Дорогі ПТУшники, або Справжня вартість профтехосвіти

Сьогодні будь-яку людину віком від 40 років, котра мешкає на території України, можна абсолютно спокійно називати "істориком". Не в сенсі вивчення історичної науки, а в тому значенні, що за останні кілька десятиліть це покоління не просто бачило, а пережило та відчуло на собі грандіозні історичні події та зміни. Цих змін та подій багато, але не завжди коректно співвідноситься їхнє значення для суспільства. Наразі мова про один, на перший погляд, незначний сегмент, цівку у величезному вирі – освіту. І не просту освіту, а професійно-технічну освіту.

Говорячи про "істориків", я мав на увазі, що покоління, якому від 40 років, абсолютно чітко може назвати декілька стадій від розвитку до занепаду профтехосвіти: від колись величного звучання абревіатури "ПТУ", як знакової ланки у підготовці справжніх фахівців не лише з повною середньою освітою, а й разом із тим – набутою спеціальністю та готовими до повноцінної трудової діяльності, до зневажливого, майже презирливого "ПТУшники" у значенні ледь не найнижчого прошарку молоді, яка ні на що не здатна і навчається у профтехучилищах лише тому, що в школах їх вже просто терпіти не можуть, і для повної середньої освіти такі учні йшли у ПТУ.

Полишивши всю цю "лірику" для тих, хто любить з ностальгією за "совєцьким союзом" розповідати про те, що "профтехосвіта померла", я зупинюся на кількох аспектах. Тим більше, шо привід для цього є, і цей привід – 58 мільйонів євро.

Так, саме 58 мільйонів євро – це ті кошти, які виділяє Євросоюз для розвитку профтехосвіти в Україні.

Невже ви, друзі, думаєте, що в ЄС вирішили виділити такі гроші "на поминки" профтехосвіти в Україні? Чи може там в ЄС десь засів якийсь "совєцький" бюрократ, котрий вирішим, ностальгуючи, дати нам кількадесят мільйонів на старі ПТУ?

Так от, якщо хто ще не знає: є така державна програма "EU4Skills: Кращі навички для сучасної України". Ця програма створена за підтримки партнерів з Євросоюзу. І саме за цією програмою цими днями було підписано угоду про фінансування ЄС на реформування та модернізацію системи професійно-технічної освіти в Україні. Загальний бюджет передбаченої Угодою програми з підтримки освітніх проектів – 58 мільйонів євро.

Проте хочу одразу ж обмовитися: ніхто не буде масово "списувати" ці гроші, проводячи косметичні ремонти старих будівель за ціною будівництва мавзолеїв та купувати списані комп’ютери на "Windows-95" за ціною Apple.

Це гроші на докорінне реформування системи профтехосвіти, як реальної бази для підготовки справжніх фахівців.

Давайте просто розберемо на запчастини цю систематизацію.

Що таке по своїй суті ПТУ? Це навчальний заклад у якому молоді люди отримують базові, а потім необхідні ґрунтовні знання для опанування певної професії. Застаріла система передбачала градацію: ПТУ – технікум – інститут – університет. На чому була заснована ця градація – то справа інша. Але факт, що вона практично не мала сенсу – абсолютний. Випускники ПТУ від випускників технікумів майже не відрізнялися рівнем знань. А от можливістю займати "зі старту" різні посади на виробництві – так. Те ж саме і з інститутами та університетами. Але суть одна: хто хотів, – той вчився.

Тепер беремо західну модель освіти. Після закінчення школи молодь вступає до коледжу. Що таке коледж? Та по своїй суті теж таки ПТУ чи технікум, де здобуваються знання для подальшої можливості працювати за обраним та вподобаним фахом. Єдине, чим відрізняється ця система, так це тим, що на Заході не існує "хіміко-механічних коледжів", "політехнічних коледжів" і так далі. Проте існує набагато глибша – комплексна, а разом із тим вузькоспеціалізована програма підготовки фахівців. Як це? А все просто. Наприклад той таки канадський Canadore college – готує пілотів. Ну пілотів, – і пілотів. Вузька спеціалізація, здавалося б. АЛЕ… Не зовсім так. Адже пілоти, працівники аеродромів, диспетчери – це разом із тим фахівці у менеджменті, електротехніці, комп’ютерному програмуванні та багато іншого. І матеріально-технічна база того коледжу має все необхідне, аби студенти обирали те, що їм ближче до душі, та розвивали свої вподобання відповідно до обраного фаху. Ось так і виходить, що той канадський пілот, котрий закінчить коледж, зможе стати менеджером в аеропорту чи обслуговувати навігаційні системи на складному обладнанні. Звісно, що в першу чергу – це пілот. Але…. Знову це "але".

Що ми маємо сьогодні в Україні з профтехосвітою? Так, маємо коледжі. Колись вони були ПТУ, але потім стало модним перейменовуватися на коледжі. А деякі колись були технікуми, а потім теж стали коледжами. Себто і ПТУ, і технікуми – тепер коледжі. Коледжі – то коледжі. Але якість та рівень знань і освіти, що в них надається, яка? Не скажу за деякі, бо в Україні існують досить солідні навчальні заклади цього рівня, і випускники цих українських коледжів після закінчення навчання вільно вступають до престижних західних вишів. Наразі мова про більшість "коледжів", що колись були ПТУ.

А тепер, друзі, найголовніше: нова система профтехосвіти в Україні має повністю відповідати тому поступу та інноваційно—технологічному розвитку, на який взяла курс наша держава. І якщо вже молодь визначилась із вступом до коледжу, то вона має чітко розуміти, що після його закінчення спеціальність, яку вони оберуть, – гарантує не просто працевлаштування, а кар’єру в обраній професії. Як приклад – Кременчуцький вертолітний коледж, який нещодавно було передано до структури МВС і відтепер там навчатимуть пілотів та інженерів зокрема і для того вертолітного та авіаційного парку, що буде створено у системі МВС. Але і для цивільної авіації також.

Будь-який аграрний коледж має навчати фахівців в першу чергу для (і під замовлення, якщо хочете) великих фермерських чи аграрних компаній. Юридичний – для Мінюсту та судочинства, і так далі. Себто формула зрозуміла і прозора: випускник коледжу, отримавши диплом та ступінь бакалавра має бути впевнений у своєму майбутньому. Саме так відбувається на заході. Згаданий вище Canadore college готує фахівців виключно виходячи з програми розвитку авіації, затвердженої урядом Канади. І саме тому фінансова підтримка ЄС у розвитку профтехосвіти в Україні – це в першу чергу фінансування навчання фахівців, які стануть основою у розвитку нашої держави, працюватимуть на її розбудову, а не просто дивитимуться на свої дипломи, не знаючи, куди з ними подітися.

Цільове навчання, фаховість, працевлаштування – ось та основа, яка має бути підґрунтям розвитку профтехосвіти України.

"Це нереально!" – скажуть скептики. "Реально!" – відповім я і навіть більш реально, ніж багато хто вважає. Нереальним є той спосіб мислення та ставлення до професійної освіти, який ще й досі існує у свідомості багатьох українців. Сьогоднішня молодь вже у школі визначається, ким вона хоче стати: програмування, дизайнерство, медицина чи інші спеціальності. Але все це – професійна освіта. І не просто професійна, а якісно нова професійна освіта.

Можливо, я дещо гіперболізую, і все буде не так швидко, як того хотілося б. Але повірте, на ці зміни підуть не десятиліття, а роки. Навіть кілька років. Тому дуже раджу батьками: не заважайте дітям обирати своє майбутнє пустопорожніми питаннями на кшталт: "Ну і що ти збираєшся робити з цією професією?" Адже головне – це стремління здобути фах і працювати, розвиваючи кар’єру, а не "щось робити з професією". Бо оце "щось робити" вже довело профтехосвіту до краху. Надалі – лише відбудова!