Все владнає плин часу, або Про свята українських вояків

Україна 6 грудня святкує День ЗСУ. Як відомо, є в нас ще одне велике свято вояків – День захисника України, 14 жовтня. Варто зазначити, що ці свята не конкурують між собою – вони спрямовані на зовсім  інші речі, в них різне емоційне наповнення.

День Збройних сил України – це день заснування ЗСУ, відзначення того факту, що Збройні сили, як армія незалежної української держави, постали саме за постановою Верховної Ради. А День захисника України спрямований на відзначення всіх поколінь борців за волю України із зброєю в руках.

Від часів СРСР нам залишилось ще одне екс-свято – 23 лютого. Щодо тих, хто продовжує його святкувати – що ж зробити, щоб радянське свято пішло у забуття? Нічого робити не треба, все владнає природній плин часу. Так, частина молоді у нас відзначає 23 лютого, бо за багато років цей день встигли перетворити на свято за статевою ознакою. Якщо 8 березня відзначають як жіноче свято, то є альтернатива у вигляді чоловічого свята, коли вітають не тільки тих, хто служив у радянській армії. Я особисто служив в ній два роки (ДМБ 85), і якщо мене хтось мене привітає, я його гнати метлою не буду – просто скажу, що не відзначаю, але дякую, добре. Але у нас є люди, які взагалі не мають відношення ані до Радянського союзу, ані до радянської армії, але за інерцією продовжують святкувати це як простий чоловічій день.

Боротися з цим в демократичній країні дуже важко. До речі, 23 лютого був не днем радянської армії, а днем захисника батьківщини. Якої батьківщини, не уточнювалось. Так от, зараз є свято 14 жовтня, День захисника України, який збігається з Днем козацтва, який збігається з Днем святої Покрови і річницею заснування Української повстанської армії. Це суперпотужна альтернатива радянському святу, і я б саме на ній акцентував увагу.