Віталій Квітка

письменник

"Червоний терор":100-річний привид

мнения

5 Сентября 2018, 08:04

"Диктатура означает — примите это раз и навсегда к сведению, господа кадеты, — неограниченную, опирающуюся на силу, а не на закон, власть".
Владімір Лєнін

У 2018 році на державному рівні у нас відзначається 100 років з дня початку "червоного терору", злочинної репресивної політики комуністичного режиму.

У Дніпрі поруч із пам'ятником очільникові НКВС Гриші Петровському (скинутому в 2016 році, поставлено пам'ятний хрест "мільйонам вбитих голодом 1920-23, 1932-33, 1946-47, політв'язням і репресованим України, знищених в концтаборах СРСР комуністичною владою 1917—1991 рр". Водночас порушення та проведення судових справ щодо конкретних організаторів та виконавців червоного терору, а також оприлюднення результатів таких справ проведені лише частково, включаючи кримінальну діяльність НКВС-КДБ.

Насильство, разом із масовою конфіскацією (пограбуваннням) приватної власності, арешти, розстріли, примусові роботи, відправлення на фронт, голод, широко застосовувалися у Радянській Росії під керівництвом В. І. Ульянова (Ленін) відразу після Жовтневого перевороту. Менш ніж за рік дебютної "радянської" влади, 5 вересня 1918 року, ухвалено Декрету "про червоний терор". Про його необхідність в моєму дитинстві ходили такі байки (інтервенція Антанти лише чого була варта!), що 40 років тому, переглядаючи стрічки про громадянську війну ("індіанські", найулюбленіші дітлахами кіна), можна було шкодувати хіба про те, що особисто не брав у ньому участь.

Згідно з Декретом від 5 вересня 1918 року, "червоний терор" мав на меті завдання боротьби з контрреволюцією, спекуляцією й злочинами за посадою шляхом ізолювання "класових ворогів" у концентраційних таборах і шляхом фізичного знищення "всіх осіб, причетних до білогвардійських організацій, змов і заколотів". Утім, російські революціонери широко застосовували терор ще з 1901 року. Початком терору вважають убивство есерівським бойовиком міністра народної освіти Миколи Боголепова. Усього з 1901 по 1911 р. жертвами революційного терору стали близько 17 тисяч чоловік (з них 9 тисяч припадають на період революції 1905—1907 р.).

Сам же термін "червоний терор" ввела есерка Зінаїда Конопляннікова, що заявила на суді в 1906 році: "Партія вирішила на білий, але кривавий терор уряду, відповісти червоним терором…". Лев Троцький сформулював "червоний терор" як "знаряддя, застосовуване проти приреченого на загибель класу, що не хоче гинути". Володимир Ленін у вересні 1917 року писав: "…без страти стосовно визискувачів (тобто поміщиків і капіталістів) навряд чи обійдеться жоден революційний уряд". Чекіст М. І. Лацис додав: "Ми не ведемо війни проти окремих осіб. Ми винищуємо буржуазію як клас. Не шукайте на слідстві матеріалів і доказів того, що обвинувачуваний діяв ділом або словом проти радянської влади. Перше питання, яке ми повинні йому поставити, – до якого класу він належить, якого він походження, виховання, освіти або професії. Ці питання й повинні визначити долю обвинувачуваного. У цьому – зміст і сутність червоного терору".

Зараз, коли перечитуєш російських класиків та мемуаристів, мимохідь розумієш, що практично кожен в тодішній імперії у 1918 році (навіть майбутній "маршал перемоги" Георгій Жуков, він жив до революції в престижному мікрорайоні, маючи зовсім не мізерну зарплатню) міг бути притягений до відповідальності за статею "червоний терор". 7 грудня 1917 року при Раді народних комісарів РФСР була створена надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією й саботажем (скорочено ВНК — рос. всероссийская чрезвычайная комиссия), яку очолив Ф. Е. Дзержинський. Ця комісія була наділена широкими правами: робити арешти й конфіскації, виселяти злочинні елементи, позбавляти продовольчих карток, публікувати списки ворогів народу.

Лев Троцький 17 грудня 1917 заявив про те, що "не пізніше ніж через місяць терор прийме дуже сильні форми за прикладом великих французьких революціонерів. Ворогів наших буде чекати гільйотина, а не тільки в'язниця". Володимир Ленін просто підтакував йому 26 червня 1918 року: "заохочувати енергію й масовидність терору проти контрреволюціонерів". А юридичне право, норми цивілізації? За першим головою Революційного військового трибуналу К. Данишевським: "Військові трибунали не керуються й не повинні керуватися ніякими юридичними нормами. Це караючі органи, створені в процесі напруженої революційної боротьби, які постановляють свої вироки, керуючись принципом політичної доцільності й правосвідомістю комуністів".

Декрет "Соціалістична Вітчизна в небезпеці" від 21 лютого 1918 містив безпосередню вказівку здійснювати розстріли: "тих, які чинять опір — розстрілювати... Ворожі агенти, спекулянти, громили, хулігани, контрреволюційні агітатори, німецькі шпигуни розстрілюються на місці злочину". Батько мого діда Сидір не був німецьким шпигуном чи хуліганом: він просто відмовився поділитися з більшовиками Орликом — єдиним конем-годувальником багатодітної людини. Це "проканало", мабуть, як контрреволюційна агітація, відповідне і покарання — забиття до смерті шомполами.

img_20180901_0206

У нашій країні щоденно стрічаєш достатньо повних радянської ностальґії. Мовляв, жили, як у бога за пазухою, а тепер... щойно починаєш нагадувати про ціну "життя за пазухою", іде відмашка — мовляв, а я при чому до всіх тих терорів, голодоморів, воєн? Я просто, мовляв, хочу прокинутися в країні з відчуттям того, що заводи та фабрики тут працюють так добре, що з голоду не помреш: радше "сядеш" за тунеяцтво.

Якось я їхав у поїзді з одним дуже видатним спорстменом з Донбасу, і він якось так, між іншим, поділився одкровенням: "Володимир Ленін був розумним, інакше його б не вивчали в університетах і не цитували б на заході". Це було чути так само сумно і смішно, на кшталт: "Адольф Гітлер зробив чимало для розвитку модерністської і постмодерної архітектури: повоєнна Європа завдяки Гітлеру так архітектурно посвіжішала".

Навіть не самообман, а логічна помилка. Але що робити з першопричиною самообману, з країною, що неодноразово в своєму прагненні до панування не тільки зневажила всі закони людського співжиття, але втоптувала в бруд будь-які міркування розуму, людське ж життя поставила на один рівень з ранковим вирівнюванням газону двірником?

Люди, що вигадали термін "червоний терор", за визначенням не могли закінчити нічим іншим, ніж масові вбивства.

Червоний терор – під цим терміном розуміють масовий терор революціонерів, здійснюваний ними після захоплення політичної влади для знищення своїх супротивників і подолання опору революційним перетворенням. Термін "застосовується" з жовтня 1917-го в більшовицької Росії. Ви уявіть собі: "безмежний", беззаконний терор вже відбувається, але де-юре – до вересня 1918 го – це завжди все-таки беззаконне вбивство. А ось із моменту публікації "найгуманніша країна в світі", за якою достатньо ностальґії, просто здійснює послання всім всередину: вбиваючи, вбивайте. І назовні, за межі новоявленої держави – дивіться, життя, головне з того, що ви, хвалена західна цивілізація, вважаєте особливою цінністю, саме людське життя у нас поза законом!

Інтереси держави, інтереси "червоного" людини завжди в тій країні – а хто посмів би намалювати, уявити, визначити або узаконити межу, де проходить межа цих інтересів? – вищі від якогось там поняття про людське життя. Я вже не кажу про гідність. Пригадується, як у Бориса Пільняка у "Голому році" описується одна революційна норма: заробітчани порвертаються з хлібом, але начальник станції оголошує, що червоноармійці, які її охороняють, вимагають "жінок" за проїзд. Жіночки радяться, збирається ціла їх юрма, аж червоноармійці регночуть, перебираючи.

Побачене Сталіним на засланні, коли російський селянин рятував потопаючу коняку, а не пасажирів санок, що йшли попід кригу, примовляючи: "Мужиків ми, пане, народити ще зможемо, але — не коней ...", глибоко вкарбувалося в хвору уяву майбутнього диктатора і вождя народів. Джуґашвілі збігнув: можна робити з цим народом що завгодно. Дійсно, а пощо його було шкодувати, якщо в ньому самому поняття про людяність упродовж неясних сторіч російського холопства і кріпацтва перебуває в зародковому стані.

І нема чого дивуватися, ані теперішнім кримським анексіям, ані концтаборам кінця 1930-х чи початку 1950-х — то, мабуть, усього лише ностальґія за якось у межах революційної Рашки абсолютно указконеним вбивством людини. "Червоним терором".

Источник:

"Сегодня"

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter

Загрузка...
Загрузка...