Мы обновили правила сбора и хранения персональных данных

Вы можете ознакомиться c изменениямы в политике конфиденциальности. Нажимая накнопку «Принять» или продолжая пользоваться сайтом, вы соглашаетесь с обновленными правилами и даете разрешение на использование файлов cookie.

Принять

Віталій Квітка

письменник

Ювілей, якого не забути

20 января, 16:43

І на цьому перед Вашою Королівською Милістю

наголошуємо, що ми погоджуємось (на

союз,інкорпорацію, -авт.) як люди вільні, свобідні,

щоб це не принизило нашої шляхетської гідності.

Бо ж ми є народом так поштивим, що жодному  народові на світі не поступимось, і впевненні, що

кожному народові рівні шляхетністю...

Реклама

Костянтин Вишневецький, брат Дмитра "Байди" Вишневецького


20 січня 1569 року, 450 років тому, розпочала свою роботу, певно, найдовша в історії Східної Європи парламентська сесія — сейм у Любліні, участь у якому взяли король Жигимонт ІІ Август та речники Польської Корони і Великого князівства Литовського, у їх числі й магнати від українських (термін "українні" вже існував) земель. Сейм закрили аж 12 серпня, а 1 липня оголошені були результати цих тотальних королівсько-магнатсько-шляхетських дебатів. В історію вони ввійшли з однойменною назвою Люблінської унії і з наслідком на два сторіччя наперед —  утворенням держави Річ Посполита.

До Любліна-1569 історіографія кожної з націй, що взяли участь в легендарному засіданні, аби витворити союзну державу, яка впродовж двох сторіч з різною долею успіху диктуватиме умови світовому співтовариству тогочасся, ставиться по-різному. Для Литви федеративне злиття з Польською Короною — це на загал "чорний" день, від нього історія Великого князівства Литовського, яке ще сторіччя тому простягалося від Балтійського до Чорного морів і від Галича до Азова, рухається по нисхідній лінії. 1 березня, коли король став вимагати від литовських князів Радзивілла та Ходкевича пояснення їх непоступливості, обидвоє вночі залишили польські терени на знак протесту і приїхали знову... аж у червні. Для поляків Люблін-1569 — безумовний тріумф в становленні нації і держави, адже попри збереження по унії спільного Литовського статуту та власне литовських самоврядування та армії, закладено передумову планомірного "підтоптування" Короною Князівства. Хоч руські (українські) князі Костянтин-Василь Острозький та Стефан Збаразький і здійснили було на підтримку литовських магнатів нетривалий демарш поза межі Любліна, для українної еліти унія обіцяла непогані перспективи. Властиво української держави, та навіть думки про неї, не було. А Україна, особливо її прикордоння — теперішня Київщина, Вінниччина та Черкащина — була відкритою для мілітаристів зі степу. І союз двох — польської та литовської — насправді обіцяв насправді непогані перспективи для захисту життя, якщо не  прав, прикордонного українства.

В тренде
Спорт, рыбалка и не только: стали известны самые популярные хобби украинцев
Любимым спортивным времяпрепровождением украинцев стали покатушки на велосипедах

Ці боронні перспективи вилилися в героїчні звитяги. Принаймні двічі — 1621 року під Хотином і 1683-го під Віднем – українцям у складі польсько-литовської держави випала нагода в буквальному сенсі рятувати Європу від османської експансії. За шість років до Любліна на стамбульскому гаку сконав Дмитро "Байда" Вишневецький, перший наш гетьман (читай – президент), черкаський та канівський староста, якому вдалося організувати та згуртувати козацтво і побудувати першу Запорозьку Січ. Через 90 років саме запорозьке козацтво відіграватиме неабияку роль у спробі здобуття першої української незалежності під проводом українського гетьмана №3 Богдана Хмельницького.

Дмитро Вишневецький

Тепер, із перспективи ХХІ сторіччя, однак осяжні не тільки позитиви Любліна-1569. Від самого початку Річ Посполита акумулювала чимало внутрішніх протиріч, які закладали передумови її загибелі під час розподілів Польщі наприкінці 1700-х. Обмеження королівської влади (а отже часом слабка оперативність та ефективність при зударах із монархіями штибу османів, а потім і Московії Романових), демократія, ефективна і доступна та чільна переважно для еліт для магнатів, шляхтичів та дідичів (землеволодарів), практично безкарні нонсенси жахів містечкового феодалізму. Що, зрештою, здетонувало у формі потужного козацько-українського повстання, яке мало не припинило фізичного існування Речі Посполитої як такої (такі передумови безумовно існували на висхідній стадії української революції, в 1648-1651 р.р.), але в будь-якому випадку смертельно підірвало потенціал і сили республіки Речі Посполита, чим ніколи не гребували скористатися нахабні сусіди.

Ще Іван Четвертий Грозний, атакуючи литовську шляхту в Смоленську, горлопанив: "Поверніть мені Київ, спадщину князя Володимира". Російські царі та їхні зверхники сімнадцятого сторіччя, маніпулюючи настроями низового козацтва, вдало стравлюючи українські Схід і Захід, в подальшому не без допомоги наших наївних гетьманів та козацьких старшин практично виграли гібридну війну Середньовіччя за Україну. Ані Гадяцька унія – угода, укладена 16 вересня 1658 року під містом Гадяч із ініціативи гетьмана №4 Івана Виговського між Річчю Посполитою і Гетьманщиною, що передбачала входження останньої до складу Речі Посполитої під назвою "Великого Князівства Руського" як третього рівноправного члена двосторонньої унії Польщі і Литви, ані спроба українського гетьмана №12 Івана Мазепи не змогли подолати інерції на ментальний розрив між східняками та західняками, закладеного ще фактично 1569 року у Любліні. 

Доки українські магнати та старшини, нащадки колишніх князів Галичини та Волині, перебували під владою ВКЛ, еліти розмовляли рідною мовою, молилися в своїх церквах. Ополячення української та литовської шляхти набуло незворотного процесу. Якщо православний "Байда" Вишневецький жив у козацькому наметі посеред степу, то його пращур, український же володар Ярема Вишневецький потрапляє в історію як чи не найбільший кат козацтва і затятий ворог усього українського. 

Як більш важливу обставину, все-таки варто розглядати ту ментальну різницю між східними теренами (особливо Лівобережжя) та західноукраїнськими етносами, яка починає народжуватися саме 1569 року. У справу цього розриву, час від часу пасуючи перед українством, планомірно докладатимуть зусиль і поляки, і московити. Після 1795-го, коли Річ Посполита припинила своє існування, процеси взаємного відчуження стали необоротними. Настільки, що галицькі митці практично досі "моляться" на культуру (і не лише побутову) цісарської доби Франца Йосипа, тоді як сьогоднішні нащадки лівобережників і через три десятиріччя після припинення прямої дії з боку "старшого брата" захоплюються "величчю російських шедеврів". 

У контексті цього відпливання материків заходу українства від його ж сходу, Злука УНР та ЗУНР, сторічний ювілей якої ми відсвяткуємо 22 січня — це передовсім прапор прагнення України до повернення самої себе наново в колишні, можливо долюблинські, легендарно-монументальні національно свідомі рамки. Практично свічка, запалена на Софійському майдані 100 літ тому, отримала шанс горіти, не побоюючись за яскравість власного полум`я лише сьогодні. Коли ми зрозуміли, яким цінним є кожен квадратний метр цієї території, кожен кубометр власного повітря, яким дихаємо, кожен штрих страждань заради омріяної п`ятьма сторіччами української соборності.

Читайте самые важные и интересные новости в нашем Telegram

Реклама

Реклама

Новости партнеров

Загрузка...

Новости партнеров

Loading...
загрузка...