Мы обновили правила сбора и хранения персональных данных

Вы можете ознакомиться c изменениямы в политике конфиденциальности. Нажимая накнопку «Принять» или продолжая пользоваться сайтом, вы соглашаетесь с обновленными правилами и даете разрешение на использование файлов cookie.

Принять

Віталій Квітка

письменник

Єдиний Яр, який назавжди з нами

29 сентября, 08:30

Діти напевно чутливіші та чуйніші. Навіть підлітки. Принаймні я був саме таким, коли вперше шістнадцятирічним опинився біля пам`ятника у Бабиному Яру. За прилизаністю парку, буянням шовковистої його природи, за химерами скульптурного ансаблю там, за чистим на перший погляд повітрям там завжди щось ховається. Ховалося тоді і зараз, і з того дня, з 29 вересня 1941 року, коли там почалися перші масові розстріли. Смерть не можливо не відчути: вона сховалася там, розчинившись у показній гармонії. Там причаїлися духи і крики, здається, відчутні досі. Якщо, звичайно, радар твого серця вже налаштований, щоб відчувати.

Суха статистика ніколи нічого хорошого не розкаже, вона просто розповідає — безвідносно, беземоційно, ніби сама про себе. Війна 1939-1945 забрала в України 4 мільйони цивільних громадян. Причому на наших теренах загинуло 1 мільйон 900 тисяч євреїв (це — 75% від усіх євреїв, знищених на території СРСР нацистами), 1 мільйон 700 тисяч українців і близько 100 тисяч ромів. Якщо ми відчуємо смерть кревної нам людини просто цієї миті, то не зможемо помножити на вище вказані цифри, тому що нам не пережити, не вижити, реально відчувши біль за 4 мільйони вбитих — не горобців, не колорадських жуків, і навіть не котів чи собак — а САМЕ ЛЮДЕЙ. Це неможливо ані збагнути, ані пояснити, ані виправдати — анічим неможливо. Але все це, свідчать історики, відбувалося.

Спочатку, 27 вересня 1941 року, розстріляли пацієнтів психіатричної лікарні ім. Павлова. Це вписувалося в доктрину гітлерівської моралі, згідно якій є неетичним залишати жити психів поруч зі здоровими громадянами. Не те щоби люди з відхиленнями могли бути заразними, але певною мірою так: ніхто ж ніколи не зна, що в них у голові. Принаймні соціально інтеґрованими їх точно не назвеш. І тому, коли в нацистів був вибір, вони завжди обирали на свою голову ще й гріх "очищення територій" від старих, неповноцінних, від усіх, кого годі було використати на благо Третього Райху.

Потім вивісили дивне повідомлення: аби єврейське населення Києва на восьму ранку 29-го збиралося на розі Мельникова на Доктерівської. З цинічним приписом: "біля цвинтаря". Якщо читати повідомлення з кінця тексту, то складалося навіть враження, що про євреїв нацисти дбають навіть більше, аніж про решту населення Києва: під загрозою розстрілу киянам заборонялося "займати" предмети та приміщення євреїв, які зберуться на розі Мельникова/Докторівської. Передостанній абзац виключав єврейську непокору: за це також обіцяли розстріл (цікаво, чим би він відрізнявся від того, який і був здійснений насправді — певно відтермінуванням власної смерті, бо всі хто уникнув Яру, мали можливість іще якось зачепитися в цьому життя). Прикрий абзац №2 повідомляв про необхідність мати при собі документи, гроші та білизну. Таким чином намір нацистів затуманювався ще більше: ці предмети при особі гарантували не розстріл, а хіба що депортацію. І все ж знайшлися розумні: інтуїція, та і попередня практика НКВД, коли білизна та гроші в хустинці ще не гарантували "нерозстрілу", змусили людей рятуватися втечею.

Реклама

Настав воістину важкий для розстрільної Айнзацгрупи С під командуванням штандартенфюрера СС Пауля Блобеля понеділок. А за ним — і вівторок. В ці дні нацисти стратили 33 700 євреїв Києва. З-поміж них були переважно старики та діти. Ні за що ні про що. За формальним звинуваченням у підпалі Хрещатика 24 вересня. І це був тільки початок, надалі в Бабиному Яру, згідно з німецькими документами, "без жодної сторонньої допомоги" зондеркоманда 4а із залученням двох батальйонів (45-й і 303-й) із полку охоронної поліції "Південь" розстрілювали і розстрілювали. І євреїв, і неєвреїв, і українських націоналістів, тобто бандерівців. 3 листопада в Берлін звітували, що "знищено" 75 000 євреїв та 8000 політв`язнів. Загалом урочище Бабин Яр прийняло в себе 150 тисяч людей: 100 000 євреїв, а ще — комуністів, націоналістів. Підпільників, табірних втікачів від примусових робіт, кримінальних злочинців та просто тих, хто порушив правило громадянського життя під час комендантської години.

Звідки взагалі це в людей? Вбивати? Не захищаючись від небезпеки, не рятуючись від чогось — а просто тупо вбивати?

Невдовзі розстрільні місцини з`явилися біля Харкова, Львова, Сталіного (Донецька), Рівного. Загалом за війну нацисти спалили 321 українське село, убивши при цьому 49 274 мирних мешканці. На західній Україні у відповідь на дії УПА стратили 2000 заручників та 3000 волинських селян — це як мінімум.

Але найбільше дісталося все ж українським євреям. Так, із 900 000 галицько-волинських євреїв окупацію пережили лише 140 000. А з 1 мільйона 800 тисяч підрадянських та підрумунських євреїв вижили 660 тисяч людей.

В тренде
На Покров будет шикарная погода: синоптик уточнила прогноз
2 октября отмечаем день Трофима и Зосимы

Звідки це, геноцид? Звідки ця манія вбивати або милувати за певною ознакою у вимові чи на обличчі? Хтось скаже — від Третього Райху. Але — не тільки. Вбивство, яке навіть офіційно не вважаєш за вбивство, – навіть не наслідок єврейських погромів Середньовіччя (тому що чума і тому що — при грошах і при фарті). Таке масове вбиство може здійснити лише натовп. Таке стається лише тоді, коли ти член навіть не нації чи родини — а юрми, яка тупо і завзято, як той хто ліворуч і як той хто праворуч, тупо суне в майбутнє, тупо преться в кар`єру. Невже в добу війни і вбивства не існувало громадянського суспільства, персональних моральних устоїв та загальних етичних канонів!

Олександр Солженіцин, аналізуючи тоталітарні режими, якось прохопився про те, коли громадянське суспільство є і справді громадянським. Це коли його члени здатні сформулювати власну думку, попри думку влади, уряду та попри думку, трансльовану і нав`язувану ЗМІ. Тогочасні ані радянське, ані німецько-гітлерівське суспільство не були вільними ні від власних ЗМІ, ані від думок вождів, що публікувалися на їхніх шпальтах.

Але це не означає, що тодішній, і оцей щонайтрагічніший досвід Бабиного Яру нічого не навчає. Ні, він як мінімум навчає сприймати те, що відбулося в Яру 77 років тому, як те, що потрібно нам співпережити і усвідомити саме зараз. У нас у не мають повторятися бабині яри: ні мікро, ні макро, аніяк. Чуєте запах в повітрі? Він віддалений, підвіває з-під Сирця, з-під змішаних із повінню початку 1960-х і вже недослідимих людських кісток. Ці кості нам щось розповідають: про те що вони жили тут, і ходили цими вулицями, і любили любовію, якою люблять теперішні, і хотіли, палко хотіли жити і славитися своїми тілами, і думками, і вчинками.

Але хтось став на їхньому шляху. Ворог роду людського. І рід припинився. І застиг для деяких землян лише у вигляді надписів на стелах. Хіба не моторошно відчувати цей запах людинонелюбства, хіба не хочеться навпаки — щастя всім, хто крокує поруч із тобою по вулиці?!

Читайте самые важные и интересные новости в нашем Telegram

Реклама

Реклама

Новости партнеров

Загрузка...

Новости партнеров

Loading...