День вчителя чи звалище непотрібних стереотипів?

Не зважаючи на всі мої переконання у визначній, головній та всеосяжній ролі науки у розвитку як суспільства в цілому, так і кожної особистості окремо, змушений констатувати: сьогоднішня школа – це настільки пережиток минулого, що інколи навіть не одразу орієнтуєшся, а чи справді із "совком" покінчено.

Одразу хочу обмовитися: я із величезною повагою ставлюсь до педагогів, вчителів, оскільки моя мама – вчителька. І саме тому у переддень вже традиційного "Дня вчителя" візьму на себе відповідальність проаналізувати ситуацію. Адже сьогоднішня школа – це не просто соціальний інститут. Це – основний щабель, підґрунтя, перший соціум та перше організоване суспільство для тих, хто вже через 10 років стане майбутнім нашої країни.

Почну з того, що сучасна школа абсолютно не відповідає не те, що вимогам майбутнього, але й вимогам вже сьогодення. От скажіть, друзі, в кого є дітлахи-школярі: як часто вам доводилося чути від вчителів, що, мовляв, смартфони – це зло, планшети – ще більше зло (бо вони більші за розміром, напевно), а комп’ютери та "ваші інтернети" – то найзгубніше, що може бути для сучасної дитини? Адже, цитуючи одну з вчительок початкових класів, – "вони сидять в інтернеті, а табличку множення не знають". Стривайте-но! Вчителі скаржаться батькам, що діти не вчаться? Та це ж абсурд! Це батьки повинні питати у вчителів, а чому діти не знають основ природознавства, мови, літератури…! Якщо ви десь у якійсь розвиненій країні промовите вищезгадану сентенцію про інтернет та табличку множення, – вас просто не зрозуміють. Адже вже давно у таких країнах навчання у школах, а про виші й мови немає, – йде не всупереч, а завдяки високим новітнім технологіям. Висновок простий: не смартфони зло, і не інтернет згубний. А система освіти та вчителі, котрі не навчають дітей, як саме користуватися тими знаннями, які в них є під рукою, – кардинально неправильно бачать свою роль у навчальному процесі. Бо саме вчителі мають дати учням відповіді на питання, для чого потрібна та ж таки табличка множення (якої, за легендою не знав навіть Альберт Ейнштейн), для чого потрібні дивакуваті формули і так далі. Зрештою, навіщо потрібні саме смартфони і як їх можна застосовувати у навчанні. В іншому випадку – буде стовідсотковий спротив та конфронтація між учнями та вчителями.

Згадавши на початку свою матусю, котра нині є Заслуженим вчителем України, я мав на увазі її слова про те, що наука мені знадобиться в житті. Так, вона мала рацію. Тоді, 35 років тому. Вона і сьогодні має рацію, коли говорить дітям, що наука, базове навчання – знадобиться в житті. Але сьогодні вона усвідомлює, що світ кардинально змінився. І те, що було основним 35-40 років тому, сьогодні є другорядним для молодого покоління.

Ще раз повторюся: я з величезною пошаною ставлюся до вчителів. Але мені болить від того, коли я бачу, що сучасні вчителі, особливо ті, чия кар’єра починалася саме 30 років тому, чомусь вперто не бажають самовдосконалюватись. Варто вже зрозуміти, що ту банальну інформацію, яку вчитель намагається вкласти у мізки учнів – сучасні діти здатні отримати самі, кількома натисками на екран смартфону. Головне завдання вчителів сьогодні, повторюся, – не давати просто інформацію, як таку, а навчати дітей КОРИСТУВАТИСЯ цією інформацією.

Наприклад, пояснити дітлахам, що підмет і присудок – це не просто частини речення, а ще й найпростіші пошукові слова для інтернет-браузера, щоб знайти потрібну інформацію. Що месенджери – це не просто забавка для балачок чи розваг, а можливість інтерактивного навчання хоча б для виконання домашнього завдання разом із однокласниками, де б можна було разом в онлайн-відеочаті вирішувати завдання, поставлені вчителем. Знову ж таки – інтернет із його наповненням готовими відповідями та варіантами вирішення математичних задач у поєднанні з оналйн-чатом дасть змогу школярам разом виконувати домашні завдання, а разом з тим спілкуватися у навчальному самоосвітньому процесі. І таких прикладів можна привести багато. Зрештою, саме так чи десь так і навчаються учні за кордоном. А не розповідати про те, що інтернет та смартфон – це зло.

Тепер стосовно дня вчителя. Знову ж таки, з усією повагою до педагогів. Невеличкий екскурс в історію. Свято вчителів почали відзначати в СРСР з 1965. Офіційно День вчителя був закріплений 1980 року Постановою Президії Верховної Ради Радянського Союзу. Якщо покопирсатися в історії, то побачимо, що саме середина 60-х років та кінець 70-х років минулого століття – то були найзапекліші моменти в історії СРСР, коли радянська пропаганда потребувала цілого покоління тих, хто буде палко любити батьківщину та її партію й ненавидіти Захід, як агресора. А хто ще може цьому навчити краще за всіх? Правильно, вчитель. У психології це називається принципом подвійного навіювання: коли учнів навчають любити, поважати та безмежно довіряти чужій людині, а не власним батькам. А ця чужа людина у свою чергу вже вчить любити, поважати та безмежно довіряти всьому, що вилітає з її вуст. Саме тому стереотипне свято "Дня вчителя" можна вважати головним святом радянської пропаганди.

Ще раз: я зовсім не відкидаю фактів величезних заслуг вчителів, які були, є та будуть – у вихованні та навчанні дітей. АЛЕ… Свято "День вчителя" сьогоднішні дітлахи вже не розуміють. І у них виникають абсолютно закономірні запитання: "А чому пацієнти не відзначають День медика?" "А чому покупці не відзначають День працівника торгівлі?" "А чи існує день пілота? Адже чомусь пасажири в аеропортах не несуть квіти пілотам у цей день…" "Чому, якщо це День вчителя, то відзначати його мають учні?"

Я зовсім не агітую проти відзначення Дня вчителя, тим більше, що це свято визнане на державному рівні. Але я агітую за те, щоб цей день став в першу чергу святом самовдосконалення для самих вчителів. Щоб цього дня кожен вчитель міг підбити підсумки своєї роботи не у викладацьких годинах, а в тому, на скільки завдяки його праці сучасне молоде покоління стало розвиненішим, кмітливішим, мотивованішим.

Щоб не завершувати на дещо емоційно-негативній ноті, хочу все ж таки побажати сучасним українським вчителям того, чого вони вимагають від учнів: постійної жаги до навчання та самовдосконалення. А ще – порозуміння із молодим поколінням та самокритичного ставлення. Зрештою, вчитель – це саме той провідник, шлях до майбутнього кожної людини. І чим чистішим та зрозумілішим буде цей шлях, чим коректнішим буде його спрямування, тим швидше молоде покоління прийде ним до своєї мети і тим швидше наша країна позбавиться стереотипного мотлоху і стане розвиненою державою, рівною, навіть кращою серед рівних.