Ми оновили правила збору та зберігання персональних даних

Ви можете ознайомитисЬ зі змінами в політиці конфіденційності. Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з оновленими правилами і даєте дозвіл на використання файлів cookie.

Прийняти

Як Трамп "здав" курдів і причому тут Україна

19 жовтня 2019, 07:37

Віталій Рябошапка

Про ситуацію на півночі Сирії і прямі аналогії з Україною

Реклама

На поточному тижні увага світової громадськості змістилася від ситуації з імпічментом президента США Дональда Трампа до подій в Сирії. Президент Туреччини Реджеп Ердоган почав військову операцію "Джерело миру", спрямовану в першу чергу проти сирійських курдів. США, що підтримували курдів в період боротьби з Ісламським державою і громадянської війни в Сирії, по суті, "вмили руки". Правда, пізніше почали погрожувати Анкарі санкціями. Трамп, напередодні в розмові з Ердоганом, начебто, дав добро на операцію, через кілька днів написав турецькому колезі вельми недипломатичний лист. Сирійські курди, які воювали в складі демократичної опозиції проти Асада, після початку операції турецьких військ назвали дії американців "ударом ножем у спину", звернулися до Асада за підтримкою і отримали її.

У цьому східному хитросплетінні алогічних, часом взаємовиключних заяв, дій, подій розібратися вкрай складно. Однак сайт Сьогодні спробував зробити це.

Чому Туреччина почала військову операцію на півночі Сирії?

Ключовий мотив – створення "буферної зони" на кордоні з Туреччиною, вільної від терористичних угруповань. Таким чином Анкара має намір убезпечити власну територію від загрози обстрілу (які регулярно здійснювалися з територій, зайнятих сирійськими повстанцями). А заодно вирішити проблему сирійських біженців – Ердоган заявив про намір відправити в звільнену від терористів зону 2 мільйони громадян Сирії, які втекли від війни і влаштувалися в Туреччині.

Відзначимо, що "Джерело миру" – далеко не перша військова операція турецької армії проти курдів, що проводиться на території сусідніх країн. У перше десятиліття нинішнього століття Туреччина регулярно бомбила бази курдів на території Іраку. А з початку громадянської війни в Сирії – на території цієї країни. Так, в січні-березні 2018 го турецька армія за підтримки частини сирійської опозиції провела операцію "Оливкова гілка", основною метою якої було витіснення курдських загонів народної самооборони з прикордонних до Туреччини районів.

Хто такі курди, і чому Туреччина з ними воює?

Курди – найбільша в світі нація, яка не має власної держави. Примітно, що сумнівну пальму першості курди отримали в 1991 році з рук українського народу, який вирвався-таки з імперських обіймів Росії. Всього в світі налічується близько 40 мільйонів курдів, але більшість з них компактно проживають на території чотирьох держав: Туреччини, Іраку, Ірану і Сирії. Територію цю прийнято називати "Курдистан" з позначенням відповідної держави – наприклад, "Сирійський курдистан". Майже половина курдів – близько 20 мільйонів – живуть в Туреччині.

"Споконвічна боротьба курдського народу за незалежність" багато років і десятиліття була головним болем для держав, які мають в своєму складі території Курдистану. І якщо в тому ж Ірані курди, що становлять десяту частину населення країни, зосередилися на політичній боротьбі за автономію, то в Туреччині Робоча партія Курдистану з початку 80-х років вела справжню партизанську війну проти законної влади держави. "Попустило" РПК лише після арешту в 1999 році засновника і лідера партії Абдулли Оджалана.

Відзначимо, що тактика інших держав на налагодження взаємоприйнятних відносин з курдами в результаті виявлялася невдалою. Так, наприклад, Ірак став єдиною державою, де курди в результаті своєї боротьби і за допомогою підтримки США отримали широку автономію (аж до можливості виходу зі складу Іраку). Однак в 2017-му несподівано з'ясувалося, що порядок денний у курдів змінився, автономії виявилося мало. В Іракському Курдистані пройшов референдум про незалежність, 92% курдів висловили "за". В результаті світ отримав ще одну не визнану ніким державу.

При всьому при цьому в західному світі склалася стійка позитивна думка про курдів як про народ, що веде справедливу боротьбу за свою власну державу, носіїв демократичних цінностей і навіть західного способу мислення. Багато в чому створення такого іміджу сприяла діаспора курдів в країнах Заходу.

Чому Ердоган почав операцію саме зараз?

Насправді президент Туреччини вже давно заявляв про намір продовжити зачистку "буфера", розпочату операцією "Оливкова гілка". Заважала йому це зробити присутність американців в районах, що передбачалися для зачистки. США, як уже згадувалося, підтримували курдів, що входять в сирійську опозицію. І залишати свої бази, незважаючи на заяви Трампа і вихід американців з Сирії, не поспішали. У серпні США і Туреччина домовилися про поетапне створення зони (на першому етапі планувалися спільні американо-турецько-курдські патрулювання). Однак пізніше в Туреччині вирішили, що план не дає результату.

Тим часом в Сирії все більше оформлявся новий розподіл зон відповідальності, пов'язане з успіхами армії Асада, широкою присутністю в країні Росії, відходом США тощо. Туреччина, по суті, більше не могла чекати, поки американці підуть з півночі Сирії або "м'яко" оформлять буферну зону. В іншому випадку вона виявилася б перед фактом формалізації на довгі роки статус-кво, в якому місця для "буфера безпеки" просто не було. "Вчора було рано, завтра буде пізно" – цей класичне гасло цілком могло крутитися в голові Ердогана в останні кілька місяців.

"Крім того, має велике значення в даному випадку фактор внутрішньої політики, – розповів сайту "Сьогодні" військовий експерт, керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко. – На тлі економічного спаду в Ердогана серйозні проблеми всередині країни. Що підтвердили вибори, в ході яких президент Туреччини "програв" опозиції великі міста, в тому числі Стамбул. Вирішення питання буферної зони з подальшим вирішенням питання сирійських біженців направлено в тому числі на поліпшення рейтингу президента Туреччини", – зазначив експерт.

Чому США спершу дали добро на операцію, а потім почали погрожувати Анкарі санкціями

Ще за кілька днів до початку "Джерела миру" Білий дім розповсюдив заяву, в якій "анонсував" операцію, і повідомив, що США не будуть брати участь в ній. За інформацією ЗМІ, напередодні операції відбулася розмова президентів Туреччини і США. В ході якої, як передбачається, Дональд Трамп, як мінімум, не заперечував проти проведення операції. У своєму Твіттері Трамп позначив позицію так: "Курди і Туреччина воювали багато років. Туреччина вважає курдів гіршими терористами з усіх. Інші можуть захотіти увійти і боротися за одну або іншу сторону. Дозвольте їм!"

Однак вже після її початку риторика американського президента змінилася. Трамп відправив Ердогану лист, в якому порадив турецькому колезі "не бути дурнем" і сісти за стіл переговорів з курдами. Паралельно Вашингтон ввів санкції проти низки турецьких чиновників і наполовину підвищив тарифи на сталь для Туреччини. А віце-президент США Майк Пенс вилетів для термінових переговорів з Ердоганом. При цьому американський президент також не соромився з приводу висловлювань на адресу курдів, назвавши Курдську робітничу партію "гіршими терористами, ніж Ісламська держава".

На думку директора інформаційно-аналітичного центру "Перспектива" Павла Рудякова, США в Сирії продовжують активно грати свою гру, в якій у підсумку можуть виграти.

"Це на перший погляд здається, що американці здали свої позиції в Сирії. Насправді їх стратегічні інтереси – контроль над районами Сирії з нафтовими і газовими родовищами. Вони зберігають цей контроль і будуть його зберігати, але вже не за допомогою курдів, а за допомогою турків. Крім того, вони розуміють, що ні Ердоган, ні Росія в Сирії не реалізують повною мірою свої плани. А отже, інтересам США нічого не загрожує", – зазначив експерт.

У свою чергу, Олександр Мусієнко вважає, що неоднозначні дії США викликані в тому числі внутрішніми причинами.

"Насправді, я думаю, Трамп ухвалював рішення схвалити операцію особисто або у вузькому колі, – зазначає Олександр Мусієнко. – Але потім в США схаменулися, оскільки зрозуміли, наскільки ця історія б'є по іміджу Вашингтона в світі і по іміджу політикуму всередині країни. Адже США постійно підтримували частину курдів з сирійської опозиції, надсилали їм інструкторів, допомагали зброєю і так далі. А тут "бах" – турки захоплюють територію, розбивають курдів. США роблять вигляд, що взагалі ні при чому. У платників податків виникає питання: а навіщо тоді вся ця підтримка була потрібна?"- каже експерт.

Такої ж думки дотримується і експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу аналітичного центру "Український інститут майбутнього" Ілля Куса.

"По-перше, треба сказати, що Трамп послідовний у даному випадку. У своїй передвиборчій програмі він обіцяв, що США не будуть брати участь у витратних конфліктах, і він цю обіцянку виконує, виводячи війська з Сирії. Для Трампа підтримка курдів – це збитковий незрозумілий проект. Що стосується подальших подій, то це чисто медійна історія, комедія для внутрішньої аудиторії, пов'язана зі спробою зберегти обличчя після шквалу критики. Адже не забуваймо, що навколо курдів на Заході створений романтичний ореол борців за демократію. Відповідно, рішення Трампа стояти осторонь викликало критику громадськості в тому числі, не кажучи вже про опонентів", – зазначив Ілля Куса.

За його словами, в результаті Трамп, з одного боку, виконав свою обіцянку "не підставляти американських солдатів", а з іншого – ввівши косметичні санкції і виступивши в ролі миротворця між курдами і турками, збив критичні випади на свою адресу.

Урок для України

За підсумками візиту в Анкару Майкла Пенса досягнута домовленість про припинення операції на 120 годин. За цей час курди повинні вивести свої війська з зони, визначеної Туреччиною як "буферна", Втім, на думку експертів сайту "Сьогодні", ситуація далека від вирішення. Турецька операція лише тугіше затягнула вузол проблем і інтересів в регіоні. Розв'язуватися він буде довго, шляхом складних багатосторонніх переговорів.

Тим часом ситуація з сирійськими курдами дає багато тем для роздумів і Україні, вважають експерти.

"Ключовий момент – це те, що рішення про долю територій приймаються без участі народу, що проживає на них. У тому числі "здають" курдів їх союзники. Багато в чому це вина самих курдів, – зазначає Ілля Куса. – По-перше, вони роз'єднані. Одні виступають за автономію, інші за незалежність, різні угруповання співпрацюють з різними державами регіону і так далі. Сирійські курди, іранські тощо – кожен веде свою політику. Якщо сирійські курди щосили рубаються з Туреччиною, іракські з нею торгують нафтою і добре себе почувають. Коли придушували повстання іракських курдів, сирійські тихенько сиділи і мовчали, тому що їм це було вигідно. Немає єдиної мети, єдиної позиції. В результаті курдів використовують всі, хто може, у власних інтересах", – говорить експерт, зазначаючи певну аналогію з українським суспільством.

За словами Іллі Куси, курди також переоцінили підтримку з боку США. Як зазначив експерт, в 2016-му, після розгрому Ісламської держави, у сирійських курдів був історичний момент, щоб домогтися автономії.

"Потрібно було йти на переговори з ослабленим Асадом і створювати автономію. Але курди думали, що у них за спиною США, що проти них ніхто не піде. Історичний шанс був втрачений", – зазначає Ілля Куса.

Також, за його словами, курди не займаються будівництвом громадських і політичних інститутів навіть у тих районах, де повністю контролюють ситуацію.

"У курдів ідеологія яка була? "У нас тут свобода, у нас своя земля, ми робимо, що хочемо. При цьому на територіях, контрольованих курдами, "соціалкою", різними побутовими, комунальними речами займалися сирійці. Тобто багато пафосу, тріумфальних речей ні про що. А дійти до якихось побутових речей вони не могли", – зазначив експерт.

За його словами, ситуація в даному контексті дуже нагадує ситуацію в Україні, де інститути, втім, є, але їх розвитку, зміцненню не приділяється належної уваги.

"І в цілому історія з курдами – урок для України. Якщо ти ставиш нереалістичні цілі, якщо робиш ставку на якогось дядька за кордоном, який прийде і вирішить за тебе всі проблеми, якщо не розвиваєш інститути ... Загалом, якщо сам нічого не робиш, не розвиваєш внутрішній порядок денний, який об'єднає, а не роз'єднає народ, то результат буде закономірний. Твоя міжнародна позиція маргіналізується, і тебе віддадуть, як розмінну монету", – зазначає експерт.

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Реклама

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Загрузка...
загрузка...