплачували всього 200 (!) осіб, це з урахуванням поляка Вацлава Липинського, який щойно оголосив себе українцем, назвався В’ячеславом і вирішив відкрити світові ідею українського монархізму. Тоді як відомо, що 103-хвилинний фільм "Іван" (1932) Олександра Довженка був засуджений кремлівськими пропагандистами як  спроба явища "українського соціал-націоналізму(фашизму)", і наклади, а отже і кількість ймовірних читачів кожного з розстріляних митців, сягали десятків, а іноді сотень тисяч;

1939-1945 — втрати українців у Другій Світовій війні за найскромнішими підрахунками важать 5-7 мільйонів (інші джерела говорять про понад 10 мільйонів);

1946-1947 — у ці роки в Україні знов їли щурів, котів і собак, а в Дніпропетровській та Ізмаїльській областях — і людей. Станом на 2 липня 1947 р. в Українській РСР нараховувалося понад 1 млн 154 тисяч виснажених голодом людей — дистрофіків.

2013-2014 — різке скорочення населення України приблизно на три мільйони за такого ж різкого збільшення кількості громадян РФ у лічильнику (за загальної тенденції обох країн до зменшення населення).

Аж до зіткнення з державою Путіна українці більше не винищувалися в таких кількостях.  Не мовлю, що в негативному нашому демографизмі повинен лише Кремль: але факти все-таки річ промовиста — винен, мабуть, не лише Адольф Гітлер і "блокада ним Ленінґрада".

На жаль, ми не можемо підняти келихи і сказати, що столітня війна з російсько-кремлівською імперією зла позаду. Більше того, у мас-медіа українців постійно вантажать передноворічними чутками про можливість повномасштабної російської агресії одразу після нового року. З того, що ми бачили упродовж останнього року, є однак сумніви, що це так.

Якщо подивитися на україно-кремлівське протистояння впродовж останніх чотирьох років, то можна сказати, що попри колосальні людські жертви у вигляді почесної, але все таки смерті десятків тисяч наших громадян, на мою думку, РФ має всі шанси якраз програти цей поєдинок "за очками".

Кремль нагадує бійця, який, завдавши кількох потужних, несподіваних і некоректних ударів на початку (анексія Криму, Іловайський та Дебальцевський котли) надалі продовжує кружляти, граючи біцепсами, самовпевнено вважаючи, що перемагає. Насправді Російській Федерації не вдалася жодна з її акцій (принаймні всі вони викликали не просто осуд, а певні санкційні дії з боку основних гравців світового співтовариства) після 2015 року. Буквально все, що робить кремлівська воєнщина останнім часом, – це бали, що зараховуються на міжнародну користь України. Найяскравіший приклад: захоплення українських суден, яке замість того, щоб вчергове залякати українське суспільство, змусивши його зненавидіти власну владу, гарантувало Кремлю лише продовження і навіть посилення санкцій. Навіть якщо РФ спробувала б здійснити повномасштабну сухопутно-десантну операцію супроти України, це не гарантувало б її запланованого успіху (українська армія вже має чотирирічний досвід хай і гібридної, але війни з летальними для супротивника наслідками), зате гарантовано ініціювало б як мінімум політекономічну блокаду Кремля.

Що таке подібна блокада, чудово було відомо Володі Ульянов-Леніну (це коли у 1920-ті державу Рад визнавали всього 15% планети: 29 держав (із екс-надкраїн — лише Німеччина). Як довго протримається РФ на самоті, намащуючи хліб солідолом і запиваючи його нафтогазом? Не хотілося б такої долі для простих людей. Але от випадок 30 листопада 2018 року, коли в Буенос-Айресі Дональд Трамп узяв, та й не потиснув руки Путіну (це, здається, вперше ще з часів держави "червоного терору" Леніна-Троцького) свідчить, що подібний сценарій для Росії можливий і через 100 років після її безпосередньої конфронтації з Антантою.

Тому можемо спати спокійно під Новий рік: Україна уже вистояла. Певною мірою. І вона вже перемогла. Залишилося трохи дотерпіти. Крім того, а що, як ми доживемо до часу, коли почуємо не тільки кремлівську лайку в укрбік, а й кремлівські вибачення? 

Источник:

Сегодня

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter
Орфографическая ошибка в тексте:
Послать сообщение об ошибке автору?
Сообщение должно содержать не более 250 символов
Выделите некорректный текст мышкой
Спасибо! Сообщение отправлено.
Загрузка...
Загрузка...
Загрузка...