За кого ж закланий Агнець Божий?

Отож, очистьте стару розчину, щоб стати вам новим тістом, бо ви прісні, бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений.

Тому святкуймо не в давній розчині, ані в розчині злоби й лукавства, але в опрісноках чистости та правди!

Перше послання ап. Павла до Коринтян 5:7,8

Це символічно, що в ці – великодні дні – у Мінську дійшли згоди про припинення вогню. Це добре, що, можливо, в цей день відбудеться обмін полоненими неоголошених чи й оголошених воєн. Було би, однак, краще, набагато краще, якби у великодні дні приймалися рішення про припинення вогню взагалі – раз і назавжди. Щоб цього дня чоловіки, жінки та діти брали на себе зобов’язання "припинити вогні" всередині родин. Щоб сусіди подивилися один на одного, і відчули виняткову спорідненість – усіх на цій планеті. Щоб затяті вороги забули назавше свою непримеренність. Щоб таємні злі задуми в ці, пасхальні дні, раз і назавше припинили своє існування.

Ми всі – реалісти, і розуміємо: так не буде. Максимум, на що знову можуть сподіватися люди – ранкової всенощної ходи і передсвітанкової спорідненості душ на Пасху. Насправді, навіть це – вже дуже чимало. І все-таки, поклавши руку на серце, ми відчуваємо, що цього не достатньо.

365 днів на рік ми відчуваємо власну недосконалість. Ми можемо мати гарний план, однак завдяки свободі і забрудненості людської волі кожен такий може розбитися, як склянка, ще в зародку. Ми чуваємо, що гарні ініціативи від одних, прочитуються як жахливі в очах інших. І часто діємо, виходячи зовсім не з чуття справедливості чи добрості власного вчинку – радше наперекір ближньому. І так з усіма – і з тими, хто вірить у Бога, і тими, хто заперечує Його існування. Якщо, проте, ми насильницьким рухом думки, приберемо Господа з нашого життя, насправді ж нічого не зміниться. Ми продовжимо перебувати у стані прихованої до часу агресії по відношенню до думки, ініціативи, вчинку з боку когось іншого. Ми – недосконалі. І при цьому всьому ми – рештки того, що називається в Священному Писанні "образом Божим".

У той же час, навіть руйнуючи щось, ми бачимо, як дивовижно гарно, точно і послідовно влаштовано все довкола нас – як у ділах рук людини, "образу Божого", так і в усьому, що називаємо ми природою. Зими не настають улітку, кисень не пропадає з повітря, дощ іде вниз, а не догори, і взагалі з дня у день земне тяжіння не перетворюється на місячне, а у добі залишається 24, а не 72 години, як на Марсі. Тобто в усьому, крім лихих людських намірів і вчинків, існує лад і причина. І тільки людська цивілізація, самозакохуючись у власні винаходи і буцімто вищість свого розуму намагається цей лад заперечити.

Ми не можемо точно відповісти, чому Бог створив світ і людину зокрема: однак в усіх своїх пошуках теологи і філософи схиляються до думки – це було зроблено не через випадковість чи примху; швидше за все біля засад появи світу і нас те, що ми називаємо Любов. Просто – з Любові, і все. І нехай ми можемо картати цю Божу Любов за її Божий егоїзм (бо під тиском труднощів і страждань іноді нам видається за краще не народитися), цей Божий егоїзм не доступний нашому пізнанню.

Однак те, що зробив Бог для нас ще – засудив Власного Сина на хресну смерть за всі наші гріхи, щоб кожен із нас мав надію жити вічно – це уже однозначно акт безумовного Божого альтруїзму. Умова, в принципі, є. І вона одна: вірити, що не ти, а Дехто Бог – більший і незнаніший за можливості пізанння нашим мозком – створив це все.

Ми не народжували (в значенні повної підтримки його життєдіяльності, включно з забезпеченням повітрям та земним тяжінням) і нездатні народити жодного з тих, кого будь-якої миті здатні позбавити життя. Часто ми безсилі протистояти власному інстинкту вбивці (словом чи фізично). Це тому, що подобається нам чи ні, а ми грішні від самого початку. І саме тому прийшов у тілі як ми Ісус Христос – не щоб убити, а щоб заплатити за всі людські злодійства разом.

Ми можемо відчути аналогію заклання Агнця Божого за людство в поодинокі моменти, коли на війні чи під час вуличної пригоди хтось приймає смерть за іншу людину, підставляючи груди під кулю чи ножа. Наприклад, як у випадку Небесної Сотні. Але ця жертовна фізична смерть власного тіла, якою ми здатні заплатити – все-таки не наша монета до кінця, ми не створювали і не плекали власних тіл – кожного з фізично мертвих чи ще нині живих – утримує Господь, Його загальна благодать у вигляді Його непорушних законів.

Тому Пасху важко і навіть не можливо зрозуміти до кінця. Однак те, як ми це називаємо українською мовою – Великий День – дає певне поняття про значення цього свята. Це не просто одне велике свято, яке завтра може змінитися на лиходенням. Це не просто одна велика перемога, після якої на нас можуть очікувати великі менші поразки. Великодень – це день, символічний день, який триває ось уже 2000 років поспіль, у якому, неправедні, раз і назавжди ми були виправдані. За нас було принесено жертву завбільшки 1/3 Самого Бога. Це немало, якщо згадати, про скільки Божих галактик наші астрономи навіть не мають уявлення. Це достатньо, навіть незважаючи на кричущу перенаселеність планети Земля останнім часом.

Бог пожертвував собою заради гармонії. Щоб відродитися і нічого і нікого зі Свого не втратити. Божий Син воскрес на третій день, на Пасху. І ми, якщо будемо вірити в Нього, воскреснемо для вічного життя. І тоді, тільки тоді – не зараз – забудуться і зітруться всі наші сльози, розпачі, недоладності, недосконалості і дисгармонійність. У Великодень ми маємо згадувати тільки одне: разом із Христом "ми – вже, але ще ні". Уже насправді праведні. Уже насправді щасливі. Уже насправді досконалі. Але, тому що ми на Землі – то насправді "ще ні, не до кінця", і лише – частково.

Але навіть те що ми маємо за Божою благодаттю тут частково – розум, і почуття, і таланти, які могли б змусити нас намагатися робити добро Боже, цього уже цілком достатньо. Якщо не до повної відповідності кожної людини "образу Божому", то, принаймні, для прийняття політичних і громадянських рішень. Принаймні там, де від нашого добра ще може щось залежати. Принаймні в усьому, де ми можемо спробувати змінити довколишнє зло на ознаки довколишнього добра.

Постскриптум. Відповідь на запитання у заголовку така: Агнець Божий закланий абсолютно за усіх – праведників її неправедних, розумних і дурних,  чорних і білих, вродливих і негарних, патріотів і денеерівців, за владу і громаду, за тих, хто любить Ісуса, і за тих, хто кляне Його ймення. У цьому закланні – наша рівність. Із цієї точки – наша генетична здатність подавання руки  ближньому.